Вели́кий теро́р — найменування доби в історії СРСР (1937–1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені та доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду — «єжо́вщина» — пов'язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був Микола Іванович Єжов.

«Великий терор» отримав назву за книжкою Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968) «Великий терор: сталінські чистки 30-х років». За кордоном поширений термін «Велика чистка» ().

Масштаби

Масовий терор того періоду тодішня влада країни вчиняла на всій території СРСР, а також в Україні, Монголії і Туві, на підставі «спущених на місця» Миколою Єжовим цифр «планових завдань» щодо виявлення та покарання так званих ворогів народу. Показовим стало стрімке зростання числа розстріляних: 1118 осіб в 1936 році і 353 074 особи в 1937.

Протягом кампанії до ув'язнених якнайширше застосовувалися вироки до розстрілу, що не підлягали оскарженню, виносилися найчастіше без будь-якого суду Трійками НКВС й негайно приводились у виконання.

Родичів засуджених репресували за сам лише факт споріднення з ними. Діти репресованих, які залишилися без батьків, поміщались у спеціальні дитячі будинки для дітей ворогів народу, або так звані у сучасних дослідженнях дитячі гулаги.

Організатори Великого терору інсценували ряд показових процесів, найвідомішими з яких є московські процеси проти представників еліт у політиці, війську, економіці, державному апараті, науці та культурі. Таємні масові операції з середини 1937 р., від яких постраждали так звані куркулі, соціально шкідливі та «соціально небезпечні елементи» та етнічні меншини, спричинили більшу частину жертв терору. Через три роки після смерті Сталіна, тогочасний Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов у таємній промові на XX з'їзді партії 1956 р. торкнувся теми політичних чисток проти членів партії. Масові операції все одно лишалися державною таємницею. Лише після розпаду Радянського Союзу та відкриття доступу до таємних архівів стало можливо охопити розмах і глибину Великого терору.

У дослідженнях Великого терору тривалий час залишалися суперечності щодо кількості жертв і його причини. Тут зіткнулися погляди прибічників теорії тоталітаризму і дослідниками, які вбачали причину терору в суперечностях радянського суспільства, у політичному конфлікті між центром і периферією.

Початок кампанії Сигналом до початку масових репресій послужило вбивство Сергія Кірова 1 грудня 1934 р. Цього ж дня, за ініціативою Сталіна ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про внесення змін до чинних кримінально-процесуальних кодексів союзних республік» такого змісту:

При розслідуванні справи про вбивство Кірова Сталін наказав розробляти «зінов'євський слід», звинувативши в убивстві Кірова Г. Є. Зінов'єва, Л. Б. Каменєва та їхніх прихильників. Через кілька днів почалися арешти колишніх прихильників зінов'євської опозиції, а 16 грудня були арештовані самі Каменєв і Зінов'єв. 28-29 грудня 14 чоловік, безпосередньо обвинувачених в організації вбивства, були засуджені до розстрілу. У вироку затверджувалося, що всі вони були «активними учасниками зінов'євської антирадянської групи в Ленінграді», а згодом — «підпільної терористичної контрреволюційної групи», яку очолював так званий «ленінградський центр». 9 січня 1935 р. в Особливій нараді при НКВС СРСР у кримінальній справі «ленінградської контрреволюційної зінов'євської групи Сафарова, Залуцького й інших» були засуджені 77 чоловік. 16 січня були засуджені 19 обвинувачуваних у справі так званого «московського центру» на чолі з Зінов'євим і Каменевим. Всі ці процеси були грубо сфабрикованіХлевнюк О. В. Политбюро. Механизмы политической власти в 30-е годы . М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 1996. Гл. 4.

О. Г. Шатуновська у листі до А. Н. Яковлева стверджувала, що «…в особистому архіві Сталіна при нашому розслідуванні був виявлений власноручно складений список двох сфабрикованих ним „Троцькістсько-зінов'євських терористичних центрів“ — Ленінградського й Московського».

Протягом кількох наступних років Сталін використовував убивство Кірова як привід для остаточної розправи з колишніми політичними супротивниками, що очолювали різні опозиційні лінії партії в 1920-ті роки, або брали в них участь. Усіх обвинувачених було знищено за звинуваченнями в терористичній діяльності.

