Архітектура Лівану відображає багатовікову історію та розмаїття історичних, культурних і релігійних впливів, що визначили обличчя забудованого середовища країни. На неї вплинули фінікійці, римляни, візантійці, омейяди, хрестоносці, мамлюки, османи та французи . Поряд із цим Ліван є домівкою для численних зразків сучасної та новітньої архітектури. До архітектурно визначних споруд країни належать стародавні терми й храми, замки, церкви, мечеті, готелі, музеї, урядові будівлі, базари, резиденції (зокрема палаци) та вежі.

Римська архітектура Баальбек вважається однією з римських перлин Лівану та є домівкою для багатьох стародавніх римських храмів. Місто було назване греками містом сонця (Геліополіс). Місто отримало від греків назву міста сонця — Геліополіс.Baalbek: Heliopolis, city of the sun, p. 15. Dar el-Machreq Publishers : distribution, Librairie Orientale. Retrieved 12 November 2011

Храми зазнали пограбувань, землетрусів, громадянських воєн і руйнування від часу. Французькі, німецькі та ліванські археологи відновили храми. У 1984 році Баальбек був внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.UNESCO World Heritage Review describing Baalbek Їх описують як «найкращий зразок імперської римської архітектури» .

Храм Юпітера — це шість коринфських колон великого храму заввишки 22 метри, зведених на подіумі. З 54 масивних колон, що первісно оточували святилище, збереглося лише шість. Неподалік від Храму Юпітера розташований так званий Храм Бахуса, збудований у II столітті н. е. Він вважається найкраще збереженим римським храмом такого розміру.Ballbek Info, Middle east countries, Retrieved on 18 November 2011

Замки Ліван відомий своїми численними кам'яними замками .

Цитадель Раймонда де Сен-Жиля Замок Тір Замок Тебнін Замок Бофорт Замок Біблос Замок Мусса Форт Мсейльха Морський замок

Міста

Біблос Біблос — одне з найдавніших населених міст у світі, історія якого сягає близько 8800 років до н. е.Byblos Info, Middle east cities, Retrieved 19 November 2011 Замок у Біблосі, оточений ровом, був зведений хрестоносцями з місцевого вапняку та залишків римських споруд. У 1188 році Саладін захопив місто й замок, а в 1190 році частково зруйнував його мури. Згодом хрестоносці відвоювали Біблос і в 1197 році відбудували фортифікації замку.

Сидон Сідон є одним з найпопулярніших туристичних напрямків у Лівані, насамперед завдяки своїм історичним пам'яткам. Двома головними культурними впливами на Сідон були єгипетські фараони та греки. Місто відоме Морським замком Сідона, зведеним хрестоносцями у 1228 році на залишках фінікійського святилища, присвяченого богу Мелькарту. Замок розташований на острові біля ліванського міста Сайда, приблизно за 80 метрів від берега, і з'єднаний із суходолом мостом, перекинутим через дев'ять скелястих гребель. Дах замку традиційно використовується як оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий вид на гавань і стародавні руїни міста. Сідон сам по собі став туристичним напрямком завдяки своїй визначній ролі в історії країни та красі своєї архітектури.Aḥmad ʻĀrif Zayn, (Sidon's history) تاريخ صيدا, Princeton University Arabic collection, مطبعة العرفان 1913

Бейрут

Археологічні знахідки свідчать про те, що Бейрут був заселений ще в залізному віці. У римську епоху Бейрут був квітучим містом. Згодом він потрапляв під владу різних цивілізацій: хрестоносців у 1109 році, мамлюків у 1291 році, а потім османів, які перебували в Лівані впродовж 400 років — аж до 1916 року. Після цього країна пережила період французького мандату, що тривав до 1943 року. Саме в цей час у Лівані з'явилася європейська архітектура.

