«Біла богиня: історична граматика поетичного міфу» () — есе англійського письменника Роберта Ґрейвса про природу поетичного міфотворення. Вперше опублікована в 1948 році, вона базується на попередніх статтях, опублікованих у журналі Wales; виправлені, перероблені та доповнені видання з'явилися в 1948, 1952 та 1961 роках.
«Біла богиня» являє собою підхід до вивчення міфології з виразно творчої та ідіосинкратичної (суб'єктивно-авторської) перспективи. Грейвс висуває гіпотезу про існування європейського божества — «Білої Богині Народження, Любові та Смерті», багато в чому подібної до Богині-Матері. Натхненна фазами Місяця та уособлена ними, вона стоїть за образами різноманітних богинь у численних європейських і язичницьких міфологіях.
Ґрейвс стверджує, що справжня або чиста поезія нерозривно пов'язана з давнім культовим ритуалом запропонованої ним Білої Богині та її сина.
Історія Ґрейвс написав першу версію книги під назвою «Косуля в хащах» (The Roebuck in the Thicket) упродовж тритижневого періоду в січні 1944 року — лише через місяць після завершення роботи над «Золотим руном». Згодом він відклав цей рукопис, щоб зосередитися на «Царі Ісусі» — історичному романі про життя Христа. Повернувшись до «Косулі в хащах», він перейменував твір на «Трилику Музу» (The Three-Fold Muse), а перед фінальним завершенням дав йому назву «Біла богиня». У січні 1946 року він надіслав рукопис видавцям; у травні 1948 року книга побачила світ у Великій Британії, а в червні того ж року — у США під повною назвою «Біла богиня: історична граматика поетичного міфу».
Ґрейвс вірив, що під час читання вірша можна відчути справжню присутність Білої Богині. Однак, на його думку, це було під силу лише істинному «стихійному» поетові, а не поету-класицисту чи навіть романтику, про яких він відгукувався критично: «Типовий поет XIX століття був фізично дегенерованим або немічним, залежним від наркотиків та меланхолії, критично неврівноваженим; він залишався справжнім поетом лише завдяки своєму фаталістичному ставленню до Богині як до володарки, що керувала його долею».
Поезія та міф Ґрейвс описав «Білу богиню» як «історичну граматику мови поетичного міфу». Вона черпає натхнення з міфології та поезії, зокрема, Вельсу та Ірландії, а також більшої частини Західної Європи та стародавнього Близького Сходу. Спираючись на аргументи з етимології та використання методів реконструкції для виявлення того, що він називає «іконотропною» редакцією оригінальних міфів, Ґрейвс стверджує про поклоніння єдиній богині під багатьма іменами, ідею, яка стала відомою як «матріархальна релігія» у феміністській теології 1970-х років.
Відправною точкою для більшої частини аргументації Ґрейвса є «Золота гілка» (1922, але перше видання опубліковане 1890 року), раннє антропологічне дослідження сера Джеймса Джорджа Фрейзера. Ґрейвс частково вважав, що його книга чітко висловила те, на що Фрейзер лише натякав. Він писав:«Сер Джеймс Фрейзер зміг зберегти свої прекрасні кімнати в Трініті-коледжі, Кембридж, до самої смерті, ретельно та методично обходячи небезпечний об'єкт дослідження, ніби малюючи карту берегової лінії забороненого острова, фактично не зобов'язуючись заявляти про його існування. Він мав на увазі, що християнські легенди, догми та ритуали є вдосконаленням великого корпусу примітивних і навіть варварських вірувань, і що майже єдиним оригінальним елементом християнства є особистість Ісуса».У книзі Ґрейвса «Біла богиня» поклоніння богині розглядається як прототип релігії й аналізується значною мірою на основі літературних свідчень, міфів та поезії.
Ґрейвс визнав, що він не був середньовічним істориком, а поетом, і тому базував свою роботу на передумові, що«мова поетичних міфів, що здавна побутувала в Середземномор'ї та Північній Європі, була магічною мовою, пов'язаною з популярними релігійними церемоніями на честь богині Місяця, або Музи, деякі з яких датуються стародавнім кам'яним віком,.і що це залишається мовою справжньої поезії…»У другому, доповненому виданні Ґрейвс дійшов висновку, що патріархальний монотеїстичний бог юдаїзму та його наступників став причиною занепаду Білої Богині, а отже — і джерелом багатьох нещасть сучасного світу. Він описує Жінку як таку, що посідає вищий щабель, ніж просто поет — щабель самої Музи. Ґрейвс додає: «Це не означає, що жінка має утримуватися від написання віршів; лише те, що вона повинна писати як жінка, а не як „почесний чоловік“». Його особливо турбував привид жіночої творчості, яка лише дублює поетичні канони, встановлені чоловіками.Graves, The White Goddess, pp. 446—447
Ґрейвс черпав деякі зі своїх ідей з поетичного натхнення та процесу «аналептичного мислення», терміна, який він використовував для позначення повернення думок у минуле та отримання вражень.
