Вторгнення нацистської Німеччини до Польщі в 1939 році характеризувалося масовими вбивствами мирних жителів та військовополонених, нападами на незахищені цивільні цілі, зґвалтуваннями, мародерством, знищенням майна та іншими серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права, скоєними німецькими військовими, поліцейськими та воєнізованими формуваннями.

Просування підрозділів Вермахту до Польщі супроводжувалося хвилею насильства. У відповідь на нібито партизанські напади або опір польських військ німецькі солдати неодноразово спалювали села та поселення, вбиваючи їхніх мешканців. За оцінками, у вересні 1939 року було знищено 434 або 476 польських сіл. Різанини та страти у відповідь також відбувалися в містах, зокрема в Бидгощі та Ченстохові. Воєнні злочини проти польських військовополонених відбувалися в усіх оперативних зонах. У містах, населених євреями, німецькі солдати здійснювали так звані «швидкі погроми», які часто включали масові вбивства, грабежі та підпали синагог. Люфтваффе неодноразово атакували цивільні об'єкти, включаючи незахищені міста, лікарні, церкви, історичні будівлі, а також евакуаційні поїзди та біженців на дорогах. Німецька армія також зіткнулася з серйозними дисциплінарними проблемами, що призвело до масового грабежу та сексуального насильства.

Після просування Вермахту айнзацгрупи проводили масові арешти та страти на щойно окупованих територіях. Їхніми жертвами ставали переважно представники так званого польського керівництва та єврейські цивільні особи.

За оцінками, між 1 вересня та 25 жовтня 1939 року, коли військову адміністрацію на окупованій польській території було скасовано, Вермахт, СС, орденська поліція, фольксдойчер власної безпеки та інші німецькі формування здійснили 714 страт, в результаті яких загинуло приблизно 16 000 цивільних осіб. Тільки у вересні 1939 року було вбито понад 12 000 жертв – майже 75%. Щонайменше 3000 полонених польських солдатів було страчено поза зонами бойових дій. Крім того, десятки тисяч цивільних осіб загинули внаслідок німецьких авіанальотів та артилерійських обстрілів.

Походження

Плани Адольфа Гітлера щодо Польщі Для Адольфа Гітлера та інших нацистських лідерів війна з Польщею розглядалася не як звичайний військовий конфлікт, а як операція, спрямована на далекосяжні територіальні та демографічні зміни в Центральній та Східній Європі. Ці наміри не приховувалися від вищого командування Вермахту. 10 лютого 1939 року, ще до спалаху відкритої кризи у польсько-німецьких відносинах, Гітлер виступив з промовою перед генералами, в якій заявив, що «наступна війна матиме суто ідеологічний характер, тобто це буде національна та расова війна».

25 березня 1939 року Гітлер заявив головнокомандувачу армії генералу Вальтеру фон Браухічу, що «Польщу потрібно знищити таким чином, щоб у наступні десятиліття її не розглядали як політичний фактор». Пізніше, під час зустрічі з вищим командуванням Вермахту 23 травня того ж року, він наголосив, що метою запланованої агресії буде не лише повернення Гданська та інших територій колишнього прусського розділу, а й «розширення життєвого простору на Сході та забезпечення продовольством нашої нації». Він не приховував, що елементи політики щодо завойованої країни включатимуть масові переселення та широке використання примусової праці. Крім того, 14 серпня в розмові з генералами фон Браухічем та Францом Гальдером він заявив, що має намір зламати Польщу глибшим чином, ніж військова поразка Ці заяви не викликали заперечень серед німецького генерального штабу; їхнє занепокоєння стосувалося лише можливості війни із західними державами.