У закритому листі ЦК ВКП(б) «Уроки подій, пов'язаних зі злодійським убивством тов. Кірова», підготовленому й розісланому на місця в січні 1935, крім пред'явлення Каменєву й Зінов'єву повторних обвинувачень у керівництві «ленінградським» й «московським центрами», які були «по суті справи замаскованою формою білогвардійської організації», Сталін нагадував і про інші «антипартійні угруповання», що існували в історії ВКП(б) — «троцькістів», «демократичних централістів», «робочої опозиції», «правих уклоністів» та ін. Цей лист на місцях слід було розглядати як пряму вказівку до дії.

26 січня 1935 р. Сталін підписав постанову Політбюро про депортацію з Ленінграда на північ Сибіру та Якутію 663 колишніх прихильників Зінов'єва. Одночасно 325 колишніх опозиціонерів було переведено з Ленінграда на партійну роботу в інші райони. Аналогічні дії вживали й в інших місцях. Так, наприклад, 17 січня 1935 р. Політбюро ЦК КПУ порушило питання про необхідність переведення колишніх активних троцькістів і зінов'євців з великих промислових центрів республіки й про підготовку матеріалів на виключення з партії, у тому числі за приналежність до «троцькістського й троцькістсько-зінов'євського блоку».

У березні-квітні 1935 р. Особлива нарада при НКВС СРСР засудила ряд відомих партійних діячів (О. Г. Шляпніков та ін.), що підтримали в 1921 р. під час дискусії за матеріалами X з'їзду партії платформу «робочої опозиції», за сфальсифікованою справою про створення «контрреволюційної організації — групи „робочої опозиції“».

У січні-квітні 1935 р. органи НКВС «розкрили» так звану «кремлівську справу», у рамках якої було арештовано ряд службовців урядових установ у Кремлі. Їх звинуватили у створенні терористичної групи, що готувала замахи на керівників держави. У зв'язку з цією справою 3 березня 1935 р. був знятий з посади секретаря ЦВК СРСР Авель Єнукідзе. Його наступником став колишній прокурор СРСР А. І. Акулов, якого, у свою чергу, змінив перший заступник А. Я. Вишинський.

27 травня 1935 р. наказом НКВС СРСР у республіках, краях й областях були організовані «трійки» НКВС, до складу яких входили начальник управління НКВС, начальник управління міліції й обласний прокурор. «Трійки» ухвалювали рішення щодо заслання або відправлення у табори на термін до 5 років.

Хід та складові репресій На всіх етапах репресій простежується їх планованість за чіткими лімітами

Чистка партії З 1933 р. по 31 грудня 1934 р. проводилася «генеральна чистка» ВКП(б), продовжена до травня 1935 р., що зачепила 18,3 % з 1916,5 тисячі членів. Після її завершення почалася «перевірка партійних документів» до грудня 1935 р., що додала ще 10–20 тисяч. А 14 січня 1936 р. оголошено про «заміну партійних документів», що була здійснена до вересня 1936 р. з виключенням 18 % членів, згідно з Єжовим.

Виключені члени партії попадали під репресії в першу чергу. Основна маса більшовиків, що відіграли провідну роль у 1917 році, або пізніше, у Радянському уряді, була страчена. Єдиним членом первісного складу Політбюро 1917 року, що вцілів після чищення, був сам Сталін. З інших п'яти четверо були розстріляні, один, Лев Троцький, виключений з партії, вигнаний із країни й ліквідований в 1940. Із семи членів Політбюро, обраних між революцією 1917 і смертю Леніна 1924, четверо розстріляні, один (Томський) заподіяв собі смерть, двоє (В. Молотов і Калінін) залишилися живими.

З 1966 делегатів XVII з'їзду ВКП(б) («З'їзд переможців»), що відбувся в 1934 році (останній з'їзд перед чистками), 1108 було арештовано й більшість із них розстріляні.

