Артур Олівейра (, 27 грудня 1969, Ріу-Бранку) — бразильський футболіст, нападник. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.
Виступав за низку бразильських клубів, а також у Португалії за клуби «Боавішта» та «Порту», вигравши низку місцевих трофеїв.
Ігрова кар'єра
Ранні роки Народився 27 грудня 1969 року в місті Ріу-Бранку, штат Акрі. Після гри у місцевих аматорських командах розпочав виступи на дитячому та юнацькому рівнях у клубі «Амапа» зі штату з такою ж назвою. Ще на молодіжному рівні він повернувся до Акрі, щоб грати за місцеві команди «Ювентус» і «Піауї» (останній — у футзалі). Також він виступав у штаті Сеара за клуб «Сумов». У дорослому футболі дебютував 1989 року виступами за команду «Ріо-Бранко» (Акрі), найуспішнішому клубі свого рідного штату. У 1990 році перейшов до сусіднього клубу «Індепенденсія».
У першій половині 1991 року, граючи за «Індепенденсію», він виступав у Серії B чемпіонату Бразилії. Турнір виграв «Пайсанду», який саме у виїзному матчі проти «Індепенденсії» зазнав своєї найрозгромнішої з п'яти поразок на шляху до чемпіонства, програвши 0:3. У тій грі Артур відзначився двічі, включно з голом, який він у 2023 році згадував як один із трьох найкрасивіших у своїй кар'єрі, коли він розпочав атаку з центру поля, обігравши кількох суперників, включно з воротарем. Саме після цього матчу його вперше назвали «Король Артур» у репортажі місцевої спортивної газети.
Ця гра швидко привернула увагу більших клубів, сам «Пайсанду» намагався його підписати, але принциповий суперник «Клуб Ремо» випередив і придбав права на гравця за 20 тисяч крузейро. З командою він виграв чемпіонат штату Пара 1991 року, забивши сім м'ячів на турнірі, що допомогло пройти змагання без поразок. При цьому титул був вирішений у протистоянні з іншим суперником — «Туна Лузо», проти якого Артур забив у двох із п'яти матчів того чемпіонату (перемоги 3:0 і 4:0, обидві в першому колі). У першій половині 1992 року він був одним із ключових гравців команди, яка посіла 4-те місце в Серії B чемпіонату Бразилії, що забезпечило «Ремо» вихід до вищого дивізіону: з сімома голами Артур став другим бомбардиром команди. Його виступи за «Ремо» стали відомими в Португалії. Та кампанія 1992 року більш ніж на тридцять років залишалася останнім випадком, коли «Ремо» підвищувався до Серії A; після вильоту з неї у 1994 році клуб змушений був чекати до 2025 року, щоб знову відсвяткувати повернення до еліти.
Виступи у Португалії Влітку 1992 року Артур перейшов у португальську «Боавішту», щоб компенсувати відсутність Жуана Вієйри Пінту, якого щойно продали до «Бенфіки». Того ж року Артур забив у дербі проти «Порту» у розіграші Суперкубка Португалії 1992 року. Хоча «Порту» має значну історичну перевагу в цьому протистоянні, перемогу здобула «Боавішта»: у першому матчі 16 грудня Артур вийшов на поле в другому таймі й уже через тринадцять хвилин забив переможний гол (2:1) на стадіоні «Даш Анташ». У матчі-відповіді на стадіоні «Беса Секулу XXI» команди зіграли 2:2 (6 січня), що принесло трофей «Боавішті», яка залишалася непереможною в дербі того сезону (у чемпіонаті 1992/93 вони виграли вдома 1:0 і зіграли 1:1 на виїзді). «Боавішта» також дійшла до фіналу Кубка Португалії 1992/93, де програла «Бенфіці» 2:5. Артур провів чотири сезони у складі «шахових». У Прімейра-лізі він особливо вирізнявся в сезоні 1994/95, коли став найкращим бомбардиром команди (16 голів, попри те що пропустив два місяці через серйозну автомобільну аварію, у якій отримав переломи трьох ребер і ключиці та розрив селезінки), а також у сезоні 1995/96, коли його визнали найкращим гравцем і він отримав пропозиції від «трьох грандів». У той час його зв'язка з Ервіном «Платіні» Санчесом навіть залишала в запасі молодого Нуну Гомеша.
