Франческо Канелла (, 28 січня 1939, Новента-ді-П'яве) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.
Виступав, зокрема, «Інтернаціонале», з яким став чемпіоном Італії, але основним гравцем стати не зумів. Також грав за клуби Серії А «Удінезе», «Фіорентина» та «Лекко», а також молодіжну збірну Італії.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 1954 року виступами за команду «Сандона», в якій провів два сезони, взявши участь у 28 матчах на аматорському рівні. Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу «Венеції» з Серії В, до складу якої приєднався 1956 року. Відіграв за венеціанський клуб наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Венеції», був основним гравцем атакувальної ланки команди.
1959 року уклав контракт з клубом «Удінезе» з Серії А, у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «Удінезе» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди, але за підсумками третього сезону команда вилетіла з еліти. Тим не менш Канелла залишився у Серії А і 1962 року два сезони захищав кольори «Фіорентини».
1964 року він перейшов до «Мессіни», але не зігравши жодної гри незабаром потрапив у «Інтернаціонале». Його дебют відбувся 15 листопада 1964 року в дербі проти Мілана, де «чорно-сині» програли з рахунком 0:3, але зрештою «Інтеру» вдалося виграти чемпіонат. Втім, Канелла мало грав за «чорно-синіх», провівши лише 3 матчі в чемпіонський сезон і один протягом кількох місяців наступного сезону. Також «Інтер» того року став володарем Кубка європейських чемпіонів УЄФА та Міжконтинентального кубка, але Канелла в цих змаганнях часті не брав.
У листопаді 1965 року Канелла покинув «нерадзуррі», щоб приєднатися до «Дженоа», яке грало в Серії B, де дебютував 14 листопада нічийному матчі на виїзді проти «Венеції»Davide Rota, Dizionario illustrato dei giocatori genoani, Genova, De Ferrari, 2008, ISBN 978-88-6405-011-9.. Того сезону «Дженоа» фінішувала на п'ятому місці, лише за два очки від підвищення до вищого дивізіону. Наступного сезону Канелла повернувся до Серії А і став гравцем «Лекко», але сезон виявився не дуже успішним і команда фінішувала на останньому місці та вилетіла до другого дивізіону.
Надалі Канелла грав у клубах Серії С «Местрина» та «Марцотто Вальданьйо», а 1969 року перейшов до «Беллуно» з Серії D. У своєму другому сезоні з «жовто-синіми» він виграв групу C Серії D, отримавши підвищення до Серії C. Після ще двох сезонів з клубом у третьому він покинув «Беллуно» , щоб повернутися до рідної «Сандони», де і завершив ігрову кар'єру у 1974 році, будучи граючим тренером.
Виступи за збірні
1960 року залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв в одному офіційному матчі.
5 червня 1963 року Канелла зіграв у складі другої збірної Італії у матчі проти другої збірної Австрії (2:0)
Кар'єра тренера Розпочав тренерську кар'єру, ще продовжуючи грати на полі, 1973 року, очоливши тренерський штаб клубу «Сандона», де з перервами працював до 1979 рокуGiovanni Monforte e Stefano Pasqualato, A.C. Sandonà: 90 anni di Calcio Biancoceleste, GEO Edizioni, 2012.
Протягом тренерської кар'єри також очолював нижчолігові команди «Монтебеллуна» та «Беллуно», а останнім місцем тренерської роботи був клуб «Портогруаро», головним тренером команди якого Франческо Канелла був з перервами з 1980 по 1992 рікAAVV, Un secolo di passione granata - 1919-2019 100 anni di storia Portogruaro Calcio, Visystem Editore, 2019.
Титули і досягнення Як гравця Чемпіон Італії (1): «Інтернаціонале»: 1964/65 Володар Кубка чемпіонів УЄФА (1): «Інтернаціонале»: 1964/65 Володар Міжконтинентального кубка (1): «Інтернаціонале»: 1965
Примітки
Посилання
Дані про гравця в «Енциклопедії футболу». Профіль на сайті archivio.inter.it