Багато членів партії, що займали досить видне становище, були засуджені (в основному до розстрілу) Військовою колегією Верховного суду СРСР, що виносила вироки після розгляду кожної справи в закритому засіданні протягом 10–20 хвилин без участі обвинувачення й захисту на підставі списків, затверджених особисто Сталіним і його найближчими наближеними. Прецедент розгляду справ подібним чином був створений 4 жовтня 1936 року, коли Політбюро санкціонувало засудження 585 чоловік відповідно до списку, поданого Єжовим і Вишинським.

Московські процеси

У період 1936—1938 відбулися три великих відкритих процеси над колишніми вищими функціонерами компартії, які були в 20-ті роки пов'язані з троцькістською або правою опозицією. За кордоном їх назвали «Московськими процесами» (англ. «Moscow Trials»).

Обвинувачуваним, котрих судила Військова колегія Верховного суду СРСР, ставилося в провину співробітництво із західними розвідками з метою вбивства Сталіна й інших радянських лідерів, розпуску СРСР і відновлення капіталізму, а також організація шкідництва в різних галузях економіки з тією же метою.

Перший Московський процес над 16 членами так званого «Троцькістсько-Зінов'євського Терористичного Центра» відбувся в серпні 1936. Основними обвинувачуваними були Зінов'єв і Каменев. Крім інших обвинувачень, їм інкримінувалося вбивство Кірова і змова з метою вбивства Сталіна. Другий процес (справа «Паралельного антирадянського Троцькістського центру») в січні 1937 пройшов над 17 менш великими функціонерами, такими, як Карл Радек, Юрій П'ятаков і Григорій Сокольников. 13 чоловік розстріляні, інші відправлені в табори, де незабаром загинули. Третій процес у березні 1938 відбувся над 21 членами так званого «Правотроцькістського блоку». Головним обвинувачуваним був Микола Бухарін, що був главою Комінтерну, також колишній голова Раднаркому Олексій Риков, Християн Раковський, Микола Крестинський і Ягода — організатор першого московського процесу. Всі обвинувачувані, крім трьох, страчені.

Ряд західних оглядачів у той час вважали, що провина засуджених, безумовно, доведена. Всі вони зізналися, суд був відкритим, були відсутні явні свідчення катувань або накачування наркотиками. Німецький письменник Ліон Фейхтвангер, що був присутнім на Другому московському процесі, писав:

Згодом стала домінувати точка зору, що обвинувачуваних піддавали психологічному тиску й зізнання виривали силоміць.

У травні 1937 прихильники Троцького заснували в США комісію Д'юї. На московських процесах Георгій П'ятаков дав показання, що в грудні 1935 він літав в Осло для «одержання терористичних інструкцій» від Троцького. Комісія стверджувала, що, за показаннями персоналу аеродрому, цього дня жодні іноземні літаки на ньому не приземлялися. Інший обвинувачуваний, Іван Смирнов, зізнався в тім, що взяв участь в убивстві Сергія Кірова в грудні 1934, хоча в цей час уже рік перебував у в'язниці.

Комісія Д'юї склала 422-сторінкову книгу «Не винні», що стверджувала, що засуджені були не винні, а Троцький не вступав у жодні угоди з іноземними державами, ніколи не рекомендував, не планував і не намагався відновити капіталізм у СРСР.

Репресії в армії

У червні 1937 також відбувся суд над групою вищих офіцерів РСЧА, включаючи Михайла Тухачевського. Обвинувачуваним ставилося планування військового перевороту 15 травня 1937.

До складу Спеціальної судової присутності, що ухвалила обвинувачуваним найвищу кару, входило 8 чоловік; з них п'ятеро (Блюхер, Бєлов, Дибенко, Алксніс, Каширін) самі розстріляні протягом року.

Поширено версію, що репресії проти військових були викликані свідомою дезінформацією німецької розвідки про нібито існуючі зв'язки. Метою цієї дезінформації було ослаблення Червоної Армії перед війною. Однак, ця версія є помилковою, оскільки репресій в армії почалися ще наприкінці 1920-х років, коли були репресовані військові спеціалісти-колишні офіцери царської армії. В 1936 році були заарештовані Путна, Примаков і Шмідт, які належали до троцькістської опозиції. І лише після їхніх показань були заарештовані Тухачевський і його соратники.

Чистка всередині НКВС