Серія полотен «Руанський собор» була створена у 1890-х роках французьким імпресіоністом Клодом Моне. Кожна картина серії фіксує фасад Руанського собору в різний час доби та року, відображаючи зміни його зовнішнього вигляду залежно від умов освітлення.

Дата створення Цикл картин Руанського собору, що налічує понад тридцять полотен, був створений у 1892—1893 роках у Руані, Нормандія, а згодом доопрацьований у майстерні Моне в 1894 році. Для роботи митець орендував приміщення в Руані безпосередньо навпроти собору, облаштувавши там тимчасову студію. У 1895 році Моне відібрав двадцять найкращих, на його думку, робіт серії для експонування в галереї свого паризького артдилера, вісім із яких було продано ще до завершення виставки. Каміль Піссарро та Поль Сезанн відвідали експозицію та дали високу оцінку цій серії.

З історичної точки зору, поява цієї серії була дуже вчасною. На початку 1890-х років у Франції спостерігалося відродження інтересу до католицизму, тому тема одного з головних соборів країни була сприйнята позитивно. Окрім релігійного значення, Руанський собор, зведений у готичному стилі, уособлював найкращі здобутки французької історії та культурі, оскільки саме цей архітектурний стиль був об'єктом захоплення та наслідування в багатьох європейських країн за часів Середньовіччя.

Зображення світла в живописі Коли Моне працював над серією полотен із Руанським собором, він уже тривалий час перебував під враженням від того, як світло надає об'єкту кардинально іншого характеру залежно від часу доби, пори року та змін атмосферних умов. Для Моне ефекти світла стали настільки ж важливими, як і сам об'єкт зображення. Подібно до інших його циклів (наприклад, знамениті його «Водяні лілії»), де митець писав численні краєвиди одного й того самого об'єкта за різних умов освітлення, ці роботи є спробою продемонструвати роль світла в нашому сприйнятті предмета в певний момент і в певному місці. Моне присвятив значну частину своєї кар'єри спробам зафіксувати ці нюанси, що підтверджується його відомим висловом: «Природа ніколи не зупиняється».Mannering, Douglas. “Rouen Cathedral.” Masterworks of Monet, Parragon, 1998, pp. 195–200.

Роберт Пелфрі у своїй праці «Мистецтво та засоби масової інформації» писав: «Фокусуючись на одному й тому самому предметі впродовж цілої серії картин, Моне зміг зосередитися на фіксації самих лише зорових відчуттів. Предмети не змінювалися, проте зорові відчуття — через мінливі умови освітлення — перебували в стані постійної трансформації».

Цикл із зображенням собору не був першою серією картин Моне, присвяченою одному об'єкту, проте він став найбільш вичерпним у його творчості. Вибір тематики ознаменував певні зміни, адже до цієї серії Моне писав переважно пейзажі. Собор дозволив йому підкреслити парадокс між, здавалося б, постійною, міцною структурою та постійно мінливим світлом, яке постійно грається з нашим сприйняттям її. Були заклики до держави купити всю серію та виставити їх як єдине ціле, але ці заклики не були почуті, і серію було розділено.

Техніка Малювання собору був складним завданням навіть для Моне. Майкл Говард у своїй «Енциклопедії імпресіонізму» зазначає:

Як завжди, робота над картинами давалася йому вкрай важко, що доводило його до відчаю. Йому снилися яскраві нічні жахи, у яких собор у різних кольорах — рожевому, синьому та жовтому — падав на нього… [Моне писав:] «Справи просуваються не надто впевнено, насамперед тому, що кожного дня я відкриваю щось таке, чого не бачив напередодні… Зрештою, я намагаюся зробити неможливе».

Моне з'ясував, що світло — об'єкт, який він прагнув зобразити, — було майже неможливо зафіксувати через його мінливу природу та надзвичайну невловимість. Утім, йому допомагала здатність швидко вловлювати суть побаченого, щоб згодом завершити роботу, спираючись на ескіз та власну пам'ять. Для цих полотен він використовував густі шари фактурної фарби, що передавали складну природу об'єкта. Пол Гейс Такер у книзі «Клод Моне: життя та мистецтво» пише:

Сприйнятливість Моне до природних ефектів, за якими він спостерігав, є лише одним із факторів, що роблять ці картини настільки визначними; спосіб, у який він маніпулює матеріалом, також додає їм величності. Поверхні цих полотен буквально інкрустовані фарбою, яку Моне накладав шар за шаром, подібно до камяної кладки самого фасаду.

Тонке сплетіння кольорів, гостре сприйняття художника та використання фактури — усе це слугує створенню серії мерехтливих образів у світлі та кольорі — шедеврів, гідних величі самого об'єкта зображення.

Галерея

Публічний показ У 1994 році Руанський музей образотворчого мистецтва експонував шістнадцять полотен цієї серії.

У музеї д'Орсе на постійній основі експонуються п'ять картин цієї серії.

У 2018 році Національна галерея в Лондоні експонувала п'ять полотен цієї серії в одному залі в межах тимчасової виставки «Моне та архітектура», присвяченої використанню Клодом Моне архітектурних форм як засобу структурування та оживлення його мистецтва. Це стало рідкісною подією, оскільки жоден музей, окрім Музею д'Орсе, не володіє та не виставляє понад три картини серії в постійній колекції, а екземпляри з власного зібрання музею не були залучені до цієї експозиції.

П'ять представлених на виставці картин були зразками з таких колекцій:

Національний музей Кардіффа Класичний фонд Веймара Музей витончених мистецтв Фонд Бейелера Нерозкрита приватна колекція

Див. також

Список картин Клода Моне

Примітки

Посилання

Глибокий аналіз серії картин Моне «Руанський собор» на сайті theartwolf.com Стисле есе про серію картин Моне «Руанський собор» від музею Дж. Поля Гетті