Середньовічний вітраж — кольорове та розписне скло середньовічної Європи від Х до XVI століття. Протягом більшої частини цього періоду вітражі були основною формою образотворчого мистецтва, особливо в північній Франції, Німеччині та Англії, де вікна, як правило, були більшими, ніж у південній Європі (наприклад, в Італії більш поширеними були фрески). У деяких країнах, таких як Швеція та Англія, до наших днів збереглася лише невелика кількість оригінальних вітражів.

Вітражі використовувалися переважно в церквах, але також зустрічалися в багатих домашніх інтер'єрах і громадських будівлях, таких як ратуші, хоча збережені зразки світських вітражів порівняно рідкісні. Вітражі використовувалися в церквах для підкреслення їхньої краси та інформування глядача за допомогою оповіді або символізму. Тематика вітражів у церквах була переважно релігійною, хоча часто зустрічалися «портрети» та геральдика.

Історія

Раннє вітражне мистецтво Віконне скло почали використовувати ще в VIII столітті від Р. Х., а кольорове віконне скло застосовували в релігійних спорудах. Один із найдавніших відомих прикладів вітражного мистецтва — монастир Бом-ле-Месьєр у Журі, Франція, де великі вітражні вікна оточують вівтар. Монастир Бом-ле-Месьєр став одним із центрів розвитку вітражного мистецтва раннього середньовіччя.

Скло в ранньому середньовіччі було простим і в основному використовувалося в невеликих кількостях, часто разом з іншими матеріалами, такими як мозаїка. Товсте непрозоре скло складалося з основних кольорів, таких як червоний, синій і зелений, створюючи геометричні візерунки замість детальних зображень. Скло виготовлялося шляхом нагрівання піску, вапна і кальцинованої соди в печі, що створювало мутний колір, який обмежував проникнення світла.

Ранні вітражі були не тільки декоративними, але й освітніми. Вони передавали біблійні історії та моральні уроки переважно неписьменним людям. Це зробило церкву більш інклюзивною і здатною охопити ширше коло людей.

Вітражі романського стилю

Романський період розпочався в XI і XII століттях із відродженням римської архітектури. Відродження поєднало традиції римської архітектури з вітражами. Згодом вітражі романського стилю стали самостійним явищем, перетворившись на новий стиль. Цей новий стиль був представлений у церквах романського стилю в усій Європі.

Вітражі романського періоду часто були меншими за розміром і виготовлялися з товстого кольорового скла з чіткими лініями, що утворювали прості, чіткі зображення. Скляні елементи скріплювалися товстими свинцевими смужками, що створювало графічний і часом блоковий вигляд порівняно з пізнішими стилями. На вікнах часто зображувалися сцени з Біблії та життя святих.

Хоча збереглося небагато прикладів романського вітражного мистецтва, деякі з них все ще можна побачити в таких церквах, як Сен-Дені у Франції та Сен-Сернен у Тулузі. Цей стиль вітражного мистецтва вплинув на пізніший готичний стиль, який мав більші вікна і тонше скло. Хоча готичне вітражне мистецтво стало більш відомим завдяки своїм детальним і складним візерункам, романське вітражне мистецтво відіграло ключову роль у формуванні вітражного мистецтва та поширенні релігійних послань.

Пізні вітражі

Пізнє середньовіччя, яке часто називають готичною епохою, тривало з XIV по XVI століття і ознаменувало значну еволюцію у мистецтві вітражу. У цю епоху відбувся прогрес як у технічних аспектах виготовлення скла, так і в складності оформлення вікон.

Найбільш значущою зміною у вітражному мистецтві від романської до готичної епохи стало ширше використання технік розпису скла, що дозволило досягти більшої деталізації та глибини зображень. Художники почали застосовувати більш витончені методи затінення та підсвічування, підсилюючи тривимірність фігур, зображених на склі. Склярі експериментували з різними домішками та техніками випалу, щоб створити ширшу гаму кольорів. Ці кольори включали насичені фіолетові, глибокі сині та яскраві зелені відтінки. Ці нові кольори додали глибини та насиченості вітражам, ще більше підсилюючи їх візуальний ефект.

