Куртка Ейзенхауера або куртка Айка (за прізвиськом Ейзенхауера), офіційно відома як куртка M-1944, польова, вовняна, оливкового кольору — це куртка довжиною до талії, розроблена для армії США на пізніх етапах Другої світової війни і названа на честь Дуайта Д. Ейзенхауера. Призначена для носіння окремо або як утеплювальний шар під польовою курткою M-1943 поверх стандартної вовняної фланелевої сорочки та вовняного светра, вона мала складку на спині, регульований пояс, застібку на ґудзиках, кишені на грудях з клапанами, бічні кишені та плечові ремені.

Передісторія

До кінця 1930-х років польова форма армії США складалася з вовняної фланелевої сорочки та штанів, службового кітеля довжиною до середини стегна, який також використовувався як парадний, та вовняного пальто. За винятком талії, яка була оздоблена шкіряним поясом для солдатів або поясом Сем Брауна для офіцерів, однобортна службова куртка нагадувала костюм або спортивну куртку того часу. З середини 1920-х років дизайн майже не змінився, вона мала лацкани з вирізами та чотири мідні ґудзики від відкритого коміра до пояса. Виготовлений з вовняної тканини, він мав дві накладні кишені з клапанами і ґудзиками на грудях і дві накладні кишені такого ж стилю нижче талії — чотири кишені були або з складками, або з гофре.

Визнавши службову куртку непрактичною для використання в польових умовах, армія в 1935 році розпочала чотирирічне дослідження з метою розробки більш практичної та ефективної бойової куртки, яка б замінила службовий кітель. Зрештою, службовий кітель віднесли до гарнізонної та парадної форми, а дизайн спростили, повністю прибравши пояс у солдатів або замінивши його на відповідний тканинний пояс для офіцерів.

У 1940 році армія запровадила польову куртку першого зразка, Jacket, Field, Olive Drab, або «куртку Парсонса», названу на честь генерал-майора Джеймса К. Парсонса, який допоміг у її розробці. Незабаром з'явився оновлений зразок, що використовував ту саму номенклатуру. Проста за дизайном і створена за зразком цивільної вітровки, виготовленої компанією John Rissman & Sons з Чикаго, це була коротка, застібна на ґудзики, водонепроникна куртка з облягаючим кроєм і двома передніми кишенями з клапанами і ґудзиками

До 1943 року бої на передовій в Північній Африці та Європі довели недосконалість куртки Парсонса, і її замінили повністю переробленою польовою курткою. Створена за принципом багатошаровості, куртка M-1943 стала основним елементом багатофункціональної, всесезонної бойової форми, розробленої Управлінням генерального квартирмейстера (OQMG) для бойових дій у всьому світі. Командування повітряного транспорту (ATC) рекомендувало розробити вовняну польову куртку до талії, яку можна було б носити під курткою M-1943 як додатковий утеплювальний шар. Восени 1943 року прототип куртки Армійського повітряного корпусу був надісланий головному інтенданту Європейського театру військових дій для розгляду та можливого прийняття командувачем Європейського театру військових дій Дуайтом Д. Ейзенхауером.

Ейзенхауер ще до того зажадав куртку до пояса, оскільки високо цінував функціональність британської бойової куртки. За словами Карло Д'Есте, який посилається на свідчення очевидця Джеймса Партона, під час візиту до VII бомбардувального командування в Англії в 1942 році Ейзенхауер відкрито висловив захоплення уніформою, яку носив генерал-майор Айра С. Ікер. Куртка Ікера була спеціально пошита лондонським кравцем за зразком стандартної форми британських збройних сил. Він подарував куртку Ейзенхауеру, яка йому пасувала. Після цього Ейзенхауер замовив подібні куртки в тому ж стилі. Д'Есте вважає, що саме Ікер створив куртку Ейзенхауера.

Дизайн і пошиття Куртка була довжиною до талії і виготовлена з 18-унційної оливкової вовняної сержи. Вона мала лацкани з вирізами, застібний «штормовий комір», кнопки на передній частині, що не зачіпалися, та кишені на грудях з клапанами, плечові ремені для кріплення спорядження та просторі рукави, щоб можна було одягнути теплий одяг.

Розташовані в шаховому порядку кнопки на манжетах дозволяли регулювати довжину рукавів або носити куртку вільно в теплу погоду, так само як і регульовані пряжки на талії. Пара складок «action-back» простягалася від плечей до пояса, забезпечуючи свободу рухів та облягаючий крій. «Куртка Айка», призначена для носіння окремо або під курткою M-1943, була класифікована як стандартна екіпіровка в листопаді 1944 року, а також призначена як вихідна та парадна уніформа армії.

Згідно з книгою Пола Фусселла «Уніформи», «Ейзенхауер мав серед своїх військ репутацію надзвичайно порядного, дружнього і співчутливого чоловіка», і, як розповідає Фусселл, Айк ще більше підняв свою популярність, маючи сміливість недбало тримати руки в кишенях і «порушувати священну армійську заборону». Ця історія, за словами Фусселла, пояснює, чому Ейзенхауер відмовився прикрашати свою особисту куртку позолоченими ґудзиками: він вважав свою куртку бойовою формою кожного воїна. Ейзенхауер помер у 1969 році і був похований у своїй знаменитій короткій зеленій куртці.

Корпус морської піхоти США і «куртка Вандегріфта» Після кампанії на Гуадалканалі 1-а дивізія морської піхоти під командуванням генерал-майора Олександра Вандегріфта була переведена в більш прохолодний клімат Мельбурна, Австралія. Оскільки морські піхотинці мали тільки свої робочі та літні уніформи коричневого кольору, їм видали бойову форму австралійської армії, а морські піхотинці назвали коротку куртку «курткою Вандегріфта». Американська версія лісово-зеленого кольору була видана офіцерам у грудні 1944 року, а рядовим морським піхотинцям — у серпні 1945 рокуp.31 Rottman, Gordon L. US Marine Corps 1941–45 Osprey Publishing, 15/05/1995.

Переробки та адаптації після Другої світової війни

У 1947 році армія запровадила більш приталену версію куртки Ейзенхауера, яка призначалася виключно як парадна форма; у 1950 році куртка була знову модифікована без ґудзикових манжетів. З пізнішим запровадженням армійської зеленої форми «Клас-А» у 1957 році куртка Айка поступово почала зникати з внутрішнього ринку, але все ще залишалася варіантом форми для військ, дислокованих на міжнародних театрах військових дій, однак не в строю.

У 1949 році Військово-повітряні сили США (USAF), які були виділені в окрему службу в 1947 році, включили куртку Ейзенхауера в свою нову форму кольору «синій ВПС»; вона залишалася в користуванні USAF до виведення з експлуатації в 1964 роціUnited States Air Force Dress Ike Jacket.

Завдяки більшому комфорту та зручності під час керування транспортним засобом або носіння зброї, дизайн куртки Айка став популярним елементом уніформи після Другої світової війни серед федеральних, штатних та місцевих правоохоронних органів по всій території Сполучених Штатів. Уніформа прикордонної служби США, митної та прикордонної служби США та служби національних парків використовує парадні куртки, які базуються на куртці Ейзенхауера.

Нова армійська зелена служба форма, анонсована в 2018 році і доступна з 2020 року, дозволяє носити куртку Ейзенхауера як опціональний елемент, коли службовий кітель не носитьсяArmy Green Service Uniform (AGSU) official uniform overview, Army Program Executive Office Soldier official website. .

Див. також М-65 (куртка)

Примітки