Джозеф Чарльз Бонанно (), уроджений Джузеппе Карло Бонанно (; 18 січня 1905 — 11 травня 2002), також відомий як Джо Бананас () — італо-американський злочинний бос сім'ї Бонанно з Нью-Йорка, яким він керував з 1931 по 1968 рік.
Бонанно народився в Кастелламаре-дель-Гольфо, Сицилія, де його батько також був включений в організовану злочинність. У віці 3 років Бонанно емігрував до Нью-Йорка з родиною, де прожив близько десяти років, перш ніж повернутися до Італії. Пізніше, у 1924 році, він повернувся до Сполучених Штатів, втікши на кубинському рибальському судні, що прямував до Тампи, штат Флорида. Після Кастелламарської війни, під час якої Сальваторе Маранцано був убитий у 1931 році, Бонанно реорганізував більшу частину злочинної сім'ї Маранцано в родину Бонанно. У віці 26 років Бонанно став одним із наймолодших босів злочинної сім'ї.
У 1963 році Бонанно разом з Джозефом Мальокко планував убити кількох суперників у Комісії, керівному органі американської мафії. Коли Мальокко передав контракт одному зі своїх головних кілерів, Джозефу Коломбо, той розкрив змову своїм жертвам. Комісія зберегла життя Мальокко, але змусила його піти на пенсію, а Бонанно втік до Канади. У 1964 році він ненадовго повернувся до Нью-Йорка, перш ніж зникнути до 1966 року. Почалася «Бананова війна», яка тривала до 1968 року, коли Бонанно пішов на пенсію і поїхав до Аризони. Пізніше він став письменником, опублікувавши книгу «Людина честі: Автобіографія Джозефа Бонанно» у 1983 році. Бонанно помер 11 травня 2002 року в Тусоні, штат Аризона.
Раннє життя Джозеф Бонанно народився 18 січня 1905 року в Кастелламаре-дель-Гольфо, Сицилія, в сім'ї Сальваторе Бонанно та Катерини Бонвентре. Дядьки Джозефа, Джузеппе Бонанно та його старший брат і радник Стефано, були залучені до сицилійської мафії та очолювали клан у Кастелламаре-дель-Гольфо. Найсильнішим союзником клану був лідер клану Магаддіно, Стефано Магаддіно, брат бабусі Джозефа по материнській лінії. Протягом 1900-х років клани ворогували з Феліче Буччеллато, босом клану Буччеллато. Після вбивств Джузеппе та Стефано Бонанно їхній молодший брат Сальваторе помстився, убивши членів Буччеллато. У 1902 році Магаддіно прибув до Нью-Йорка та став впливовим членом клану КастелламарезеJerry Capeci The Complete Idiot's Guide to the Mafia pp. 49–52 .
Коли Джозефу було три роки, його родина переїхала до Нью-Йорка та оселилася у Вільямсберзі, Бруклін, приблизно на десять років, перш ніж повернутися до Італії. Його батько повернувся на Сицилію в 1911 році та помер від серцевого нападу в 1915 роціOrganized Crime by Howard Abadinsky pp. 104—107.. У 1921 році Магаддіно втік до Баффало, штат Нью-Йорк, щоб уникнути звинувачень у вбивствіThe Last Testament of Bill Bonanno: The Final Secrets of a Life in the Mafia By Bill Bonanno, Gary B. Abromovitz pp. 57–58 .
Бонанно повернувся до Сполучених Штатів у 1924 році, втікши на кубинському рибальському човні, що прямував до Тампи, штат Флорида, разом із сином Магаддіно, Пітером. За словами Бонанно, після прибуття на залізничну станцію в Джексонвіллі Бонанно був затриманий імміграційною службою, а пізніше звільнений під заставу в 1000 доларів. Його зустрів Віллі Моретті та невстановлений чоловік. Пізніше з'ясувалося, що Магаддіно був відповідальним за фінансову допомогу як послугу для Джованні Бонвентре, дядька Бонанно. Спочатку Бонанно працював у пекарні, що належала його дядьку, а пізніше взяв курси акторської майстерності поблизу Юніон-сквер на Мангеттені. Він став активним членом мафії в молодості в Італії та втік до США після того, як Беніто Муссоліні ініціював її репресії. Сам Бонанно роками пізніше стверджував, що втік, бо був палким антифашистом.