22 серпня 1939 року найвище командування Вермахту зібралося в літній резиденції Гітлера в Оберзальцберзі. Зустріч була таємною, а ведення нотаток було суворо заборонено. Однак промова, яку Гітлер виголосив того дня, збереглася у п'яти версіях. Адмірал Вільгельм Канаріс, чиї нотатки вважаються найдостовірнішими, записав слова Гітлера, заявивши, що майбутній конфлікт буде «війною на знищення», а його метою є «повне знищення Польщі» Гітлер також нібито наказав своїм генералам:Будьте безжальні! Будьте жорстокими! 80 мільйонів людей повинні отримати те, чого вони заслуговують, і вони заслуговують на гарантію свого існування. Закон на боці сильнішого. Ми повинні діяти з максимальною суворістю.Згідно з іншою версієюJej wiarygodność bywa podawana w wątpliwość. 25 sierpnia 1939 roku adm. Wilhelm Canaris w rozmowie z gen. Franzem Halderem wyraził jednak swoje „zaniepokojenie z powodu roli Totenkopfverbände”, co zdaniem Jochena Böhlera może świadczyć, iż słowa te rzeczywiście padły. Patrz: Böhler 2011 ↓, s. 72, фюрер сказавЯ підготував, поки що, лише на сході, загони «Тотенкопфа» та наказав їм без милосердя та помилування вбивати чоловіків, жінок та дітей польського походження та носіїв польської мови. Тільки так ми отримаємо необхідний нам життєвий простір.

Ставлення солдатів і командирів Вермахту до народу Польщі Йохен Бьолер, аналізуючи злочинну поведінку солдат вермахту стосовно польського цивільного населення та військовополонених у вересні 1939 року, дійшов висновку, що вона була результатом поєднання мотиваційних, ситуативних і психологічних факторів. Він зазначає наступне:

Нацистська індоктринація, якій солдати піддавалися як під час базової підготовки у Вермахті, так і в установах, з якими вони стикалися перед початком дійсної військової служби, таких як Гітлер'югенд, Штурмові загони, Імперська служба праці тощо. Глибоко вкорінені антисемітські, антипольські та антислов’янські упередження та стереотипи, які були додатково посилені нацистською пропагандою, яка використовувала, серед іншого, нібито переслідування німецької меншини в Польщі. Відчуття поганих умов життя в Польщі, що посилювало солдатські упередження, зокрема віру в «цивілізаційну неповноцінність» і «деморалізацію» місцевого населення. Наслідком цього стала нечутливість до їхніх страждань і зниження опору застосуванню насильстваБелер (2009, с. 52) у цьому контексті вказує на лист певного унтер-офіцера, який не вважав підпалювання сільських хат із солом’яними дахами (які він описував як «житла клопів») осудним вчинком Контакт зі східноєвропейськими євреями (Ostjuden), часто ортодоксальними сповідувачами юдаїзму, які значно відрізнялися в одязі та звичаях від німецьких євреїв, сприяв посиленню антисемітських настроїв у Вермахті Відсутність бойового досвіду у більшості німецьких солдатів, що призводило до надмірної нервозності та агресії, що знаходило вираження у насильстві проти військовополонених і цивільного населення

Антипольські та антисемітські упередження відображалися також в інструкціях і директивах, які давали солдатам перед початком війни. Німецьке командування передбачало, зокрема, що військам вторгнення доведеться мати справу з численними диверсіями та активною участю цивільного населення в бойових діях. Таке ставлення ґрунтувалося як на досвіді, отриманому під час Сілезьких повстань, так і на глибоко вкоріненому страху перед партизанами в німецькій військовій традиціїПевною мірою це також було присутнє в австрійській військовій традиції, а його коріння сягає сербської кампанії під час Першої світової війни. Цей досвід міг мати певний вплив на дії тих гірських підрозділів Вермахту, що воювали в Польщі та походили з колишньої австрійської армії ( Белер (2009, с. 171))., що сягає франко-прусської війни.

