Агнес «Сіс» Каннінгем (; , Ватонга, Оклахома, США — ) — американська музикантка та громадська діячка, знана як виконавиця та популізаторка національної музики та пісень протесту. Засновниця та редакторка впливового журналу «Broadside», який видавала разом із чоловіком та доньками.

Ранні роки Народилася у Ватонзі, штат Оклахома в сім'ї Ади Бойс і Вільяма Каннінгема, скрипаля-аматора, і виросла на невеликій фермі, розташованій на землі, яка колись була частиною індіанської резервації шаєн-арапахо. Її батько був соціалістом і послідовником Юджина Дебса, лідера Соціалістичної партії. У дитинстві Каннінгем навчилася грати на фортепіано, акордеоні та займатися музичним аранжуванням. 1929 року навчалася у Везерфордському педагогічному коледжі в Оклахомі (нині Південно-Західний державний університет Оклахоми), де вивчала музику. Після закінчення коледжу 1932 року вступила до коледжу Співдружності поблизу Міни, штат Арканзас, де вивчала профспілкові організації та марксизм. Крім того, вивчала журналістику профспілок фермерів і соціальний театр. У цей час почала писати пісні про профспілки. Після завершення навчання та повернення до Оклахоми почала набирати членів для Південної спілки фермерів-орендарів.

Кар'єра Після закінчення коледжу 1937 року влаштувалася вчителькою музики в школі для жінок поблизу Ешвілла, Північна Кароліна. Наприкінці 1939 року була однією із засновниць Red Dust Players, агітпроп-групи в Оклахомі, яка поширювала пропаганду та політичну агітацію за допомогою коротких п'єс. Виступаючи у сільській місцевості Оклахоми на профспілкових зборах, Red Dust Players прагнули навчити орендарів, здольників та сільськогосподарських робітників, як профспілка може їм допомогти. Рятуючись від переслідувань, 23 липня 1941 року одружилась з однопартійцем з Комуністичної партії Гордоном Фрізеном і втекла з ним до Нью-Йорка в листопаді, щоб уникнути переслідувань та арешту через Червону загрозу.

Вони переїхали до Грінвіч-Віллеж, де по сусідству жили Піт Сіґер та Вуді Гатрі. Каннінгем недовго була учасницею «Almanac Singers» і з'явилася в альбомі гурту «Dear Mr. President» 1942 року, що вийшов у Keynote Records. Після невдалої спроби створити подібний гурт у Детройті, штат Мічиган вона влаштувалася на роботу на військовий завод, а чоловік пішов працювати репортером у «Detroit Times».

Каннінгем входила до складу засновницького комітету «People's Songs», радикальної музичної організації, заснованої у грудні 1945 року в Нью-Йорку Пітом Сіґером, Аланом Ломаксом, Лі Гейсом й іншими знаними членами фолкспільноти. 1948 року «People's Songs» збанкрутувала, коли всі ресурси організації спрямували на президентські вибори Генрі Воллеса. Однак «Bulletin of People's Songs» слугував шаблоном для журналу «Broadside Magazine», який Каннінгем пізніше заснувала.

Каннінгем також була авторкою пісень. Вона написала пісню «How Can You Keep on Movin' (Unless You Migrate Too)?», яка увійшла до альбому гурту «New Lost City Ramblers» 1959 року «Songs of the Depression». Рай Кудер пізніше записав цю пісню для свого альбому «Into the Purple Valley». Не знаючи про її авторство, Кудер спочатку називав пісню «традиційною», що означало, що Каннінгем не отримала заробіток за її використання. Йому вказали на це упущення; він і лейбл виправили інформацію про авторство на наступних тиражах.

Її пісня про пиловий казан «My Oklahoma Home», написана разом з її братом Біллом та виконана Сіґером у 1961 році, забулася, але 2006 року Брюс Спрінгстін виконав її для свого альбому «We Shall Overcome: The Seeger Sessions» та подальшого туру Seeger Sessions Band Tour.

Після Другої світової війни Каннінгем і її чоловік були серед перших жертв антикомуністичного чорного списку. Вона отримала кілька контрактів у букінг-агентстві Піта Сіґера People's Songs, але через слабке здоров'я, бідність і депресію вона практично випала з музичного світу на понад десять років.