Візуальна іконографія також була важливою для концепції Ґрейвса. Він створив методологію читання зображень, яку він назвав «іконотропією». Щоб практикувати цю методологію, необхідно «звести мову до її первинних образів і ритмів», а потім поєднати їх «на кількох одночасних рівнях мислення». Застосовуючи цю методологію, Ґрейвс розшифрував гравюру на дереві «Суд Паріса» як зображення єдиної Потрійної БогиніVon Hendy, Andrew. The Modern Construction of Myth. p. 196., а не традиційних Гери, Афіни та Афродіти з наративу, який ілюструє зображення.
Кельтський деревний календар Ґрейвс стверджує, що назви огамських літер в алфавіті, що використовувався в деяких частинах гельської Ірландії та Британії, містили календар, який містив ключ до давньої літургії, що включала людське жертвопринесення священного царя, і, крім того, що ці літерні назви є прихованими рядками давньогрецького гекзаметра, що описують богиню.
Друантія У своїй праці «Біла богиня» Ґрейвс запропонував гіпотетичну галльську богиню дерев, Друантію, яка стала досить популярною серед сучасних неоязичників. Друантія — це архетип вічної матері, яку можна побачити у вічнозелених гілках. Вважається, що її ім'я походить від кельтського слова * («дуб») або *. Вона відома як «Королева друїдів». Вона є богинею родючості для рослин і людей, керує сексуальною активністю та пристрастю. Вона також керує захистом дерев, знаннями, творчістю.
Стипендія та критичний відгук «Біла богиня» розглядається як поетичний твір, у якому Ґрейвс надає своєму уявленню про підпорядкування чоловіка закоханим жінкам «антропологічної величі» та далі міфологізує всіх жінок загалом (і кількох коханих Ґрейвса зокрема) у трилику модель богині місяця.Hunter, Jefferson (1983). «The Servant of Three Mistresses» (review of: Seymour-Smith, Martin, Robert Graves: His Life and Work), in The Hudson Review, Vol. 36, No. 4 (Winter, 1983—1984), pp. 733—736.
Незважаючи на цінність Ґрейвса як поета, недоліки його наукової діяльності, такі як погана філологія, використання неадекватних текстів та застаріла археологія, були піддані критиці. Деякі вчені, зокрема археологи, історики та фольклористи, відкинули цю працюThe Paganism Reader. p. 128., яку Томас Стернз Еліот назвав «величезна, жахлива, приголомшлива, невимовна книга»Quoted in J. Kroll, Chapters in a Mythology (2007) p. 52, а сам Ґрейвс був розчарований тим, що його працю «голосно ігнорували» багато кельтських вчених.White, Donna R. A Century of Welsh Myth in Children's Literature. p. 75.
«Біла богиня» була прийнята як історична пам'ятка багатьма ненауковими читачами. За словами Рональда Гаттона, вона залишається головним джерелом плутанини щодо стародавніх кельтів і впливає на багато ненаукових поглядів на кельтське язичництво. Гільда Елліс Девідсон критикувала Ґрейвса за те, що він «увів в оману багатьох невинних читачів своїми красномовними, але оманливими твердженнями про туманну богиню в ранній кельтській літературі», і заявила, що він «не є авторитетом» у темі, яку він представив.Davidson, Hilda Ellis (1998). Roles of the Northern Goddess, page 11. Routledge. Хоча Ґрейвс зробив зв'язок між Богинями та місяцем «природним», це не було так для кельтів чи деяких інших стародавніх народів. У відповідь критикам Ґрейвс звинуватив літературознавців у психологічній нездатності інтерпретувати міфиInter alia — The White Goddess, Farrar Straus Giroux, p. 224. або в тому, що вони занадто стурбовані збереженням своїх привілеїв, щоб йти всупереч погляду більшості.
