Триєдина Богиня — божество або архетип божества, шановане в багатьох неоязичницьких релігійних та духовних традиціях. У загальному неоязичницькому вжитку Триєдина Богиня розглядається як трійця трьох різних аспектів або фігур, об'єднаних в одній сутності. Ці три фігури часто описуються як Діва, Мати та Стариця, кожна з яких символізує як окремий етап у жіночому життєвому циклі, так і фазу Місяця, і часто керує одним із царств небес, землі та підземного світу. У різних формах Вікки її чоловічим чоловіком є Рогатий Бог.
Триєдина Богиня була предметом значної частини творів поета, романіста та міфографа початку та середини ХХ століття Роберта Ґрейвса, у його книгах «Біла богиня» та «Грецькі міфи», а також у його поезії та романах. Сучасні неоязичницькі уявлення про Триєдину Богиню зазнали значного впливу Ґрейвса, який вважав її незмінною музою всієї справжньої поезії та спекулятивно уявляв її давнє поклоніння, спираючись на наукові дослідження, художню літературу та міфологію свого часу, зокрема на роботи Джейн Еллен Гаррісон та інших кембриджських ритуалістів. Угорський дослідник грецької міфології Карл Кереньї також бачив у цій міфології приховану потрійну богиню. Археолог Марія Ґімбутас також стверджувала про давнє поклоніння універсальній Потрійній Богині в європейських культурах, але, як і у випадку з Ґрейвсом, її узагальнення цих теорій на кілька непов'язаних культур та непідтверджена гомогенізація різних культур в одну єдину культурну та релігійну постать викликали багато суперечок. Багато неоязичницьких систем вірувань дотримуються запропонованої Ґрейвзом і Ґімбутас фігури універсальної, міжкультурної Триєдиної Богині, і ці ідеї продовжують впливати на фемінізм, літературу, юнгіанську психологію та літературну критику.
Походження У стародавніх релігіях були відомі різні триєдині або потрійні богині, або божества, які з'являлися групами по три особи. Відомі приклади включають Тридеві (Сарасваті, Лакшмі та Парваті), Триглав (слов'яни), Харити (Благодаті), Гори (пори року, яких було три за давньоелліністичним літочисленням) та Мойри (Долі). Деякі божества, яких зазвичай зображували в одиничному вигляді, також включали потрійні аспекти. У Стімфалі Гері поклонялися як Дівчині, Дорослій та Вдові.
Геката
За словами Роберта Ґрейвса, Геката була «оригінальною» та найпоширенішою стародавньою потрійною богинею місяця. Спочатку Геката була представлена лише в єдиній формі на початку свого поклоніння, але в кінці V століття до н. е. вона стала триформою — хоча, всупереч поширеній думці, всі три форми зазвичай зображувалися як однакові за віком. Діана (Артеміда) також стала розглядатися як трійця трьох богинь в одній, які розглядалися як різні аспекти єдиної божественної істоти: «Діана як мисливиця, Діана як місяць, Діана підземного світу». Додаткові приклади богині Гекати, яку розглядали як потрійну богиню, пов'язану з чаклунством, включають розповідь Лукана про групу відьом, написану в I столітті до нашої ери. У творі Лукана (LUC. BC 6:700-01) відьми говорять про «Персефону, яка є третім і найнижчим аспектом нашої богині Гекати».Lucan: The Civil War, Harvard University Press, 2006 Інший приклад можна знайти в «Метаморфозах» Овідія (Met. 7:94–95), де Ясон клянеться відьмі Медеї, кажучи, що він «буде вірним священним обрядом триєдиної богині».Penguin Classics, Ovid Metamorphoses, 2004
Філософ-неоплатонік Порфирій першим чітко висловив переконання, що три аспекти Гекати (важливої богині в неоплатонічній традиції пізньої античності) представляють фази місяця: молодик, зростаючий та повний. У своїй праці «Про образи» III століття нашої ери Порфирій писав: «Місяць — це Геката, символ його мінливих фаз і його сили, що залежить від цих фаз. Тому її сила проявляється у трьох формах, маючи як символ нового місяця фігуру в білій сукні та золотих сандалях, а також запалені смолоскипи: кошик, який вона несе, коли піднімається високо, є символом вирощування врожаю, який вона змушує рости відповідно до збільшення її світла; а символом повного місяця є богиня в мідних сандалях».Porphyry, On Images. 3rd c. AD Порфирій також пов'язував Гекату з Діонісом, якого, за його словами, вони посадили поруч із нею частково «через ріст їхніх рогів».