У 1996 році, хоча ним також цікавилися «Депортіво» (Ла-Корунья) і «Галатасарай», вирішальним фактором стало те, що його сім'я, вже з двома дітьми, добре адаптувалася до життя в Португалії, тому він залишився в країні. Суперництво між клубами з Порту не завадило прямому трансферу в 1996 році між керівниками «Боавішти» і «Порту». «Порту» прагнув підписати бразильського гравця також для того, щоб завадити його переходу до «Бенфіки», яка вважалася головним суперником «драконів». На той час бразилець уже досяг усної домовленості з «орлами», хоча вона ще не була формалізована, бо клуби не дійшли згоди. На той момент «Порту» вже двічі поспіль ставав чемпіоном країни, але ніколи не здобував третій титул поспіль. З Артуром це таки відбувся, а згодом переросло у безпрецедентну для португальської ліги серію з п'яти чемпіонств поспіль. Саме третє чемпіонство у сезоні 1996/97 вже стало історичним, адже дозволило клубу зрівнятися зі «Спортінгом» за кількістю титулів, а в наступні роки і перевершити його. Поступово лісабонське дербі між «Бенфікою» і «Спортінгом», яке раніше було головним у країні, почало поступатися за значущістю протистоянню «Бенфіки» з «Порту». Крім того бразилець допоміг «драконам» перемогти 11 вересня «Мілан» на «Сан-Сіро» з рахунком 3:2 у матчі Ліги чемпіонів УЄФА 1996/97, де він забив гол у моменті, коли залишив на газоні зірку суперника Паоло Мальдіні. У тому ж турнірі він також забив два голи у перемозі «Гетеборгом» (2:1) і встановив остаточний рахунок 3:0 у матчі з «Русенборгом», при цьому обидва матчі були домашніми в груповому етапі; зрештою португальці вилетіли в 1/8 фіналу від «Манчестер Юнайтед». Невдовзі після цього успіху він також яскраво проявив себе у знаментому португальському дербі, яке завершилося розгромною перемогою 5:0 над «Бенфікою» на самому стадіоні «Да Луж». Це сталося 18 вересня 1996 року у матчі за Суперкубок Португалії, де Артур забив один з голів і допоміг команді виграти трофей.
Окрім перемоги 5:0 на «Да Луж», яку Артур у 2014 році назвав найдосконалішим матчем, який він провів проти великого клубу, він також особливо відзначився ще в одному дербі з «Бенфікою», уже в сезоні, коли «Порту» прагнув здобути четверте поспіль чемпіонство. Той матч він почав на лаві запасних і зіграв лише тридцять хвилин, але забив обидва голи на старому стадіоні «Даш Анташ». Бразилець вийшов на поле на 56-й хвилині замість Руя Жорже, відкрив рахунок уже через три хвилини, а другий м'яч забив на 72-й. Артур завершив сезон яскравим голом ударом через себе у фіналі Кубка Португалії 1997/98. У тому фіналі, 29 травня 1998 року, він вийшов на заміну замість Жардела в момент, коли «Брага» тиснула, намагаючись зрівняти рахунок, маючи чисельну перевагу. Гол стався на 90-й хвилині й забезпечив перемогу 3:1 та здобуття чергового трофею. У наступному сезоні, що завершився п'ятим поспіль чемпіонством, тренером «Порту» став Фернанду Сантуш. Артур почав отримувати менше ігрового часу і, незадоволений роллю запасного, вирішив залишити клуб у середині сезону 1998/99. Свій останній матч за клуб він провів 24 січня 1999 року у грі проти «Бейра-Мара» (7:0) у 19-му турі чемпіонату. Окрім трьох чемпіонств Португалії та Кубка країни, виграного завдяки тому удару через себе, Артур також здобув із «Порту» два Суперкубки.
