Культура Ірландії охоплює мистецтво, музику, танець, фольклор, театр, традиційний одяг, мову, літературу, кухню та спорт, пов’язані з Ірландією та ірландським народом. Протягом більшої частини писаної історії культура країни була переважно гельською. Міцні сімейні цінності, дотепність і шанування традицій зазвичай асоціюються з ірландською культурою.

Ірландська культура зазнала значного впливу християнства, зокрема Римо-католицької церкви, і релігія відіграє важливу роль у житті багатьох ірландців. Сьогодні часто помітні культурні відмінності між людьми католицького, протестантського та православного походження. Посилання на Бога трапляються й у повсякденній мові, що добре ілюструє ірландський відповідник слова «привіт» — «Dia dhuit» ( «Бог з тобою»).

Ірландська культура має кельтські, данські, норвезькі, шведські, французькі та іспанські впливи. Вона також зазнала британського впливу, головним чином унаслідок понад восьми століть британського панування, що придушувало багато аспектів ірландської культури.

Вікінги вперше вторглися в Ірландію у VIII столітті з територій сучасної Скандинавії і справили значний вплив на її матеріальну культуру. Нормани вторглися до Ірландії у XII столітті, принісши британські та французькі впливи. Крім того, ірландські тревелери (Mincéirí) також вплинули на ширшу культурну мозаїку Ірландії, запровадивши кочові традиції та інші культурні практики. В останні десятиліття Ірландія також частково зазнала впливу міграції зі Східної Європи.

Завдяки масовій еміграції з Ірландії ірландська культура має широкий вплив у світі, а такі свята, як День Святого Патрика () та Гелловін (який походить від гельського свята Самайн), відзначаються в багатьох країнах світу.

Сільське господарство і сільська традиція Як свідчать археологічні дані з таких пам’яток, як Céide Fields у графстві Мейо та Lough Gur у графстві Лімерик, землеробство в Ірландії бере початок ще з неоліту — приблизно 6 000 років тому. До цього перші поселенці острова після останнього льодовикового періоду належали до мезолітичної доби.Driscoll, K. The Early Prehistory in the West of Ireland: Investigations into the Social Archaeology of the Mesolithic, West of the Shannon, Ireland. (2006)

В історичні часи такі тексти, як Táin Bó Cúailinge, описують суспільство, у якому корови були основним джерелом багатства й статусу. До часу норманського вторгнення в Ірландію у XII столітті ця система майже не зазнала змін. Джеральд Камбрійський зображував гельське суспільство як таке, де нормою були скотарство та трансгуманція.

Таунленди, села, парафії та графства Нормани замінили традиційну кланову систему управління землею (згідно з брехонським правом) на маноріальну систему землеволодіння та соціальної організації. Це призвело до нав’язування системи сіл, парафій і графств поверх корінної системи таунлендів. Загалом парафія була цивільною й релігійною одиницею з маєтком, селом і церквою в центрі. Кожна парафія включала один або кілька існуючих таунлендів. Із поступовим поширенням англійського феодалізму на острів структура ірландських графств сформувалася остаточно до 1605 року.

Ці структури й сьогодні мають важливе значення в повсякденному житті ірландських громад. Окрім релігійного значення парафії, більшість сільських поштових адрес складається з назви будинку та таунленду. Село й парафія є ключовими осередками, навколо яких формуються спортивні суперництва та інші форми локальної ідентичності, а більшість людей відчуває сильну лояльність до свого рідного графства.

Землеволодіння та «земельна жага»

Із тюдорівським завоюванням у XVI–XVII століттях, кромвелівським завоюванням та організованими плантаціями англійських і згодом шотландських колоністів (переважно на території сучасної Північної Ірландії) структура землеволодіння в Ірландії зазнала радикальних змін. Стара система трансгуманції та вільного випасу худоби поступилася великим землевласницьким маєткам, дрібним орендарям із нестабільними правами та масі безземельних робітників.

