Пісня про себе — поема Волта Вітмена (18191892), що входить до його збірки Листя трави. Її називали такою, що «репрезентує осердя поетичної місії Вітмена»Greenspan, Ezra, ed. Walt Whitman's «Song of Myself»: A Sourcebook and Critical Edition. New York and London: Routledge, 2005., а також «найвеличнішою поемою Вітмена»Edmundson, Mark (2021). Song of Ourselves: Walt Whitman and the Fight for Democracy. Cambridge, Massachusetts, and London, England: Harvard University Press, p. xi..

Історія публікації Поему вперше було опубліковано без поділу на розділи. Walt Whitman: The Song of Himself. California: University of California Press, 1999. — як першу з дванадцяти неназваних поем у першому виданні Листя трави (1855). Це видання Вітмен опублікував власним коштом.

У другому виданні (1856) Вітмен використав назву «Поема Волта Вітмена, американця», яку в третьому виданні (1860) було скорочено до «Волт Вітмен».

У четвертому виданні (1867) поему було поділено на п'ятдесят два нумеровані розділи, а остаточну назву «Пісня про себе» вона отримала в останньому виданні (1891—1892). Вважається, що кількість розділів відповідає кількості тижнів у році.

Видання Walt Whitman: Complete Poetry and Collected Prose (Library of America, 1982) містить тексти редакцій 1855 та 1891—1892 років.

Сприйняття Після публікації 1855 року «Пісня про себе» одразу привернула особливу увагу критиків і читачів і відтоді залишається одним із найцінніших та найвпливовіших творів американської поезії. «Walt Whitman's 'Song of Myself'». The Oxford Encyclopedia of American Literature. Jay Parini, ed. Oxford University Press, 2004. Oxford Reference Online. Oxford University Press. Web. 20 October 2011. назвав її найвидатнішою американською поемою з будь-коли написаних, такої самої думки дотримувався і (2021). Song of Ourselves: Walt Whitman and the Fight for Democracy. Cambridge, Massachusetts, and London, England: Harvard University Press, p. 138..

У 1855 році видання Christian Spiritualist опублікувало розлогу й схвальну рецензію на «Пісню про себе», у якій Вітмена хвалили за втілення «нового поетичного медіумізму», що завдяки активній уяві відчуває «приплив духу та божественного подиху» Walt Whitman's America: A Cultural Biography. New York: Alfred A. Knopf, 1995.. Ральф Волдо Емерсон надіслав Вітменові листа, у якому назвав видання Листя трави 1855 року «найнадзвичайнішим виявом дотепу й мудрості, який Америка досі дала світові» (2021). Song of Ourselves: Walt Whitman and the Fight for Democracy. Cambridge, Massachusetts, and London, England: Harvard University Press, p. 9..

Водночас широке суспільне визнання прийшло не відразу. Соціальні консерватори засуджували поему за порушення усталених моральних норм через її відверті зображення людської сексуальності. У 1882 році Бостона пригрозив вжити правових заходів проти Листя трави за порушення законів штату про непристойність і зажадав внесення змін до кількох фрагментів «Пісні про себе».

Літературний стиль

Поема написана характерному для Вітмена стилі — верлібрі. Вітмен, який оспівує слова «прості, як трава» (розділ 39), відмовляється від стандартних віршованих розмірів та структур строф на користь простого, зрозумілого стилю, що здатний зацікавити масову аудиторіюRedding, Patrick. «Whitman Unbound: Democracy and Poetic Form». New Literary Theory 41.3 (2010): 669-90. Project Muse. 19 October 2011.Quotations from «Song of Myself» in this section are from the 1891—1892 edition..

Критики відзначають сильний вплив трансценденталізму на поему. Наприклад, у розділі 32 Вітмен пише: «Мені здається, я міг би повернутись і жити з тваринами».

Окрім цього романтизму, поема ніби передбачає появу реалізму, який набуде вагомого значення в літературі США лише після Громадянської війни. У наступному уривку, наприклад, можна побачити, як Вітмен включає суворі деталі повсякденного життя:Божевільного врешті везуть до притулку — випадок безнадійний, (Він уже ніколи не спатиме так, як спав у дитячому ліжку в материній спальні); Друкар-набірник, сивий і худощокий, працює коло каси, Він жує свій тютюн, а очі його сльозяться над рукописом; Понівечені кінцівки прив'язують до операційного столу, Те, що відрізають, жахливо падає у відро; Дівчину-квартеронку продають з аукціону, п'яниця куняє біля грубки в шинку… (розділ 15)

«Я» У поемі Вітмен наголошує на всемогутньому «Я», яке виступає оповідачем; його не слід обмежувати особистістю історичного Волта Вітмена або плутати з нею. Описана вийшла за межі загальноприйнятих кордонів особистості: «Я помираю з тими, хто помирає, і народжуюся з немовлям, щойно вмитим, і не вмістити мене між моїм капелюхом і черевиками» (розділ 7)Цитати в цьому розділі взяті з видання 1891—1892 років..