Бонанно став займатися бутлегерством. Він керував винокурнею, розташованою в підвалі багатоквартирного будинку, разом з Гаспаром ДіГрегоріо та Джованні Романо, який пізніше загинув на винокурні внаслідок випадкового вибуху. У цей час бос Сальваторе Маранцано полюбив Бонанно та став його наставником.
Кастелламарська війна та її наслідки Під час Кастелламарської війни у 1930—1931 роках, Маранцано та Бонанно воювали проти конкуруючої групи, що базувалася в Брукліні, на чолі з Джо Массерією та Джузеппе Морелло. Однак незабаром виникла третя, таємна фракція, що складалася з молодших мафіозі з обох сторін. Вони були обурені застарілими уподобаннями Массерії, Маранцано та інших мафіозі старої гвардії, яких вони називали «Вусатими Пітами». Цю групу мафіозі, яких прозвали «младотурками», очолював заступник Массерії, Лакі Лучано, а до її складу входили Френк Костелло, Віто Дженовезе, Джо Адоніс, Карло Гамбіно та Альберт Анастазія з боку Массерії та Джо Профачі, Томмі Гальяно, Томмі Луккезе, Джозеф Мальокко та Стефано Магаддіно з боку Маранцано. Хоча Бонанно був більше за інших мафіозі свого покоління занурений у старі традиції «честі», «традиції», «поваги» та «гідності», він бачив необхідність модернізації та об'єднав зусилля з «младотурками».
Після смерті Маранцано, Бонанно став босом більшої частини сім'ї Маранцано. У віці 26 років Бонанно став одним із наймолодших босів злочинного клану. Роль Бонанно в подіях, що призвели до смерті Маранцано, була предметом суперечок. Роками пізніше Бонанно написав у своїй автобіографії, що не знав про плани Лучано; він стверджував, що дізнався про них лише від Магаддіно. За словами Бонанно, згодом він дізнався, що Маранцано та Лучано посварилися через вплив у Швейному кварталі. Повідомляється, що стосунки між ними зіпсувалися настільки, що Маранцано планував убити Лучано вже через день після того, як Маранцано зрештою був убитий. Маранцано передав контракт ірландському гангстеру Вінсенту «Скаженому Псу» Коллу, який саме прямував до офісу Маранцано в день смерті Маранцано. За словами Бонанно, він дійшов висновку, що війна з Лучано не матиме сенсу. Він писав, що Лучано не мав з ним жодних сварок, а лише хотів, щоб його залишили в спокої та він сам займався своїми махінаціями, і «нічого від нас не вимагав». Він також сумнівався, що його солдати будуть у захваті від того, щоб знову починати бійню так швидко після закінчення Кастелламарської війни. З цих причин, сказав Бонанно, він вирішив обрати «шлях миру». Однак, за словами експерта з питань мафії Ентоні Бруно, навряд Лучано дозволив би Бонанно залишитися живим, якби Бонанно все ще підтримував Маранцано.
Замість посади капо ді тутті капі Лучано створив національну комісію, в якій кожну з родин представляв би їхній бос. Кожна родина мала б значною мірою автономну територію, але Комісія мала б вирішувати суперечки між бандами.
У 1931 році, через два місяці після вбивства Маранцано, Бонанно одружився з Фей Лабруццо (31 грудня 1905 — 9 вересня 1980). У них було троє дітей: Сальваторе «Білл» Бонанно, Кетрін та Джозеф Чарльз-молодший.
Бонанно володів нерухомістю в Гемпстеді, штат Нью-Йорк, а пізніше в Міддлтауні, штат Нью-Йорк. Після того, як у його сина Білла у віці 10 років розвинулася важка інфекція вуха, батьки записали його до католицької школи-інтернату в сухому кліматі Тусона, штат Аризона«Salvatore Bonanno, eldest son of Mafia boss wrote of mob life» Boston.com The Boston Globe January 6, 2008. Після цього Бонанно також мав будинок у Тусоні з початку 1940-х років.
Сім'я Бонанно Бонанно мав кілька легальних підприємств, зокрема три компанії з виробництва пальто, пральні, постачальників сиру (через Ліно Сапуто у 1964—1979 роках), похоронні бюро та компанію з перевезення вантажів. Похоронне бюро, яким володів Бонанно в Брукліні, підозрювали у використанні як прикриття для утилізації тіл, будуючи двоповерхові труни для розміщення кількох тіл, щоб обидва були поховані в одній могилі. Бонанно став громадянином США у 1945 році. Пізніше того ж року його було засуджено за порушення законодавства про заробітну плату та оштрафовано на 450 доларів.