Ця нова техніка використовувалася в соборі Евре у Франції. Будівництво собору розпочалося в XIII столітті і було завершено лише в XVII столітті. Скло виготовлялося в XIV і XV століттях і було типовим прикладом вітражів пізнього середньовіччя. Вітражі зображували Христа і Діву Марію в більш тривимірній формі, ніж ранні вітражні оформлення. Кожна скляна панель зображує Ісуса і Марію з Біблії, яких раніше не бачили в тривимірній формі на скляних вікнах.

Склад, виробництво та розповсюдження До приблизно 1000 року більшість кольорового скла мала склад натрієво-кальцієво-кремнієвий. У Північній Європі натрієве скло з часом майже повністю замінило калійно-кальцієво-кремнієве скло (т. зв. «лісове скло», нім. waldglas). Лісове скло продовжувало використовуватися у вітражах протягом усього середньовіччяFreestone 1992, 739, аж поки у XVI столітті знову не почали використовувати натрієве скло.

Калій (K2O), що міститься у лісовому склі, отримували з деревної золи. У праці «De diversis artibus» Теофіл описує використання букового дерева як найкращого джерела золиHawthorne et al (eds.) 1979, 49. Також використовували інші рослинні матеріали, такі як папоротьCox et al 1986, 57. Окрім калію, букова зола містить низку сполук, зокрема оксиди заліза та марганцю, які відіграють особливо важливу роль у наданні склу кольору.

Середньовічні вітражні панелі могли бути створені за допомогою методу циліндричного видування або методу виготовлення т. зв. «коронного скла».

Лісове скло виробляли в Бургундії та Лотарингії поблизу Рейну, у Фландрії, а також у Нормандії, в долинах Сени та Луари. Воно поширювалося по всій північно-західній Європі та Британії у вигляді готових листівMarks 2001, 266. Нанесення розпису та остаточне формування листів здійснювалося в центрах обробки скла, розташованих поблизу кінцевого пункту призначення склаMarks 2001, 267.

Колір

На колір скла можуть впливати багато факторів. Джерела кремнезему часто були нечистими, а оксид заліза був однією з найпоширеніших домішок. Зеленуватий відтінок нефарбованого скла зазвичай обумовлений присутністю суміші іонів заліза (Fe2+) і заліза (Fe3+) у матриці скла. Також можливо, що «домішки» могли потрапити на стадії фриттування в скляній печі, що призвело до додавання додаткового оксиду алюмінію, кремнезему та оксидів залізаSmedley et al 1998, 156.

Закладений колір Закладений колір (англ. inherent, тобто заклданий, властивий; притаманний; невід'ємний; природжений; уроджений; внутрішній) — це колір, який може утворюватися в розплавленому склі під впливом умов у печі. Теофіл описує розплавлене скло, яке змінює колір на «шафраново-жовтий», який з подальшим нагріванням перетворюється на червонувато-жовтий. Він також згадує «рудий колір, як м'ясо», який при подальшому нагріванні стає «світло-фіолетовим», а потім «червонувато-фіолетовим і вишуканим»Hawthorne et al (eds.) 1979, 55.

Ці зміни кольору є результатом поведінки, в умовах окислювально-відновних реакцій, оксидів заліза і марганцю, які природно присутні в золі букового дерева.

У розплавленому склі залізо і марганець поводяться таким чином:

В окислювальному середовищі іони металів (і деяких неметалів) втрачають електрони. В оксидах заліза іони Fe2+ (двовалентні) перетворюються на іони Fe3+ (тривалентні). У розплавленому склі це призводить до зміни кольору скла з блідо-блакитного на жовтий/коричневий. У відновному середовищі залізо отримує електрони, і колір змінюється з жовтого/коричневого на блакитний. Аналогічно, марганець змінює колір залежно від ступеня окислення. Нижчий ступінь окислення марганцю (Mn2+) має жовтий колір у звичайному склі, тоді як вищі ступені окислення (Mn3+ або вище) мають фіолетовий колір. Поєднання цих двох ступенів дає рожеве скло.