Благодаті, пори року та долі Специфічний характер сучасного неоязичницького архетипу Діви, Матері та Стариці не зустрічається в жодних стародавніх джерелах, що безпосередньо стосуються Гекати або більшості трійця богинь чи тріад, описаних вище.. І Діану, і Гекату майже завжди описували як богинь-дів, що мали зовнішність молодої жінки. Однак, за граматиком III століття до нашої ери Епігеном, три Мойри, або Долі, вважалися орфічною традицією такими, що представляють три частини Місяця: «тридцяту, п'ятнадцяту та першу» (тобто півмісяць, повний місяць і темний місяць, як це визначено частинами календарного місяця).Clement of Alexandria, Stromata: Abel, frg. 253. Самі Мойри зображувалися в мистецтві епохи Відродження та сучасності як молода дівчина (Клото), літня жінка (Лахесіс) та літня жінка (Атропа), але жодне збережене мистецтво античності не зображує їх як таких. Зв'язок між Долями та Потрійною Місячною Богинею, яку називали по-різному, зрештою призвів до змішання цих понять.. Мавр Сервій Гонорат чітко пов'язав ці фази з ролями Мойр: «деякі називають одну і ту ж богиню Луциною, Діаною та Гекатою, оскільки приписують одній богині три сили: народження, зростання та смерть. Деякі кажуть, що Луцина — богиня народження, Діана — зростання, а Геката — смерті. З огляду на цю потрійну силу, вони уявляють її потрійною та триформою, і з цієї причини будують храми на перетині трьох доріг».Servius, Commentary on the Aeneid, 4.511 Текст Сервія містив малюнок півмісяця (що символізує молодик), півмісяця (що символізує зростаючий місяць) та повного місяця.«Три Гори — це три фази Селени: Місяць, що зростає, повний і спадаючий. … [М]ісяць — справжня мати трьох Гор, які самі є Мойрами, а Мойри, як каже нам Орфей, — це лише три Мойри або частини (μέρη) самого Місяця, три частини старого року. І ці три Мойри або Гори також є Харитами».Синкретизм панівної богині потрійного місяця (єдиного образу Діани/Гекати/Селени) у поєднанні з орфічним віруванням у те, що Пори року та Мойри були втіленнями цього ж божества (причому останні символізували три етапи життя), зрештою дав початок сучасному уявленню про Триєдину Богиню. Її символом є Місяць, а триєдність розглядається крізь призму місячних фаз як «Діва, Мати та Стариця». Проте цей доволі маловідомий античний зв'язок був розвинений та популяризований лише на початку XX століття.
Сучасний розвиток
Джейн Еллен Гаррісон Віра в єдину Потрійну Богиню Місяця, ймовірно, була привнесена до сучасної науки, якщо не виникла, завдяки працям Джейн Еллен Гаррісон. Гаррісон стверджує про існування жіночих трійць та використовує Епігена та інші стародавні джерела, щоб детальніше розглянути Гори, Долі та Благодаті як хронологічні символи, що представляють фази Місяця та потрійний поділ елліністичного місячного місяця.
