Голокост у Люксембурзі (, ) — переслідування та знищення євреїв на території Люксембургу в період німецької окупації з 10 травня 1940 року до 9 вересня 1944 року, частина загальної політики нацистів та їх союзників щодо знищення євреїв.

З 3500 люксембурзьких євреїв загинуло 1950 осіб.

До Другої світової війни У XIX — початку XX ст. єврейське населення Люксембургу швидко росло за рахунок імміграції євреїв із Німеччини. У 1927 році їхня кількість склала 1121 осіб.

У 1935 році в Люксембурзі налічувалося також близько 2000 єврейських біженців, які переїхали з Німеччини у зв'язку з антисемітськими переслідуваннями. До початку Другої світової війни в Люксембурзі жило за різними даними від 3500 до 4200 євреїв, включно з біженцями.

Окупація 10 травня 1940 року вермахт вторгся в Люксембург і окупував територію князівства. Велика герцогиня Шарлотта та її уряд бігли до Великої Британії. У грудні 1941 року Люксембург був включений до складу Третього рейху, а в серпні 1942 — формально анексований. Французька мова була заборонена. Територією управляла німецька громадянська адміністрація на чолі з гауляйтером . Переслідуванням євреїв безпосередньо займалися начальник поліції та голова Служби безпеки (СД) та оберштурмбанфюрер СС .

Переслідування євреїв Після введення німецьких військ на територію країни головний рабин Люксембурга Роберт Серебреник зустрівся з головою окупаційної військової адміністрації генералом Вальтером фон Рейхенау. Рейхенау обіцяв, що за дотримання єврейським населенням лояльності до окупантів, жодних утисків не буде. Ця обіцянка виконувалася до передачі влади громадянської адміністрації та призначення гауляйтером Густава Симона, яка відбулася 7 серпня 1940 року.

5 вересня 1940 року німці ввели в Люксембурзі дискримінаційні антиєврейські расові закони. Євреям було заборонено відвідувати громадські місця і наказано робити покупки тільки в певних магазинах. Паралельно з поширенням антисемітської пропаганди проводилися так звані «спонтанні акції» щодо євреїв, коли організовані банди нападали на тих, хто молився, погрожували євреям і клеїли антисемітські плакати на єврейських магазинах і підприємствах.

355 підприємств та 380 ферм, що належали євреям, були конфісковані та передані «арійцям», євреї були звільнені з роботи. 23 серпня 1941 року було введено комендантську годину для єврейського населення. У вересні 1941 року вийшов наказ, який зобов'язує євреїв носити жовту зірку. Роберт Серебреник стверджує, що на Йом-Кіппур (1 жовтня 1940 року) готувалася масова депортація євреїв Люксембурга, але вона була скасована після втручання вермахту, особливо генерал-лейтенанта барона Генріха фон Гойнінген-Гюне. Того часу у березні 1941 року Серебренику вдалося досягти зустрічі з Адольфом Айхманом і дозволу на еміграцію кільком сотням євреїв.

У серпні 1943 року було знищено старовинну синагогу в Люксембурзі.

Депортації та масові вбивства

Близько 1000 євреїв бігли до Франції, ще близько 1000 переселилося туди нелегально і близько 700 було вигнано насильно в період з жовтня 1940 по січень 1941 року. Багато хто з них згодом був відправлений до нацистських таборів смерті в Польщі вже безпосередньо з Франції.

800 євреїв, що залишилися, були інтерновані в транзитному таборі , створеному на території однойменного монастиря біля міста Труав'єрж () на півночі Люксембургу. З 16 жовтня 1941 до 17 червня 1943 року за різними даними від 674 до 723 євреїв були депортовані в табори смерті. З них вижило лише 35 чи 36 осіб. Одна частина депортованих була направлена в гетто Лодзі і потім убита в таборі смерті Хелмно. Інша частина була перевезена в Терезін і потім у табір смерті Аушвіц.

19 жовтня 1941 року окупаційна влада оголосила про повне очищення від євреїв території Люксембургу.

Союзники звільнили Люксембург 9 вересня 1944 року. На той час із 3500 євреїв, що жили в Люксембурзі напередодні війни, 1555 євреїв були живі, а решта загинула в основному у таборах смерті. Одним із небагатьох депортованих євреїв, що вижили, був Альфред Оппенгеймер. Його дружина та син були вбиті. Оппенгеймер був одним зі свідків на процесі у справі Адольфа Айхмана. Також свідком на цьому процесі був Роберт Серебреник.

Список масових депортацій Дата Місце призначення Число депортованих 16.10.1941 Лодзь 334 23.04.1942 Ізбіца 27 12.07.1942 Аушвіц 24 26.07.1942 Терезін 27 28.07.1942 Терезін 159 06.04.1943 Терезін 97 17.06.1943 Терезін/Аушвіц 11

Пам'ять про Голокост День пам'яті жертв Голокосту відзначався у Люксембурзі з 1946 року щорічно 10 жовтня. З 2009 року Люксембург відзначає Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту 27 січня, як і більшість країн Європи, page 55-56.

6 липня 1969 року у присутності великого герцога Жана та членів уряду було відкрито меморіал, присвячений депортаціям євреїв Люксембургу до таборів смерті. З того часу пам'ятна церемонія традиційно проводиться тут у першу неділю липня. За допомогу євреям у порятунку від геноциду в роки окупації Інститут Катастрофи та героїзму Яд Вашем у 1971 році надав міністру юстиції Люксембургу Віктору Бодсону звання праведника світу. Ризикуючи життям, Бодсон врятував близько 100 євреїв, які втекли з Німеччини. На честь Бодсона названо міст на півдні країни.

До 1975 року жодної потреби у спеціальній освітній програмі з цієї тематики не було, оскільки багато свідків були живі та пам'ять про жертв зберігалася і передавалася наступному поколінню люксембуржців. Однак надалі у зв'язку зі смертю більшості учасників подій з ініціативи міністра культури та колишнього в'язня концтабору Роберта Крепса було розпочато перші спеціалізовані публікації. З 2003 року Люксембург є членом Міжнародного альянсу пам'яті жертв Голокосту (ITF). Всі документи щодо Голокосту доступні в архівах Люксембургу для будь-якого дослідника. Міністерство освіти організує у січні щорічний пам'ятний захід у всіх середніх школах, з 2007 року до цього процесу підключаються студенти вищих навчальних закладів.

У Люксембурзі немає окремого музею Голокосту, ця тема є частиною експозиції двох музеїв Другої світової війни: Меморіалу депортацій та Національного музею Опору. Заперечення Голокосту в Люксембурзі є кримінальним злочином у рамках статті 457-3 Кримінального кодексу, згідно з якою встановлено відповідальність за заперечення (заперечення, применшення, виправдовування) злочинів нацистів, а також подальших фактів геноциду, визнаних люксембурзькими або міжнародними судами або іншими владними органами ().

Примітки

Див. також

(1902—84), міністр і єдиний у Люксембурзі лауреат титулу «Праведник народів світу»

Література

Посилання