Кілька інших цитат із поеми чітко вказують на те, що Вітмен не вважає оповідача представником однієї окремої людини. Навпаки, він ніби промовляє від імені всіх:

«Бо кожен атом, що належить мені, так само належить і тобі» (розділ 1). «У кожній людині я бачу себе, ні на крихту не більше і ні на зернятко менше / І те добре чи лихе, що кажу про себе, я кажу і про них» (розділ 20). «Це ти говориш так само, як і я, я лише слугую твоїм язиком» (розділ 47). «Я суперечу собі? Ну що ж, нехай — я суперечу собі. (Я великий, я міщу в собі безліч)» (розділ 51).

Еліс Л. Кук та Джон Б. Мейсон пропонують показові інтерпретації «Я» та його значення в поемі. Кук пише, що ключ до розуміння твору лежить у «концепції власного „Я“» (уособленого Вітменом) як «водночас індивідуального та універсального»Cook, Alice L. «A Note on Whitman's Symbolism in 'Song of Myself'». Modern Language Notes 65.4 (1950): 228-32. JSTOR. Web. 17 October 2011, тоді як Мейсон розглядає «залучення читача до руху поета від одиничного до космічного»Mason, John B. «Walt Whitman's Catalogues: Rhetorical Means for Two Journeys in 'Song of Myself'». American Literature 45.1 (1973): 34-49. JSTOR. Web. 17 October 2011.. Це «Я» постає як людський ідеал; на відміну від архетипного «Я» в епічній поезії, це «Я» належить простій людині, а не героюMiller, James E. Walt Whitman. New York: Twayne Publishers, 1962.. Проте Вітмен знаходить героїзм у кожній особистості як у вияві цілого («листок» серед «трави»).

Використання в інших медіа Канадський лікар і багаторічний друг Вітмена аналізував поему у своїй впливовій та широко популярній книзі (1898) як частину дослідження розвитку містичного зв'язку людини з нескінченним.

У фільмі З почестями Саймон Вайлдер декламує цю поему Монті Кесслеру. Творчість Волта Вітмена відіграє у фільмі помітну роль, а Саймона Вайлдера часто називають «привидом Волта Вітмена».

Рядок із розділу 52 видання «Пісні про себе» 1891—1892 років використано у фільмі Спілка мертвих поетів режисера Пітера Віра. У ньому йдеться про звучання «варварського вигуку» (barbaric yawp), що символізує нагальність і внутрішній порив героїв стрічки; цей рядок їм зачитує вчитель англійської мови Джон Кітінг у виконанні Робіна Вільямса.

Поема відіграє важливу роль у сюжеті молодіжного роману Паперові міста (2008) Джон Ґріна.

Документальний проєкт Вітмен, Алабама показує мешканців штату Алабама, які читають на камеру вірші Волта Вітмена.

Цей вірш є центральним у сюжеті п'єси Я і ти.

«Пісня про себе» стала одним із головних джерел натхнення для симфонічного метал-альбому Imaginaerum (2011) гурту Nightwish, а також для фентезійного фільму, знятого за мотивами цього альбому.

Поему декламує (точніше, радше втілює в дії) головний герой Вілл у виконанні Вінстона Дюка) в кульмінаційній фінальній сцені фільму Дев'ять днів (2020).

Цитата «Я великий, я вміщую безліч» у мені містяться множини Життя Чака (2024).

Див. також , пісня Боба Ділана 2020 року

Примітки

Посилання

Повний текст із нумерацією рядків від Університету Торонто (англ.) Лист Емерсона до Вітмена (англ.) Еліс Л. Кук, «Замітка про символізм Вітмена в „Пісні про себе“» (англ.) Джон Б. Мейсон, «Каталоги Волта Вітмена: риторичні засоби для двох подорожей у „Пісні про себе“» (англ.) Повний текст 12 мовами на сайті WhitmanWeb, а також аудіозаписи та коментарі (англ.) Аудіо: Роберт Пінскі читає уривки з «Пісні про себе» (англ.) (окремі розділи) (англ.) (англ.)