Андрі́й Іва́нович Альте́сті, ім'я при народженні Андре́а Франче́ско Джова́нні Альте́сті (; , Дубровник — , Сан-Джорджо-ді-Ногаро, Ломбардо-Венеційське королівство, Австрійська імперія) — російський державний діяч греко-італійського походження, землевласник, секретар князя Платона Зубова.

Ранні роки Андреа Франческо Альтесті народився 1766 або 1776 року в місті Рагуза — тоді незалежній республіці на півдні Далмації. Батько — Джованні Саверіо Альтесті (1727—1816), шляхтич із графства Гориці і Градишки, мешканець Рагузи, чиновник, перекладач, переписувач, колекціонер .

Андреа здобував освіту в Італії. Згодом поїхав до Стамбула, де служив у купецькій конторі.

Служба в Російській імперії Перебуваючи в османській столиці, Альтесті познайомився з послом Російської імперії при Османській Порті , влаштувався на роботу в його канцелярії, а згодом — особистим секретарем. Допомагав викривати «інтриги» британського і прусського послів у Стамбулі проти Російської імперії. Серед інших мов володів албанською і турецькою, чим користувався на службі в Булгакова. 1787 року в Херсоні під час перебування там імператриці Катерини II посол Булгаков представив їй молодого Альтесті — аташе російського посольства у Стамбулі.

З початком російсько-турецької війни 1787—1792 років російський посол був ув'язнений османами в Замку семи веж, де пробув 812 днів. Альтесті за таких обставин втік до Санкт-Петербурга. Там 1788 року за сприяння французького посла Луї-Філіппа де Сеґюра Альтесті вступив на службу до Колегії закордонних справ під русифікованим ім'ям Андрій Іванович Альтесті. Мав чин колезького радника. Спершу рекомендований Олександрові Безбородьку, однак згодом впав у довіру Платону Зубову — останньому фаворитові імператриці Катерини II, впливовому політику при петербурзькому дворі кінця 1780-х — середини 1790-х років. Разом з Адріаном Грибовським і Хосе де Рібасом був секретарем Зубова, утрьох вони вели його справи і виконували доручення.

Брав участь у підготовці та реалізації поділів Речі Посполитої. Під час другого поділу 1793 року готував списки польських конфедератів, яких необхідно було відправити в заслання. Вважається автором брошури «Записки про нинішнє обурення в Польщі» (), створеної французькою і перекладеної російською мовою; у брошурі Альтесті всіляко принижував Річ Посполиту, прихильників її Конституції, указував на «благодіяння» Росії щодо Польщі. Альтесті вважається також автором записки, у якій наголошувалося на необхідності Росії володіти портом на Середземному морі і на користі та перевагах Рагузи в цьому .

Мав значні земельні володіння в імперії. 18 серпня 1795 року Катерина II віддала Літинське староство у Брацлавській губернії з 535 кріпаками у володіння Альтесті; пізніше російський уряд підтвердив належність староства попередньому власникові, генералові Козловському, тому Альтесті фактично не заволодів цими землями. Також імператриця дала йому маєток у Таврійській губернії і довічну пенсію розміром 800 рублів. У Причорномор'ї 1792 року Альтесті отримав у володіння землі на правому березі Хаджибейського лиману. Ділянку для Альтесті відбирав особисто полковник Франц де Воллан. Поселення, що виникло там, дістало назву Деволанівка-Альтестівка (нині село Алтестове Одеського району Одеської області). Володів Альтесті щонайменше трьома ділянками в центрі Одеси, на перетині сучасних вулиць Дерибасівської і Польської; через те, що Альтесті ніяк не використовував ці землі, він передав їх у власність графині Олександри Браницької. За повідомленням французького письменника Шарля Массона, після другого поділу Речі Посполитої 1793 року Альтесті отримав 800 кріпацьких родин, вивезених із Поділля і Волині до Катеринославської і Херсонської губерній.

При імператорському дворі в Санкт-Петербурзі Альтесті був відомий пихатістю, зверхнім ставленням до інших чиновників і службовців, корупційними махінаціями. Через скаргу графа великому князю Олександру Павловичу у листопаді 1793 року Альтесті наказали покинути двір і оселитися у своїх володіннях. Проте за сприяння князя Зубова, що просив для Альтесті пробачення, уже 1794 року його повернули до двору, де він продовжив займатися державними справами.

1795 року Альтесті перебував із дипломатичною місією у Венеції. Його приїзд спричинив суспільне обговорення з приводу його привабливої зовнішності та елегантності в одягу, ширилися чутки про його романтичні зв'язки з Катериною II. У Венеції Альтесті мав роман із родиною патриція і купця Франческо  — його дружиною Альбою і дочкою Фіоренцою (одружена з маркізом Луїджі Сале) . Також 1795 року Альтесті відвідав рідне місто Рагузу.

Еміграція в Італію Зі смертю в 1796 році Катерини II та сходженням на престол її сина Павла I Альтесті втратив свій політичний вплив і був ув'язнений у Київській фортеці. Звільнений 15 березня 1801 року після сходження на престол імператора Олександра I. 20 листопада 1801 року дістав чин статського радника.

Після звільнення Альтесті продав усі свої володіння в Росії; зокрема, село Алтестове його син продав містові Одеса за 25 тисяч рублів асигнаціями. Згодом він виїхав до Італії. Проживав у Сан-Джорджо-ді-Ногаро, провінція Удіне, та місті Гориція поблизу Трієста. 6 листопада 1804 року зарахований до провінційної шляхти Фріулі. Залишив записки про часи правління Катерини II (нині втрачені).

Альтесті проживав здебільшого на підавстрійських італійських землях. Певний час його вважали агентом імператора Олександра I. Під час наполеонівських війн Альтесті підтримував зв'язки з французьким консулом і таємними агентами імператора Наполеона Бонапарта. Крім того, Альтесті співпрацював з італійськими патріотами, що боролися за звільнення італійських земель з-під влади Австрійських Габсбургів; зокрема, Альтесті був знайомий з . Певний час Альтесті перебував під таємним наглядом австрійської поліції в Трієсті і Венеції.

1832 року став одним із засновників, співвласником акцій та членом ради директорів страхової компанії .

Вагому частину власного спадку Альтесті заповів низці установ. Зокрема, 1847 року він передав значну частину власного книжкового зібрання у публічне використання містові Удіне. Згодом ця колекція разом із зібраннями інших жертводавців стала основою фондів в Удіне, де Альтесті поставили пам'ятну таблицю.

Помер у Сан-Джорджо-ді-Ногаро 3 червня 1851 року.

Родина У Російській імперії Альтесті одружився зі шведкою Марією-Йозефіною де Ґедда. Шлюб тривав недовго через ранню смерть дружини. У подружжя народилося двоє дітей: син Матвій — поручик Ізюмського гусарського полку, звільнений 30 листопада 1796 року; дочка Марія-Софія — друга дружина графа Пріама-Гаспара Венієра.

Нагороди Орден Святого Володимира IV ступеня

Примітки

Література