Однак інтерпретації Гаррісон та її внесок у розвиток і вивчення образу Триєдиної Богині були дещо затьмарені більш суперечливими та недостатньо обґрунтованими ідеями в її працях. Зокрема, Гаррісон використовувала історичні джерела про існування давньої Богині Потрійного Місяця для підкріплення своєї віри в архаїчну матріархальну цивілізацію — теорію, яка не витримала академічної критики. Рональд Гаттон пише:«Праця [Гаррісон], водночас уславлена й суперечлива, стверджувала про існування в минулому мирної та надзвичайно творчої жіноцентричної цивілізації, де люди жили в гармонії з природою та власними емоціями, поклоняючись єдиному жіночому божеству. Вважалося, що це божество уособлює землю і має три іпостасі, першими двома з яких були Діва та Мати; назву третьої вона не вказала. … Слідом за її працею ідея про матріархальну давню Європу, яка вшановувала таке божество, отримала розвиток у книгах науковців-аматорів, як-от „Матері“ (1927) Роберта Бріффолта та „Біла Богиня“ (1948) Роберта Ґрейвса»..Джон Майкл Грір пише:«Гаррісон проголосила, що саме Європа була колискою ідилічної матріархальної цивілізації, де панував культ богині, безпосередньо перед початком задокументованої історії. Вона з гіркотою описувала катастрофічні наслідки індоєвропейського вторгнення, яке знищило цей світ. У працях пізніших авторів, таких як Роберт Ґрейвс, Жакетта Гоукс та Марія Ґімбутас, ця „втрачена цивілізація богині“ почала відігравати в багатьох сучасних язичницьких спільнотах таку ж роль, яку Атлантида та Лемурія відігравали в теософії»..Школа «міфу та ритуалу», або «Кембриджські ритуалісти», ключовою постаттю якої була Гаррісон, свого часу вважалася суперечливою, а нині в інтелектуальних та наукових колах розцінюється як застаріла. За словами Роберта Акермана: «[П]ричина, з якої ритуалісти потрапили в опалу… полягає не в тому, що їхні твердження були спростовані новою інформацією… Ритуалізм був знесений не появою нових фактів, а появою нових теорій»..
Рональд Гаттон писав про занепад теорії «Великої Богині» зокрема: «Це змусило більшість професійних істориків-преісториків тихо й без зайвих суперечок повернутися до того обережного агностицизму щодо природи давньої релігії, якого більшість із них дотримувалася до 1940-х років. Не було представлено жодного абсолютного спростування культу Великої Богині — лише продемонстровано, що наявні докази припускають альтернативні пояснення». Гаттон не заперечував, що в давньому язичницькому поклонінні мали місце «партнерства трьох божественних жінок»; радше він припустив, що Джейн Гаррісон звернулася до таких партнерств, щоб пояснити, як давні богині могли бути одночасно дівою та матір'ю (третя особа тріади ще не названа). За словами Гаттона, вона «розширювала» ідеї археолога сера Артура Еванса, який під час розкопок Кносса на Криті дійшов думки, що доісторичні критяни поклонялися одній могутній богині, яка була одночасно дівою та матір'ю. На думку Гаттона, думка Еванса була «безпомилково пов'язана» з християнською вірою в Діву Марію..
Юнгівська теорія архетипу Триєдина Богиня як архетип обговорюється в роботах Карла Юнга та Карла Кереньї, а також у пізніших роботах їхнього послідовника Еріха Ноймана. Юнг розглядав загальне розташування божеств у тріадах як закономірність, що виникає на найпримітивнішому рівні людського розумового розвитку та культури.
У 1949 році Юнг і Кереньї висунули теорію, згідно з якою групи з трьох богинь, що зустрічаються в Греції, стають кватерніями (четвірками) лише через асоціацію з богом-чоловіком. Вони наводять приклад Діани, яка стає триєдиною (Дочка, Дружина, Мати) тільки завдяки своїм стосункам із Зевсом — божеством чоловічої статі. Далі вони стверджують, що різні культури та групи пов'язують різні числа й космологічні тіла з певним гендером.
Кереньї писав у 1952 році, що кілька грецьких богинь були потрійними богинями місяця типу Діви-Матері-Стариці, включаючи Геру та інших. Наприклад, Кереньї пише:«З Герою відповідності міфологічної та космічної трансформації поширювалися на всі три фази, в яких греки бачили місяць: вона відповідала зростаючому місяцю як діві, повному місяцю як задоволеній дружині, спадаючому місяцю як покинутій жінці, що віддаляється».Далі він стверджує, що тріо богинь-сестер у грецьких міфах стосується місячного циклу; у згаданій книзі він також трактує Афіну як потрійну богиню місяця, зазначаючи твердження Арістотеля про те, що Афіна була Місяцем, але не «лише» Місяцем.