Оскільки марганець і залізо можуть перебувати в різних станах окислення, їх поєднання може призвести до широкого спектра привабливих кольорів. Марганець у повністю окисленому стані, якщо його маса не надто велика, також буде діяти як знебарвлювач скла, якщо залізо перебуває в жовтій, тривалентній формі. Ці два кольори фактично нейтралізують один одного, утворюючи прозоре скло.

Експериментальне виготовлення калійного скла за рецептами Теофіла дало кольори від безбарвного до жовтого, бурштинового, коричневого, зеленого, синього, рожевого і фіолетовогоStern et al 2004, 153Newton 1978, 59Davison 2003, 7. На варіації відтінку і глибини кольору, ймовірно, також впливає джерело букової золи, залежно від хімічного складу ґрунту, на якому росло дерево, віку дерева і кліматичних умовRoyce-Roll 1994, 76Stern et al 2004, 143.

Деякі з більш насичених червоних, синіх і зелених кольорів, що є характерною рисою середньовічних вітражів, досягаються за рахунок додавання оксидів міді.

Навмисно додані барвники У праці Гераклія «De coloribus et artibus Romanorum» містяться інструкції щодо створення зеленого та червоного скла шляхом додавання міді (ймовірно, у вигляді руди або мідної стружки) до суміші, що є методом, який практикується з давніх часів. (У праці «De diversis artibus» відсутні розділи про те, як виготовляти червоне, зелене та синє скло).

Як і у випадку з кольорами заліза/марганцю, кольори, що утворюються при додаванні оксиду міді до скла, залежать від різних ступенів окислення доданої міді. В окислювальному середовищі утворюються блакитні іони міді (Cu2+), в сильно відновлювальному середовищі утворюється червоний колоїдний оксид міді (Cu1+), а при повторному окисненні утворюється зелений оксид міді (Cu1+).

Особливо простим було отримання яскравих червоних і синіх кольорів, оскільки додавання міді до суміші забезпечувало надійне отримання червоного, синього і зеленого кольорів. Домінування червоного і синього кольорів у романському і готичному склі є очевидним. Однак, наприклад, у Йоркському соборі було доведено, що 90 % середньовічного скла було забарвлено за допомогою заліза/марганцюFreestone 1992, 740.

Середньовічне синє содове скло

Ранньосередньовічне скло було содовим, і хоча використання содового скла в Північній Європі було майже повністю витіснене лісовим склом після приблизно 1000 року, є кілька прикладів багатого кольорового синього скла (ідентифікованого за допомогою рентгенофлуоресцентного аналізу), яке вироблялося в середньовічний період з використанням соди як лугуCox et al 1986.

У Великобританії значна кількість синього содового скла була ідентифікована у вітражах вікна «П'ять сестер» в Йоркському соборі, а також під час розкопок в Олд-Сарумі та Вінчестері. У Франції содове скло також було знайдено в Шартрському соборі та Сен-Дені в ПарижіCox et al 1986, 58, і, без сумніву, існує багато інших прикладів.

Свідчення про переробку римських мозаїчних плиток для виробництва віконного скла в IX столітті було виявлено в бенедиктинському монастирі Сан-Вінченцо, Молізе, ІталіяFreestone 1992, 743. Теофіл у XII столітті також знав про таку практику. Він стверджує, що мозаїчні тессери: «маленькі квадратні камінці» з «стародавніх язичницьких будівель» разом з «різними маленькими посудинами тих самих кольорів» можна було використовувати для виробництва скла: «вони навіть плавлять синій колір у своїх печах, додаючи до нього трохи прозорого білого, і роблять з нього сині скляні листи, які є дорогими і дуже корисними для вікон»Hawthorne et al (eds.) 1979, 59. За словами Теофіла, французи були особливо вправними в цьому процесі.

Науковець Кокс припускає, що зразки, проаналізовані в Йорку, дійсно можуть бути «римськими або дещо пізнішими, переплавленими у Франції та імпортованими до Англії»Cox et al 1986, 64

Накладка (дублювання)