Божевільна англійська

Божевільна англійська (кит. 疯狂英语; піньїнь: Fēngkuáng Yīngyǔ) — нетрадиційний метод викладання англійської мови в материковому Китаї з акцентом на гучну усну практику та гаслом «кричачи вголос — ти навчаєшся». Метод "божевільної англійської " був створений Лі Яном, який вважав, що викладання англійської мови в Китаї є неефективним. Він також включає такі методи, як повторення та декламація, які є більш традиційними в китайській освіті. Деякі керівники шкіл у Китаї не схвалюють метод "божевільної англійської", оскільки, на їхню думку, він суперечить культурним цінностям скромності та стриманості.

Історія До 2008 року протягом понад десяти років Китай переживав феномен «англійської лихоманки» (English Fever), оскільки знання англійської дедалі більше пов’язували з успіхом у бізнесі. Хоча Китай заявляє про найбільшу у світі кількість людей, які володіють англійською (близько 300 млн), число тих, хто здатен упевнено говорити, значно менше. Проблема невпевненості студентів в усному мовленні створила підґрунтя для появи методу Лі Яна "Crazy English".

Лі Ян, як і багато інших, мав труднощі з усною англійською. Готуючись до іспиту TEM-4, він помітив, що, практикуючи мову, часто вигукує уривки текстів і вправ уголос, що підвищує його впевненість. Уже через чотири місяці застосування цього способу навчання він посів друге місце в групі на іспиті.

Після закінчення навчання Ян почав працювати інженером-електриком, але також викладав англійську мову у вільний час, використовуючи свій метод викладання англійської мови як «мову вигуків». Пізніше, у 1994 році, він звільнився з роботи, щоб заснувати власну комапнію з викладання англійської мови «Li Yang English Promotion Studio» для просування своєї методики, яку він назвав «Crazy English». Популярність методу зросла після того, як директор початкової школи Оуян Вейцзян запросив Лі провести заняття для аудиторії приблизно з п’яти тисяч осіб. Пізніше Вейцзянь приєднався до компанії Янга як його бізнес-менеджер.

Вагомий внесок у відомість Crazy English зробив документальний фільм режисера Чжан Юаня 1999 року Fengkuang Yingyu («Crazy English»), який привернув увагу до методу, зокрема на Заході. Популярність Crazy English продовжувала зростати, що призвело до того, що понад 20 мільйонів людей записалися на курс. Зрештою, уряд Китаю визнав Crazy English легітимним методом навчання, дозволивши Лі Яну викладати в Пекіні, навчати солдатів на вершині Великої Китайської стіни, а також проводити інтенсивні тренувальні табори до Олімпійських ігор 2008 року. Сьогодні «Li Yang English Promotion Studio» — це багатомільйонний бізнес із понад 150 працівниками, а Ян досі очолює його як режисер і головний спікер.

Етимологія Назва «Божевільна англійська» походить від того факту, що методи Яна дуже відрізняються від традиційних китайських норм стриманості в класі . «Божевільна англійська» суперечить цим традиціям, оскільки метод використовує фізичну та розумову залученість. Слово «crazy» («божевільний») не означає психічну нестабільність, а відображає переконання Лі, що все в житті слід робити пристрасно й самовіддано. «Божевільне означає цілеспрямоване прагнення до мрій. Божевільне означає повну відданість своїй роботі. Божевільне означає пристрасть та відданість досягненню мети», – йдеться у посібнику до курсу.

Методологія Метод Лі включає вигукування популярних і випадкових англійських фраз у швидкому темпі, іноді з жестами, що імітують вимову. В опитуваннях студенти зазначали, що техніка не передбачає систематичного вивчення граматики, словникового запасу, читання, письма чи аудіювання. У 2003 році Лі в інтерв'ю Кріпалу Сінгху сказав: «[Китайські студенти] не мають проблем з письмом чи читанням. Ось чому я активую їхню здатність говорити».

Оскільки Crazy English уникає традиційних методів (підручників і граматичних пояснень), основою є вимова. «Crazy English» дотримується Міжнародного фонетичного алфавіту (IPA) як стандарту для позначення вимови. Лі Ян залучав носіїв мови для демонстрації гіперболізованої американської вимови, щоб підвищити практичність спілкування.

Crazy English також широко використовує жестикуляцію. Ембер Р. Вудворд наводить приклад того, як студенти "Божевільної англійської" вивчають звук /aɪ/ («i» як у like), роблячи вказівним пальцем правої руки повне коло за годинниковою стрілкою; аналогічно, для /θ/ («th» як у three) — тримаючи праву руку над головою, зігнувши її в зап’ясті з відкритою долонею, і рухаючи рукою справа наліво над головою; а також для /eɪ/ («a» як у made) — тримаючи праву руку над головою, зігнувши її в зап’ясті з відкритою долонею, і рухаючи рукою спереду назад над головою. Ці жести висміювали за те, що вони не були послідовними в різних лекціях.