«Broadside Magazine» Одним із найвагоміших досягнень Каннінгем та її чоловіка став журнал «Broadside» — невелике, але впливове видання, яке вони випускали протягом 26 років. Після багаторічної відсутності на музичній сцені Каннінгем знову з'явилася на публіці як засновниця та головна редакторка цього журналу. Вони запустили «Broadside» у 1962 році за фінансової підтримки Піта Сіґера зокрема.

Журнал, хоча й мав обмежене фінансування, утримувався завдяки фінансовій підтримці Сіґера та його дружини Тоші. Каннінгем також працювала оплачуваною секретаркою Сіґера під час річного світового турне у 1963—1964 роках. Вони розмножували журнал на міміографі, який успадкували від Американської робітничої партії, і таємно виносили його примірники, оскільки в їхньому житловому комплексі заборонялися будь-яка комерційна діяльність. Їхня квартира стала місцем зустрічі молодих музикантів, зокрема Боба Ділана, Філа Окса та Гіла Тернера, які записували там пісні. Каннінгем записувала тексти та ноти, а Гордон писав коментарі. Хоча тираж «Broadside» ніколи не перевищував чотиризначних цифр, його вплив поширився на всю країну. Журнал публікував пісні багатьох найвпливовіших авторів пісень на актуальні теми 1960-х і приймав соціальні та політичні твори від таких виконавців, як Ділан, Окс, Дженіс Ієн, Том Пакстон, «The Freedom Singers», Баффі Сент-Марі, Лен Чандлер та Мальвіна Рейнольдс. І вона, і «Broadside» продовжували надихати рух актуальної музики, а журнал досяг свого піку близько 1970 року. Каннінгем залишалася політично активною, беручи участь у таких заходах, як хутенанії, навіть у старшому віці. Журнал проіснував до 1988 року.

1976 року Folkways Records випустив «Broadside Ballads, Vol. 9: Sundown», єдиний сольний альбом Каннінгем на цьому лейблі (хоча вона брала участь у записі кількох інших альбомів, зокрема «Broadside Ballads, Vol.» Сігера та «Broadside Tapes 1» Філа Окса).

У 2000 році на честь Каннінгем вийшла збірка з п'яти компакт-дисків «The Best of Broadside: 1962—1988», що містить 89 пісень, вперше опубліковані в журналі. Збірка отримала дві номінації на премію «Греммі».

Пізні роки Наприкінці свого життя Каннінгем із чоловіком написала книгу про себе «Red Dust and Broadsides: A Joint Autobiography», опубліковану 1999 року. Чоловік помер у 1996 році. Агнес Каннінгем померла у червні 2004 року.

Дискографія

Sundown (Folkways FH 5319, 1976) Brownwater and Blood (with Jeff Ampolsk and Bob Norman) (Folkways FS 5261, 1979)

Примітки

Література Duffy, Peter, «Words and Music for a Revolution,» New York Times, February 11, 2001. Cunningham, Agnes «Sis», and Gordon Friesen, Red Dust and Broadsides: A Joint Autobiography, edited by Ronald D. Cohen, with a foreword by Pete Seeger (Amherst: University of Massachusetts Press, 1999), «Remembering Sis Cunningham,» NPR: All Things Considered, June 30, 2004. https://www.npr.org/2004/06/30/3057022/remembering-sis-cunningham Richard Higgs, «The Ballad of Sis Cunningham,» This Land Press, January 12, 2017. https://thislandpress.com/2017/01/12/the-ballad-of-sis-cunningham/ «Cover Me: My Oklahoma Home,» E Street Shuffle, March 4, 2020. https://estreetshuffle.com/index.php/2020/03/04/cover-me-my-oklahoma-home/ «Agnes ‘Sis’ Cunningham,» Biography on AllMusic.com, https://www.allmusic.com/artist/agnes-sis-cunningham-mn0001400761#biography Featured in the «Industry Professionals» section of Music HerStory: Women and Music of Social Change, online exhibition, Smithsonian Libraries and Archives. https://library.si.edu/exhibition/music-herstory/industry-professionals

Посилання