Цей стан зберігався до кінця XIX століття, коли діяльність Земельної ліги започаткувала земельні реформи. У процесі реформ колишні орендарі й наймити стали землевласниками, а великі маєтки були поділені на малі та середні ферми. Процес тривав і в XX столітті завдяки діяльності Ірландської земельної комісії. Це різко контрастувало з Британією, де багато великих маєтків залишилися недоторканими.

Одним із наслідків стала широко відома культурна особливість, відома як «земельна жага». Вона означає, що фермерські родини готові зробити майже все, щоб зберегти землю у власності родини, а найбільшим прагненням часто є придбання додаткових земельних ділянок. Іншим наслідком є те, що тревелери в Ірландії мають більше обмежень, ніж у Британії, оскільки складніше узгодити право проходу з великою кількістю дрібних землевласників.

Ірландські тревелери Ірландські тревелери (Shelta: Mincéirí) відомі своїм історично кочовим способом життя. Проживаючи в прикрашених возах із бочкоподібним дахом, вони пересувалися переважно сільськими районами острова. Їхня схильність до життя в сільській місцевості була зумовлена культурними традиціями, прагненням до приватності та автономії, можливостями для заробітку й любов’ю до природи. Тревелери часто працювали в сільському господарстві, торгівлі кіньми та лудильстві. Хоча багато Mincéirí у сучасній Ірландії нині осіли, зокрема в містах, вони часто зберігають сільські традиції, такі як верхова їзда, і відвідують традиційні ярмарки та фестивалі.

Свята і фестивалі

Різдво в Ірландії має низку місцевих традицій. 26 грудня (День святого Стефана) існує звичай «Wrenboys», коли люди ходять від дому до дому з композицією з різних матеріалів (яка відрізняється залежно від місцевості), що символізує мертвого крапивника «спійманого в ожині», як ідеться в традиційній римі.Sir James G. Frazer — «The Golden Bough», 1922 —

Національним святом у Республіці Ірландія та Північній Ірландії є День Святого Патрика, який відзначається 17 березня парадами й фестивалями в містах і містечках по всьому острову, а також ірландською діаспорою у світі. Свято присвячене святому Патрику, найважливішому з трьох покровителів Ірландії. За побожною легендою, Патрик вигнав з острова змій, а також навчав ірландців концепції Трійці, показуючи трилисник — конюшину з трьома листками — як символ «трьох божественних осіб в одному Бозі».

У Північній Ірландії Дванадцяте липня, або День оранжистів, відзначає перемогу Вільгельма III у битві на Бойні. Це державне свято, яке відзначається ірландськими протестантами, зокрема ольстерськими протестантами, більшість яких мешкає в Північній Ірландії. Свято відоме численними парадами, організованими Оранжистським орденом. Паради вирізняються барвистими оранжевими прапорами та стрічками й супроводжуються музикою у виконанні духових і маршових оркестрів, які грають традиційні мелодії, зокрема «The Sash» і «Derry's Walls». Дванадцяте липня залишається суперечливим святом, оскільки багато представників католицької націоналістичної громади Північної Ірландії сприймають його як тріумфалістське, супремасистське та як утвердження британського й ольстерсько-протестантського домінування.

1 лютого відзначається День Святої Брігіти (на честь святої Брігіти, однієї з покровительок Ірландії) або Імболк, що має дохристиянське походження і пов’язане з початком весни. День святої Брігіти — єдине офіційне державне свято в Ірландії, назване на честь жінки. Хрест Брігіти, сплетений з очерету, символізує дохристиянське сонячне колесо.

Інші дохристиянські свята, назви яких збереглися в ірландських назвах місяців, — це Бельтайн (травень), Лунаса (серпень) та Самайн (листопад). Останнє й сьогодні широко відзначається як Гелловін, який святкують у багатьох країнах світу, зокрема в Сполучених Штатах, а також разом із Днем усіх святих — ще одним християнським святом, пов’язаним із традиційним. До важливих церковних свят також належать Великдень і різні марійні свята.