Лі Ян не надає списків слів чи граматичних приміток. У своїх лекціях Ян іноді перекладає англійські слова чи фрази китайською мовою, щоб зосередитися на емоціях, що стоять за словом, нагадуючи аудиторії про китайський переклад, щоб пришвидшити запам’ятовування слова. У Crazy English використовуються прості форми словникового запасу та граматики, тому переклад для виклику почуттів, не завжди потрібен. Лекції Crazy English здебільшого складаються з фраз, а не повних речень.

Психологічний аспект методу пов’язаний з його акцентом на покращенні мовлення. Студенти вигукують англійські слова за будівлями або на дахах, практикуючи техніку цього методу. Вони також ходять на масові зібрання та кричать разом; це допомагає їм подолати сором’язливість (усі це роблять, тому нікому не соромно). Гасло Лі: «Божевільна англійська! Божевільне життя! Божевільний світ! Я люблю цю божевільну гру, тож поїхали!» символізує метод, за допомогою якого Лі хоче, щоб його студенти адаптувалися до цього способу мислення, щоб вивчати англійську мову по-його. «Crazy» у Crazy English означає прагнення Лі, щоб студенти мали запал і пристрасть у навчанні та здійснювали свої мрії, відмовившись від страху невдачі.

Переваги «Crazy English» заохочує учнів вигукувати англійські слова, чи то за будівлями, на дахах або на організованих зібраннях. Спільне вигукування допомагає людям подолати свою сором’язливість, адже якщо всі це роблять, нікому не соромно. У традиційній китайській ієрархії молодь не заохочується демонструвати володіння навичками, які перевершують навички дорослих. Прихильники Лі Яна стверджують, що його метод викладання може допомогти китайським учням подолати внутрішні бар'єри щодо вивчення та практики англійської мови. Лі вважає, що більшість китайців виховуються в дусі скромності та браку впевненості — вони бояться «втратити обличчя» перед родиною, друзями, викладачами та навіть незнайомцями. Поширені методи викладання англійської мови в Китаї відображають цей страх невдачі та враховують потреби учнів, дозволяючи їм вивчати англійську мову без практики усного мовлення, підготовки діалогів чи проведення індивідуальних усних презентацій.

Недоліки Однак один із противників «божевільної англійської» зазначає, що Лі Ян вимовляє лише англійські слова, не надаючи жодних додаткових пояснень щодо контексту — як, коли, де й за яких умов слово слід або можна застосовувати. Інший критик зазначає, що Лі не докладає зусиль до структурованого поєднання лексики чи речень; він припускає, що учні отримують цього достатньо в класі. Натомість він використовує «божевільні» речення, вигукувані на високих децибелах, та кумедні рухи руками, щоб залучити свою аудиторію до участі. [ потрібне посилання ] Додатково критик також зазначає, що студенти рідко – якщо взагалі коли-небудь – стикаються з ситуацією, коли їм потрібно просто повторювати за носієм мови. [ потрібне посилання ] Інший стверджує, що через Crazy English багато студентів почали вірити, що англійська мова не має стандартів, уніслідок чого їхня англійська не звучить ні по-американськи, ні по-британськи.

Суперечності У 1996 році метод Яна став популярним у провінції Гуандун всупереч волі місцевих викладачів англійської мови. У відповідь місцева влада заборонила Яну проводити семінари в цьому регіоні протягом шести місяців. У Ченду, провінція Сичуань, Лі також забороняли викладати протягом тривалого періоду часу. Критики Crazy English стверджують, що просування методу протягом останніх 15 років призвело до того, що більшість студентів вважають англійську мовою без стандарту, а деякі навіть помилково сприймають американську англійську як єдиний стандарт, що призвело до того, що більшість студентів у Китаї після 16 років вивчення англійської не звучать ні по-британськи, ні по-американськи. У результаті багато хто настільки плутається з двома різновидами англійської вимови, що воліє просто мовчати. [ потрібне посилання ] Критики також описують "Божевільну англійську" як техніку, придатну лише для певних ситуацій — наприклад, для таксиста, якому потрібно лише кілька речень для спілкування з англомовними клієнтами, — але не як основний метод навчання учнів у класі. Критики зазначають, що хоча Лі виступає за вільну вимову, його зневажання змістової плавності мовлення є дещо проблематичним.

Посилання

Зовнішні посилання

Стаття в журналі New Yorker про божевільну англійську Інформація про божевільну англійську мову

Божевільна англійська

Źródło i licencja