«Тірант Білий» () — найважливіший твір валенсійського лицаря та письменника Жуанота Мартуреля, завершений Марті Жуаном де Галбою. Опублікований у Валенсії в 1490 році, роман вважається шедевром валенсійської культури, ключовим твором «Золотої доби» валенсійської літератури та одним із найвизначніших зразків лицарського роману каталонською мовою.
Мігель де Сервантес у своєму «Дон Кіхоті» назвав книгу «Тірант Білий» найкращою у світі, відзначивши її за реалізм, якого бракувало іншим лицарським романам того часу.
Структура та зміст Твір має значний обсяг (487 розділів) і поділяється на шість основних сюжетних циклів:
Пригоди Гіллема де Вароїка: Початок роману, де старий лицар-відлюдник навчає молодого Тіранта правилам лицарства. Тірант в Англії: Участь героя у лицарських турнірах, де він здобуває славу найкращого бійця. Подорож до Родоса та Сицилії: Військові операції з деблокади Родоса, обложеного турками. Тірант у Константинополі: Найважливіша частина. Візантійський імператор закликає Тіранта на допомогу в боротьбі проти османів. Тут розгортається історія кохання Тіранта та доньки імператора — Кармезини. Тірант у Північній Африці: Після кораблетрощі герой опиняється в Північній Африці, де проводить десять років, воюючи та навертаючи місцевих правителів у християнство. Повернення до Константинополя: Тірант звільняє імперію від загарбників і нарешті отримує руку Кармезини, але незадовго до весілля помирає від хвороби.
Історія твору та контекст Мартурель почав писати роман 2 січня 1460 року в Барселоні. Через фінансові труднощі він заставив рукопис Марті Жуану де Галбі, який після смерті автора завершив або відредагував останні розділи. Перше видання (інкунабула) з'явилося 20 листопада 1490 року.
Твір був написаний невдовзі після падіння Константинополя 1453 року. Мартурель створив своєрідну «оптимістичну відповідь» на цю катастрофу, зобразивши у фікції те, що не вдалося християнському світу в реальності — порятунок Візантії. Образ Тіранта частково перегукується з біографією Рожера де Флора, лідера каталонської компанії альмогаварів.
Особливості та модерність «Тірант Білий» радикально відрізняється від типових середньовічних лицарських романів:
Відсутність магії: У романі немає велетнів, чарівників чи магічних предметів. Перемоги Тіранта зумовлені його стратегічним мисленням та військовою майстерністю. Людяність героя: Тірант — це герой «з плоті та крові», який відчуває страх, біль і вмирає не в бою, а в ліжку від запалення легень. Еротизм та побут: Твір містить багато живих, часто гумористичних і чуттєвих описів повсякденного життя, придворних інтриг та любовних пригод (зокрема завдяки персонажу Плаердемавіді). Психологізм: Персонажі мають складні характери з внутрішніми суперечностями, що робить роман попередником сучасного психологічного роману.
Вплив та адаптації Книга мала величезний успіх у XVI столітті: вона була перекладена іспанською (1511), італійською (1538) та французькою (1737). Сучасні переклади існують англійською, німецькою, китайською та багатьма іншими мовами.
В інших видах мистецтва:
Кіно: У 2006 році режисер Вісенте Аранда зняв однойменний фільм. Опера: Буф-опера Жоана Алтісента (1958). Балет: Постановка на музику Леонори Міла (1992).
Роман залишається наріжним каменем каталонської культури; 1990 рік (500-річчя видання) був оголошений «Роком Тіранта».
Примітки