Релігія

Християнство було принесене до Ірландії у V столітті або раніше, а його рання історія серед ірландців тісно пов’язана з святим Патриком, якого зазвичай вважають головним покровителем Ірландії. Кельтське свято Самайн (не слід плутати з Гелловіном) виникло в Ірландії, і його реконструйовані форми відзначаються деякими громадами в усьому світі.Rogers, Nicholas (2002). "Samhain and the Celtic Origins of Halloween". Halloween: From Pagan Ritual to Party Night, pp. 11–21. Oxford University Press.

Ірландія є країною, де релігія та релігійна практика традиційно посідали важливе місце. Більшість населення острова становлять римо-католики. Водночас існують значні меншини протестантів та православних. Протестанти переважно зосереджені в Північній Ірландії, де протягом тривалого часу вони становили плюралітет населення.

Три основні протестантські деномінації на острові — це англіканська Церква Ірландії, Пресвітеріанська церква в Ірландії та Методистська церква в Ірландії. До них приєднується низка менших конфесій, зокрема баптисти, кілька американських євангельських громад і Армія порятунку. Східне православ’я також має помітну присутність в Ірландії та є найшвидше зростаючою релігією з 1991 року, значною мірою через імміграцію зі Східної Європи.

Інші християнські меншини включають Свідки Єгови та Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Окрім християнських конфесій, в Ірландії існують центри буддистів, індусів, бахаї, неоязичників, а також громад ісламу та юдаїзму.

За даними перепису 2021 року, серед жителів Республіки Ірландія, які вказали свою релігійну належність, 81,6 % ідентифікували себе як християни; 68,8 % — як римо-католики, 4,2 % — як протестанти, 2,1 % — як православні, 0,7 % — як інші християни; 1,6 % — як мусульмани, 0,7 % — як індуси, 14,8 % заявили, що не належать до жодної релігії, а 7,1 % не вказали релігійної ідентичності.

Серед католиків Республіки Ірландія відвідування церкви щотижня різко зменшилося за останні десятиліття — з 87 % у 1981 році до 60 % у 1998 році та до 30 % у 2021 році. Водночас цей показник усе ще залишається одним із найвищих у Європі. Зниження пов’язують із розкриттям випадків сексуального насильства в Католицькій церкві в Ірландії.

Міфологія та фольклор

В Ірландії здавна з великою повагою ставилися до оповідей про героїв, таких як Фінн мак Кумгайл і його воїни — Фіанна з Феніанського циклу, а також Кухулін з Уладського циклу, разом із деякими Верховними королями. За легендою, Фінн мак Кумгайл збудував Дорогу гігантів як ланцюг кам’яних переходів до Шотландії, щоб не намочити ноги, прямуючи на бій з потворним шотландським велетнем. Також розповідають, що він одного разу вихопив шматок Ірландії, щоб кинути його в суперника, але промахнувся — уламок упав у Ірландське море й став островом Мен, галька — Роколлом, а порожнеча, що залишилася, наповнилася водою й перетворилася на Лох-Ней.

Ірландський король Браян Бору, який поклав край домінуванню роду Уї Нейлли у так званому верховному королівстві Ірландії, належить до історичного циклу. Ірландська принцеса Ізольда є перелюбною коханкою Трістана в арурівській романтичній трагедії Трістан та Ізольда. Численні легенди стародавньої Ірландії були зібрані різними укладачами, зокрема Леді Ґреґорі у двох томах із передмовами В. Б. Єйтса. Ці оповіді зображають статус кельтських жінок у давнину як дещо відмінний від становища жінок у багатьох інших культурах того періоду.

Згідно з народними переказами, лепрекон — це пустотлива фейська істота в смарагдово-зеленому одязі, яка, коли не бешкетує, постійно майструє взуття; вважається, що він має горщик золота, захований наприкінці веселки, і якщо людині вдається його спіймати, лепрекон може виконати три бажання в обмін на свободу. Також існують оповіді про пука та банші, серед інших істот.