Аж до першої половини XIX століття Бейрут поступався за значущістю іншим містам узбережжя Середземного моря (Триполі та Дамаску), і від довікторіанської доби збереглося небагато архітектурних пам'яток — переважно релігійні споруди.Encyclopedia of Twentieth Century Architecture edited by Stephen Sennott pages 128- 130 У 1831 році Ібрагім-паша утвердився в місті після боротьби проти османських правителів. У 1863 році була прокладена платна дорога до Дамаску, у 1900 році відкрився універмаг «Орозді Бек», а в 1914 році — Школа мистецтв і ремесел.Encyclopedia of Twentieth Century Architecture edited by Stephen Sennott pages 128- 130

Нині в місті сучасні будівлі сусідять з арабесковими османськими спорудами (зокрема палацом Генін), а також римськими та візантійськими пам'ятками. Бейрут відомий групою з п'яти колон, виявлених під землею в самому серці міста у 1963 році: вони виявилися частиною грандіозної колонади римського Беріта.Samir Kassir, Malcolm Debevoise, Robert Fisk, Beirut University of California Press, University of California Press, 2010

Релігійна архітектура

До римських храмів належать храми Баальбека та стародавні храми в Ніха. Збереглися також кілька стародавніх фінікійських храмів — зокрема Храм Ешмуна, присвячений фінікійському богу зцілення Ешмуну. Він розташований поблизу річки Авалі, за 2 кілометри (1,2 милі) на північний схід від Сідона на південному заході Лівану.

У Лівані налічуються тисячі церков, серед яких: Маронітський собор Святого Георгія в Бейруті, Собор Святого Людовика в Бейруті, Маронітський собор Святого Георгія, Грецький православний собор Святого Георгія, Бзоммар та Вірменський католицький собор Святого Іллі та Святого Григорія Просвітителя. У Дейр-ель-Камар знаходиться колишня синагога (Синагога Дейр-ель-Камар).

19 століття Палацовий комплекс Бейт-ед-Дін був зведений еміром Бешіром II аш-Шихабі на початку XIX століття. Вхід до палацу веде через ворота на відкритий простір, який первісно використовувався для кавалерійських навчань та урочистостей за участю публіки, гостей і поважних осіб того часу. Нині палацовий комплекс є музеєм, де зберігаються картини, рукописи та документи, зокрема колекція стародавньої кераміки. Тут також представлені колекція румунських золотих прикрас, ісламський глазурований посуд, етнографічні предмети, а також старовинна та сучасна зброя.

Серед визначних будівельних проєктів османської доби — Великий Сераль (1853), Османський банк (1856, закритий у 1921), Капуцинська церква Святої Луїзи (1863), Малий Сераль (1884), Бейрутський залізничний вокзал (1895), Османська годинникова вежа (1898) та османський універмаг (1900).Heart of Beirut: Reclaiming the Bourj by Samir Khalaf За міськими мурами у 1866 році відкрився Сирійський протестантський коледж, який у 1920 році став Американським університетом Бейрута. У 1883 році єзуїти також заснували університет на околиці міста (Університет Святого Йосипа). Крім того, були відкриті нові початкові та середні школи.

20 століття та класична архітектура до модернізму Архітектура Лівану XX століття охоплює період Французького мандату (1918–1943) та роки незалежності. Ліван і зокрема Бейрут пережили масштабний розвиток протягом останніх десятиліть, особливо після завершення громадянської війни. Зі зведенням нових будівель частина історичних пам'яток була втрачена. Швейцарський архітектор Аддор і Жюйар спроєктував будівлю Центрального банку. Моріс Гіндіє спроєктував будівлю Міністерства оборони (1965), а Андре Вогенські — Ліванський університет (1960-ті). Музей Опору розташований у Млеєті. Будинок ремісників (1963) в Айн-Мрейссе та штаб-квартира компанії «Електрисіте дю Ліван» у Бейруті. Монастир Єдності в Ярзе, Школа Айн-Наджм та штаб-квартира SNA-Assurances (1970) у Бейруті — інші зразки модернізму.

Сучасна архітектура Міжнародні архітектурні бюро також відіграли помітну роль, а серед проєктів XXI століття — Нові бейрутські суки авторства Рафаеля Монео, Меморіальний сад ГаріріHariri Memorial Garden by Vladimir Djurovic Architecture Lab та бухта Зайтунай. У 2008 році в Бейруті був заснований Арабський центр архітектури (ACA).About Arab Center for Architecture Бюро VJAA спроєктувало Центр Чарлза Хостлера (2008) у Бейруті.

Житлова архітектура Першими житловими будинками в Лівані були фінікійські хати.Peter Rainow, HISTORY OF LEBANON Greenwood histories of the modern nations, Greenblood Pub Group, 2010 Вони зводилися з цегли, а дахи завжди формувалися з масивних кам'яних плит. Підходи до будівництва житла зазнали певних змін після третього тисячоліття до н. е.: стіни будинків стали вищими, частина споруд зводилася з каменю, інші зберігали прямокутну форму, а всі будівлі збільшились у розмірах. Зовнішні та внутрішні стіни іноді обмазувалися глиною.

