Олексій Арсенійович Демидов (, село Єрьоменське, тепер Кириловського району Вологодської області Російської Федерації) — радянський військовий діяч, генерал-полковник (17.02.1986). Депутат Верховної ради СРСР 11-го скликання (1985—1989).
Життєпис Навчався у Фефелівській початковій школі, Ферапонтівській семирічній школі, середній школі міста Кирилова Вологодської області. У 1954 році закінчив 10 класів середньої школи міста Кохма Івановської області, де з 1949 року проживала його родина.
У радянській армії з 1954 року. У 1957 році закінчив Ярославське військове училище.
З вересня 1957 року служив у Групі радянських військ у Німеччині, де командував стрілецьким взводом 33-го мотострілецького полку 32-ї мотострілецької дивізії 3-ї загальновійськової армії в місті Штендаль.
З жовтня 1964 до серпня 1966 року — командир стрілецької роти 326-го мотострілецького полку 88-ї мотострілецької дивізії 14-ї гвардійської армії Одеського військового округу і місті Білгороді-Дністровському. Член КПРС до 1991 року.
У 1969 році закінчив Військову академію імені Фрунзе в Москві.
З червня 1969 року служив у Далекосхідному військовому окрузі: заступник командира та командир 424-го мотострілецького полку 272-ї мотострілецької дивізії, з липня 1974 до липня 1975 року — начальник штабу — заступник командира 272-ї мотострілецької дивізії.
У 1975—1977 роках — слухач Військової академії Генерального штабу Збройних Сил СРСР імені Ворошилова в Москві.
З вересня 1977 до лютого 1980 року командував 25-ю гвардійською мотострілецькою дивізією Київського військового округу (місто Лубни Полтавської області).
У лютому 1980 — травні 1982 року — 1-й заступник командувача 1-ї гвардійської загальновійськової армії Київського військового округу.
У травні 1982 — червні 1984 року — командувач 1-ї гвардійської загальновійськової армії Київського військового округу.
У червні 1984 — серпні 1985 року — 1-й заступник командувача Південної групи військ на території Угорської Народної Республіки.
5 серпня 1985 — 20 червня 1988 року — командувач Південної групи військ на території Угорської Народної Республіки.
21 червня 1988 — серпень 1991 року — заступник головнокомандувача Сухопутних військ — начальник Головного управління бойової підготовки Сухопутних військ СРСР.
Після подій ДКНС у серпні 1991 року знятий з посади, у вересні 1991 року звільнений в запас.
Активно займався громадською роботою, був заступником голови опікунської ради Спілки ветеранів правоохоронних органів та підрозділів спецназу в Москві.
Звання генерал-лейтенант (3.02.1984) генерал-полковник (17.02.1986)
Нагороди та відзнаки два ордени Червоної Зірки (1982, 1990) орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» ІІ ст. орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» ІІІ ст. (1975) орден Червоного Прапора (Угорська Народна Республіка, 1988) медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970) медаль «40 років визволення Чехословаччини Радянською Армією» (Чехословаччина, 11.03.1985) медаль «За Братство по зброї» І ступеня (Угорська Народна Республіка) медаль «30-ті роковини Революційних Збройних сил Куби» (Куба, 24.11.1986) медалі
Примітки
Джерела Выдающиеся вологжане: Биографические очерки. Вологда: ВГПУ, издательство «Русь», 2005. С. 135. Феськов В. И., Голиков В. И., Калашников К. А., Слугин С. А. Вооруженные силы СССР после Второй мировой войны: от Красной армии к Советской (часть1: Сухопутные войска)/ под науч. ред. В. И. Голикова. Томск: Изд-во НТЛ, 2013. 640 с.