Бонанно нібито був присутній на зустрічі мафії у Палермо в жовтні 1957 року. Через місяць, у листопаді 1957 року, Віто Дженовезе скликав конференцію у Апалачині для обговорення майбутнього Коза Ностри, на якій, як повідомляється, був присутній і Бонанно, однак зустріч була перервана поліцією. Бонанно стверджував, що пропустив зустріч, але капо Гаспар ДіГрегоріо, який був присутній, мав при собі нещодавно поновлені водійські права Бонанно. В офіційному поліцейському звіті натомість зазначено, що його спіймали під час спроби втечі пішки. Усіх затриманих оштрафували на суму до 10 000 доларів кожного та призначили тюремне ув'язнення на строк від трьох до п'яти років. Однак усі вироки були скасовані після апеляції в 1960 році. У будь-якому разі, Бонанно переніс серцевий напад і був усунений від дачі показань у суді.
Змова та зникнення У 1963 році Бонанно планував вбивство кількох суперників у Комісії мафії — босів Томмі Луккезе, Карло Гамбіно та Стефано Магаддіно, а також Френка ДеСімонеStaff (September 1, 1967) «The Mob: How Joe Bonanno Schemed to kill — and lost» Life pp. 15–21. Бонанно звернувся за підтримкою до боса злочинного клану Профачі Джозефа Мальокко, і Мальокко охоче погодився, оскільки був обурений тим, що йому раніше відмовили в місці в Комісії. Зухвалою метою Бонанно було захопити Комісію та зробити Мальокко своєю правою рукою.
Мальокко отримав завдання вбити Луккезе та Гамбіно, і передав контракт одному зі своїх головних кілерів, Джозефу Коломбо, однак він розкрив змову його жертвам. Інші боси зрозуміли, що Мальокко не міг сам це спланувати. Пам'ятаючи, наскільки близьким був Бонанно з Мальокко (а до нього з Джо Профачі), а також їхні тісні шлюбні зв'язки, інші боси дійшли висновку, що справжнім організатором був Бонанно.
Комісія викликала Бонанно та Мальокко для пояснень. В середині 1964 року Бонанно втік до Монреаля, залишивши Мальокко розбиратися з КомісієюSchneider, Iced: The Story of Organized Crime in Canada, pp. 255.. Сильно приголомшений та з погіршеним здоров'ям, Мальокко зізнався у своїй участі у змові. Комісія зберегла життя Мальокко, але змусила його піти у відставку з посади голови родини Профачі та сплатити штраф у розмірі 50 000 доларів. Як винагороду за розкриття змови, Коломбо віддали під контроль родину Профачі. В імміграційних документах Бонанно неправдиво заявив, що ніколи не був засуджений за кримінальний злочин. Бонанно провів майже 90 днів у в'язниці Бордо, доки не був змушений покинути Канаду.
У жовтні 1964 року він повернувся на Мангеттен, але 21 жовтня 1964 року, за день до того, як Бонанно мав свідчити на розслідуванні великого журі, його адвокати заявили, що після вечері з ними Бонанно був викрадений, нібито людьми Магаддіно, коли він входив до багатоквартирного будинку, де жив один з його адвокатів на Парк-авеню та Іст-36-й вулиці. Записи ФБР боса з Нью-Джерсі Сема «Сантехніка» ДеКавальканте показали, що інші боси були заскочені зненацька, коли Бонанно зник, а інші записи ФБР зафіксували розлючених солдатів Бонанно, які казали: «Цей сучий син втік і залишив нас тут самих».
«Бананова війна» Під час дворічної відсутності Бонанно, Гаспар ДіГрегоріо скористався невдоволенням членів сім'ї роллю Білла Бонанно, сина Джозефа, щоб претендувати на лідерство в родині. Комісія мафії призначила ДіГрегоріо босом сім'ї Бонанно, і повстання ДіГрегоріо призвело до чотирьох років конфлікту в родині Бонанно, який ЗМІ назвали «Банановою війною». Це призвело до розколу в родині між прихильниками Білла та прихильниками ДіГрегоріо.
На початку 1966 року ДіГрегоріо нібито зв'язався з Біллом щодо проведення мирної зустрічі. Білл погодився і запропонував будинок свого двоюрідного діда на вулиці Траутман у Брукліні як місце зустрічі. 28 січня 1966 року, коли Білл та його прихильники наблизилися до будинку, їх зустріли стріляниною, втім під час цієї сутички ніхто не був поранений"Part II: The Mafia at War New York Magazine, July 17, 1972, page 32.