Гайківський (Гайковський) Петро Петрович (13.01.1897, с. Байбузівка Савранська волость, Балтського повіту, Подільської губернії, суч. Савранський район Одеської області — дата смерті невідома, після 09.1956, Подєбради) - український військовик, інженер-технолог; бунчужний кулеметної сотні Армії УНР (1919), в. о. командира кулеметної сотні Збірної Волинської дивізії (12.1919 — поч. 1920), військове звання — юнак Спільної юнацької школи та кінного полку ім. гетьмана Івана Мазепи Армії УНР. Був нагороджений "Лицар ордена Залізного хреста".

Біографія Петро Гайківський народився в сім’ї Петра Назаровича Гайківського. Надалі він вступив до Балтської гімназії (1909), та через брак коштів змушений був залишити її в 1913 р. й “учитись по скілько можливо було дома”. Служив у Всеросійському земському союзі городів у Києві (1916 - 1917). У 1917 р. приєднався до війська Української Центральної Ради. Коли довлади прийшов гетьман Павло Скоропадський, залишив військо і вступив до 4-го класу реальних курсів для дорослих (Київ, 1918). У час наступу більшовиків покинув навчання і повернувся до української армії. У серпні 1919 р. вступив до Кам’янецької спільної юнацької школи, з якою виїхав на фронт (11.1919).

Під час перебування в 5-й Херсонській дивізії “заховував себе бездоганно”. Після любарської трагедії взяв участь у Зимовому поході. Лицар ордена Залізного хреста (1920). Інтернований до табору м. Каліша (21.11.1920). Тут закінчив 5 класну гімназію ім. Тараса Шевченка (23.03.1924).

Надалі емігрував до Чехословаччини та навчався в Українській Господарській Академії. Дійсний слухач хіміко-технологічного відділу інженерного факльтету (1925 — 1929).

Здобув спеціальність інженера-технолога (1930). Пожертвував кошти на видання книжки Симона Наріжного “Українська еміграція” (Прага, 1942).

“Найбільш незалежно тримався інженер П. Гайківський“, - зазначав 1956 року Василь Прохода. - “Фізично він був сильний і працював на найтяжчій роботі в Пардубицях, де заробляв до 2000 крон місячно. Він залишився вірним своєму емігрантському становищу; відкидав усі пропозиції чеських урядових чинників про прийняття чехословацького громадянства і не хотів підшукати працю за своєю спеціальністю хіміка”.

Подальша доля невідома.

Нагороди Петро Гайківський був нагороджений "Лицар ордена Залізного хреста" (1920).

Поховання Похований разом із дружиною Раїсою, родом з Києва, на кладовищі в Подєбрадах. Могила збереглася станом на 2007 рік. На пам’ятнику викарбувано тризуб і слова: “Свою Україну любіть і в найгірші часи”.

Див. також

Українська революція Український визвольний рух

Література

Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР”. – Т. 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет” (2016, 2-ге видання). – С. 128 – 129. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. — Прага, 1942. — Студії Музею Визволь ної боротьби України. — Т. 1. — С. 5. Прохода В. Записки Непокірливо го. Кн. 3. — Київ: Смолоскип, 1996. — С. 195. ЦДАВО України. - Ф. 3795. Оп. 1. - Спр. 862. - Арк. 18, 23.