Брати́ Я́ків та Іва́н Шия́ни — запорозькі козаки, ктитори та фундатори сакральної архітектури міста Нікополь наприкінці XVIII століття. Відомі передусім своєю участю у фінансуванні та оздобленні Свято-Покровського собору.
Життєпис та благодійна діяльність До 1775 року брати Яків та Іван Шияни були січовиками. Після ліквідації Запорозької Січі вони стали звичайними мешканцями Нікополя, проте взяли на себе обов'язки церковних ктиторів, обіймаючи цю посаду послідовно один за одним. Як ктитори, вони відзначалися особливою благодійністю та старанністю до місцевої Свято-Покровського собору.
У 1782 році брати за власні кошти встановили в церкві новий іконостас. Наступного, 1783 року, вони влаштували сідлище, жертовник та рукомийник. Про це свідчив напис у вівтарі на східній стіні, розташований прямо навпроти престолу: Эварницкий Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – Ч. 2. – СПб., 1888. С. 53 Згодом, у 1790 році, Шияни придбали та пожертвували для церкви великий дзвін, куплений за власний кошт, вага якого становила 45 пудів і 18 фунтів.
Зовнішній вигляд та портрети Брати Шияни до самої смерті зберігали вірність козацьким традиціям: вони носили запорозькі костюми, голили голови та бороди, залишаючи лише довгі чуби та вуса. Саме в такому автентичному вигляді їх і було зображено на портретах у бароковому стилі.
На знак глибокої вдячності за їхню жертовність, вдячні прихожани вшанували братів: з них були написані портрети (розміром «дещо менше, ніж у зріст») і повішені безпосередньо в самій церкві на іконостасі. Один портрет висів з правого боку, а другий — з лівого.
На портретах містилися пам'ятні написи від 9 січня 1784 року. Під зображенням Якова було написано:
У написі під другим портретом повідомлялося про те ж саме, але замість імені Якова було вказано ім'я Івана.
Яворницький писав, що портрети братів Шиянів були зняті з іконостаса після одного візиту катеринославського архієрея до Нікополя. Побачивши серед ікон зображення козаків, обурений єпископ назвав це ідолопоклонством і наказав негайно прибрати картини. Згодом оригінальні портрети були забрані відомим істориком та археологом Миколою Мурзакевичем для Одеського товариства історії та старожитностей. У Нікополі ж, у вівтарі храму, залишилися лише їхні зменшені копії, виконані на простому папері та розміщені в звичайних засклених рамах. Репродукція з оригіналу портрета Івана Шияна була надрукована як додаток до праці князя С.Мишецького «Історії о козаказ запорозьких» (1852). Знімки ж обох портретів увійшли до «Записок Одеського товариства історії та старожитностей» як додаток до статті А. Кареліна «Містечко Нікополь» (1867). Також репродукції портретів братів Шиянів зробив Ілля Ріпин: вони були опубліковані в 2-му томі праці Дмитра Яворницького "Запорожжя в залишках старовини та оповіданнях народу" (1888)Эварницкий Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – Ч. 2. – СПб., 1888. С. 54-55.
Див. також Покровська церква (Нікополь) Ктитор (архітектура) Запорозька Січ Українське бароко
Примітки
Джерела Свято-Покровський храм на портреті Григорія Крем'янського // Портал «ДніпроКультура», ДОУНБ.