В Інструкції про польський спосіб ведення війни (Merkblatt über Eigenarten der polnischen Kriegsführung), виданій Східним відділом іноземних армій 1 липня 1939 р., містилися застереження, що поляків «фанатично підбурюють» (за що «зазвичай несе відповідальність католицьке духовенство»), «добре ставлення швидко розцінюють як ознаку слабкості», а євреї «вважають німців своїми особистими ворогами, але за гроші вони здатні на все». Цей документ також попереджав про можливі диверсійні акти, зокрема знищення та отруєння продовольчих запасів. У директиві Oberkommando der Wehrmacht, яка була надіслана підрозділам дивізійного рівня в останні дні серпня 1939 року, попереджалося, що «жорстокість, брутальність, зрада і брехня є методами бою, які використовує розлючений поляк замість тихої сили» Водночас спеціальний наказ командування тилу 8-ї армії від 24 серпня 1939 р. рекомендував не довіряти полякам і євреям, які проживали в розгромлених районах, а відповідно ставитися до них як до ворогів.

Очікуваний опір цивільного населення мав бути придушений «енергійним і нещадним» способом. 9 серпня 1939 року Oberkommando des Heeres видало наказ, у якому рекомендувалося «як тільки ситуація на фронті дозволить» інтернувати всіх працездатних чоловіків польської та єврейської національності віком від 17 до 45 років і розглядати їх як військовополонених.

Попередження про можливі атаки партизанів лунали й на нижчих рівнях, у тому числі командуваннях окремих дивізій і навіть полків. Наприклад, у день початку бойових дій командир 20-го піхотного полку 10-ї піхотної дивізії наказав своїм воякам: «Не будьте довірливими, а ставтеся до кожного польського громадянина як до фанатичного ворога, який битиметься з вами всіма засобами! [...] Будьте нещадні до кожного партизана, якого зустрінете зі зброєю в руках!».

Як показала дійсність, подібні накази та попередження значно підвищували нервозність недосвідчених німецьких солдатів, посилюючи їхню готовність до насильства проти мирного населення та військовополонених.

Операція Танненберг

Підготовка та цілі Основна стаття: Операція Танненберг.

22 травня 1939 року в Головному управлінні Служби безпеки (SD-Hauptamt) було створено так звану Центральну службу II P. Її завданням була реєстрація німців, які проживали в ПольщіГоловним чином з метою виявлення потенційних інформаторів ( Белер (2011, с. 60))., поляків, які проживали в Третьому Рейху, а також тих поляків, які проживали в Польщі та «відзначилися в національній боротьбі» або брали участь у просуванні польськості в Німеччині. Передбачалося, що файли розділу II P будуть «надані потенційній оперативній групі». Також збиралася інформація про польських євреїв, у цій роботі брав участь Департамент єврейських справ СД (II 112).

У липні та серпні 1939 року бригадний фюрер СС Вернер Бест, тісно співпрацюючи з начальником зовнішньої розвідки СД Вальтером Шелленбергом та використовуючи підпорядковані йому відділи в Адміністративному та юридичному управлінні Головного управління поліції безпеки (Hauptamt Sicherheitspolizei), а також Перший відділ гестапо (Gestapo Amt), створив нормативну, кадрову та технічну базу для оперативних груп (Einsatzgruppen) СД та поліції безпеки, які мали діяти за спинами кожної з армій Вермахту, що брали участь у вторгненні до Польщі.

До кінця серпня 1939 року було сформовано п'ять айнзацгруп, пронумерованих від I до V. На початку вересня, після початку війни, було створено дві додаткові оперативні групи: айнзацгрупа VI та айнзацгрупа для боротьби з тероризмом, а також незалежний підрозділ — айнзацкоманда 16. Дії, що проводилися СД та поліцією безпеки в Польщі, отримали кодову назву «Танненберг». Назва «Unternehmen «Tannenberg» (операція «Танненберг») також використовувалася для спеціального відділу в Головному управлінні поліції безпеки, створеного для координації дій айнзацгруп.