Імператор Ґо-Комацу (, ґо-комацу тенно; 1 серпня 1377 — 1 грудня 1433) — 100-й Імператор Японії, синтоїстське божество, 6-й Імператор Північної династії. Роки правління: 24 травня 1382 — 5 жовтня 1412Усі дати подані за європейським календарем.. Ім'я перекладається як «Пізній Комацу», що дає змогу низці дослідників рахувати його як Комацу II.
З 1911 року в японській історіографії Імператори Південної династії почали вважатися представниками головної лінії Імператорського Дому, тому Імператор Ґо-Комацу, за якого обидві династії були об'єднані, став 100-м Імператором Японії. До того часу року Імператори Північної династії розглядалися як законні спадкоємці Імператорського Дому, відповідно Імператор Ґо-Комацу називався 6-м Імператором Північної династії, 100-м Імператором Японії.
Біографія Старший син імператора Ґо-Ен'ю. Його матір'ю була Іцуко, донька палацового міністра Сандзьо Кінтади. При народженні звався Мотохіто. 1381 року призначено спадкоємцем трону. 1382 року після зречення батька стає новим імператором. Під час інтронизації відбувся конфлікт між Ґо-Ен'ю і сьогуном Асікаґа Йосіміцу, оскільки перший не бажав ділити з останнім право очолювати цю церемонію. Зрештою Ґо-Ен'ю відмовився її проводити, але усі обряди було здійснено під орудою сьогуна. Це ще більше підкреслило фактичну слабкість імператорської влади в сьогунаті Муроматі. 1383 року Ґо-Ен'ю зовсім відсторонено від будь-якої можливості впливати на Ґо-Комацу в якості верховного імператора.
1392 року сьогун вплинув на імператора Ґо-Камеяму з Південної династії, який на той час мав можливості продовжувати спротив, зректися влади на користь Ґо-Комацу та передати останньому священні скарби (угода Мейтоку). Також було домовлено, що Північний і Південний двори чергуватимуться на троні. Однак у 1412 році, коли імператор Ґо-Комацу зрікся престолу, угоду було скасовано, і наступником став його син, принц Міхіто (відомий як імператор Сьоко), а всі наступні імператори походили з Північного двору.
Невдовзі через відсутність синів у імператора Сьоко вирішив зробити спадкоємцем трону Фусіні-но-сія Садафусу (онука імператора Суко), всиновивши того. Але це викликало невдаволення Сьоко, який змусив Садафусу стати буддійським ченцем. 1426 року Ґо-Комацу наказав скласти «Хонто Коін Соунроку» (Записи про правління імператорської родини), щоб скласти генеалогію імператорської родини. 1428 року був одним з тих, хто все ж переконав хворого на той час імператора, всиновити Хікохіто, сина Садафуси. Після сходження останнього на трон як імператор Ґо-Ханадзоно Ґо-Комацу знову набув статусу верховного імператора.
1431 року став буддійським ченцем без попередження для оточуючих, що викликало невдоволення сьогуна Асікаґа Йосінорі, який вирішив передати посаду верховного імператора Садафусі. Зі смертю 1433 року Ґо-Комацу система інсей фактично припинила своє існування.
Генеалогічне дерево
Примітки
Джерела та література
『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058. 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (''Історія Імператорів
Посилання
Список усипальниць Імператорів Японії // Офіційна сторінка Управління Імператорського двору Японії