Ліванське житло увібрало в себе традиції Османської імперії та спадщину французького мандату.

Архітектори Серед відомих архітекторів, які працювали в Лівані, є:

Бешара Афенді, вірменсько-ліванський архітектор, який спроєктував Малий Сераль, Меншіє та штаб-квартиру поліції та внутрішньої безпеки (знесену на початку 1990-х років)Heart of Beirut: Reclaiming the Bourj by Samir Khalaf Юсеф Афтімус, Бейрутська міська рада (1933) Мардірос Алтунян (1889–1958), випускник Школи витончених мистецтв (1918), спроєктував Ліванський парламент (1931), годинникову вежу Абед (1934) на площі Нежме, Вірменський санаторій Азуньє (1937) у районі Шуф, а також будівлю Національного музею. Іліяс Мурр (1884–1976), перший ліванський інженер, який закінчив Массачусетський технологічний інститут (1905); спроєктував кінотеатр «Рокси» в стилі ар-деко (1932) у центрі Бейрута. (1907–1964), випускник Вищої школи інженерів Бейрута 1926 року, працював у Парижі під керівництвом Огюста Перре до 1932 року, коли разом із Жаком Пуар'є, Жоржем Бордом та Андре Лотом спроєктував готель «Сен-Жорж». Також спроєктував пивоварний завод «Алмаза» (1934) та школу «Сажес» (1937) в Ашрафіє. Табет і Фарід Трад були піонерами модернізму в Лівані. Кароль Шаєр (1900–1971), випускник Львівської політехнічної школи 1920 року, емігрував до Лівану під час Другої світової війни. Разом із німецьким дизайнером інтер'єрів Фріцем Готтгельфом (1905–1980), Васеком Адібом (1926–) та інженером Бахіджем Макдіссі (1916–1995) заснував архітектурне бюро, яке спроєктувало Клуб випускників АУБ (1952), «Дар аль-Саяд» (1954) та будівлю Shell (1959). Мішель Екошар (1905–1985), випускник Школи витончених мистецтв, розробив перший реалізований генеральний план Бейрута (1943). Разом із Клодом Лекером спроєктував Протестантський коледж (1955) на вулиці Марі Кюрі, а також Великий франко-ліванський ліцей (1960) та лікарню «Сакре-Кер» (1961) у Хазміє. Андре Леконт (1894–1990) спроєктував Міжнародний аеропорт Бейрута (1948–1954) у Халде, офісну будівлю «Лазаріє» (1953) у центрі Бейрута та лікарню Різк (1957) в Ашрафіє. Джордж Аддор (1920–1982), випускник Цюрихської політехнічної школи (1948), разом зі своїм партнером Домініком Жюйаром спроєктував центр «Старко» (1957), а також будівлю Центрального банку та президентський палац (1965) у Баабді. Жозеф Філіп Карам Джордж Райєс (1915–2002), уродженець Александрії (Єгипет), навчався у Школі Бартлетта та Архітектурній асоціації; разом із партнерами Тео Кананом (1910–1959) та Ассемом Саламом спроєктував низку об'єктів, зокрема будівлю Pan American (1955) у центрі міста. Також спроєктував житловий будинок Аріда (1951) разом із Тео Кананом. Оскар Німеєр з Бразилії спроєктував Тріполійський міжнародний ярмарок, також відомий як Ярмарок Рашіда Карамі, у Тріполі (розпочатий у 1963 році та незавершений на початок громадянської війни у 1975 році). Ассем Салам (народився 1924), випускник Кембриджського університету (1950), спроєктував Сераль Сайди (1965), мечеть Хашоггі (1968), гуртожитки школи Бруммана (1966). Працював разом із Джорджем Райєсом і Тео Кананом та брав участь у проєктуванні багатьох визначних будівель. Мішель Аббуд П'єр ель-Хурі (1930–2005), відомий як «шейх П'єр», навчався в Національній школі витончених мистецтв (1957); повернувшись до Лівану, спроєктував понад 200 будівель, зокрема вежу «Газаль», житловий будинок «Моріта»,Distinguished architect Pierre El-Khoury leaves a dazzling visual legacy July 8, 2005 The Daily Star (Lebanon) Британський банк у Бейруті та базиліку Богоматері Ліванської у Харісі. Жозеф Філіп Карам Заха Хадід — будівлі Американського університету в Бейруті