Деякі неоязичники були спантеличені та засмучені науковою критикою, яку «Біла богиня» отримала в останні роки,The Pomegranate 7.1, Equinox press, (Review of) «Jacob Rabinowitz, The Rotting Goddess: The Origin of the Witch in Classical Antiquity's Demonization of Fertility Religion» тоді як інші оцінили її поетичну проникливість, але ніколи не сприймали її як твір історичної достовірності.Lewis, James R. Magical Religion and Modern Witchcraft. p. 172. Так само деякі вчені знаходять певну цінність в ідеях Ґрейвса; Майкл В. Фаранд, хоча й цитував попередню критику, заявив: «Теорії та висновки Ґрейвса, якими б дивними вони не здавалися його сучасникам (або можуть здаватися нам), були результатом ретельних спостережень».Pharand, Michael W. «Greek Myths, White Goddess: Robert Graves Cleans up a 'Dreadful Mess'», in Ian Firla and Grevel Lindop (ed), Graves and the Goddess: Essays on Robert Graves's The White Goddess. Associated University Presses, 2003. p. 188. Історик Норман Дейвіс схвально посилається на ідеї Ґрейвса з «Білої богині» у своїй книзі «Європа: історія».
Візуальна іконографія також була важливою для концепції Ґрейвса. Ґрейвс створив методологію читання зображень, яку він назвав «іконотропією». Щоб практикувати цю методологію, необхідно «звести мову до її первинних образів і ритмів», а потім поєднати їх «на кількох одночасних рівнях мислення». Застосовуючи цю методологію, Ґрейвс розшифрував гравюру на дереві «Суд Паріса» як зображення єдиної Потрійної Богині.Lindop, Grevel, editor (1997) Robert Graves: The White Goddess: A Historical Grammar of Poetic Myth, Carcanet Press
Літературні впливи Книга мала значний вплив на мислення поетів Теда Г'юза та Сільвії Плат,J. Rose, The Haunting of Sylvia Plath (1991) p. 150 причому остання певною мірою ототожнювала себе з самим образом богині.J. Kroll, Chapters in a Mythology (2007) pp. 42–6 and p. 81 Можна стверджувати, кліше, яке Жаклін Роуз назвала «кліше, що стоїть за міфом — жінка як натхнення, жінка як робітниця» — зрештою мало негативний вплив на життя та творчість Плат.J. Rose, The Haunting of Sylvia Plath (1991) pp. 153–4 and p. 163
Алан Гарнер називав цю книгу джерелом натхнення для своєї художньої літератури, особливо «Служба сови». В одному з інтерв'ю Гарнер назвав книгу «тією найжахливішою золотою жилою образів, „Білою богинею“, яку я зрозумів з великою ясністю на п'ятому читанні».Fini, Dmitira, Celtic Myth in contemporary children's fantasy: idealization, identity, ideology. Palgrave MacMillan, London, 2017. . (pg. 172) Сьюзен Купер також назвала «Білу богиню» натхненням для своєї серії фентезійних романів «Темрява піднімається».Butler, Charles. Four British Fantasists: Place and Culture in the Children's Fantasies of Penelope Lively, Alan Garner, Diana Wynne Jones, and Susan Cooper. Children's Literature Association and Scarecrow Press, Lanham, Md, 2006. (pgs. 218-9)Gibson, Marion. Imagining the Pagan Past: Gods and Goddesses in Literature and History Since the Dark Ages. Taylor and Francis, London, 2013. (pg. 174) Ллойд Александер взяв імена деяких персонажів своїх фентезійних романів «Хроніки Придейна» з книги Ґрейвса «Біла богиня».Tunnell, Michael O. The Prydain Companion. Henry Holt, New York. 2014. (p.24).
«Біла богиня» також вплинула на американських письменників-фантастів. Романи «Знак Лабриса» Маргарет Сент-Клер, «Плоть» Філіпа Хосе Фармера та «Снігова королева» Джоан Д. Вінджі були натхненні концепціями «Білої богині».Nicholls, Peter. Mythology, in The Encyclopedia of Science Fiction. Retrieved 30 November 2024.Shinn, Thelma J., Worlds Within Women: Myth and Mythmaking in Fantastic Literature by Women. Greenwood Press, New York, N.Y., 1986, . (p. 82)
Див. також
Матріархальна релігія Триєдина Богиня Коли Бог був жінкою