Повернення до Бразилії Повернувшись до Бразилії, Артур став одним із лідерів «Віторії» (Салвадор) і яскраво проявив себе протягом усього 1999 року, що збіглося зі святкуванням сторіччя клубу. У першій половині року, під керівництвом Рікарду Гомеса і Деяна Петковича команда виграла Кубок Нордесте 1999 року, а також стала чемпіоном штату Баїя 1999 року, хоча цей титул згодом оскаржив у спортивних судах принциповий суперник «Баїя», і зрештою його поділили між обома клубами. У другій половині року, вже під керівництвом Тоніньйо Серезо, команда дійшла до півфіналу чемпіонату Бразилії 1999 року.
На межі 1999—2000 років Артуром зацікавився «Ботафогу», але клуб із Ріо спочатку відмовився від угоди через занадто високу суму, яку вимагала «Віторія». Залишившись у старій команді, Артур допоміг команді виграти чемпіонат штату Баїя 2000 року. Після того як титул 1999 року було поділено з «Баїєю», «Віторія» не дозволила супернику здобути третє чемпіонство поспіль. Артур провів у «Віторії» ще півтора року, після чого наприкінці червня 2001 року нарешті перейшов до «Ботафогу». Його контракт із «Ботафогу» спочатку було укладено строком на один рік до червня наступного року. За словами Артура, перехід до клубу з Ріо-де-Жанейро був насамперед даниною поваги батькові, який був уболівальником «Ботафогу» і на той момент ще був живий. У підсумку Артур таки попрацював із Пауло Аутуорі, який давно намагався підсилити свої команди цим гравцем. Новий клуб переживав складний період у першій половині року і у квітні зазнав двох особливо болісних невдач — вилетів із Кубка Бразилії, програвши обидва матчі «Ремо», а також поступився 0:7 принциповому супернику «Васко да Гама» в чемпіонаті штату Ріо-де-Жанейро (це була найбільша поразка в історії цього дербі). Артур, який спочатку пропустив частину чемпіонату Бразилії 2001 року через травму стегна, після відновлення зумів проявити себе. У тому чемпіонаті Артур навіть забив у дербі проти «Флуміненсе», програному 1:2 в Жуїз-ді-Фора. У переможній грі 3:0 проти «Крузейру», де він відкрив рахунок уже на 5-й хвилині, отримав оцінку 8 від Placar; у матчі з «Палмейрасом» (перемога 3:1) його оцінка 7 стала другою найвищою в грі. Завдяки важливому значенню для команди, наприкінці листопада склад «Ботафогу» навіть прозвали «лицарями короля Артура». Попри це, «Ботафогу» завершив чемпіонат лише на два очки вище зони вильоту, і Артур залишився в команді тільки на сезон 2001 року. Його контракт було розірвано в грудні. Керівництво давало різні пояснення: одні визнавали його клас, але наголошували на необхідності скорочення витрат, інші ж вважали, що ветеран уже не демонструє очікуваного рівня гри.
Наступним клубом Артура став «Фігейренсе». У чемпіонаті Бразилії 2002 він провів свій перший матч 25 вересня, коли тренер Мурісі Рамалью випустив його наприкінці гри, програної «Понте-Преті» з рахунком 2:3. Надалі Артур, виходячи переважно на заміну, зіграв ще п'ять матчів за клуб, але закріпитись не зумів. Після цього він також виступав за «Інтернасьйонал» із Лімейри, перш ніж у 2004 році повернутися до «Ремо». Бразильський клуб перебував тоді під співуправлінням італійських інвесторів, які робили ставку на досвідчених гравців. 2004 року він став з командою чемпіоном штату. Цей титул став історичним, адже дозволив зрівняти «Ремо» і «Пайсанду» за кількістю перемог у чемпіонаті штату, по 40 у кожного після сезону 2004 року. Втім, у Серії B 2004 року «Ремо» виступив невдало і наприкінці вересня вилетів до третього дивізіону. Сам Артур провів лише два матчі — у 5-му і 6-му турах. У тому ж 2004 році він вирішив завершити ігрову кар'єру. У 2020 році, набравши близько 60 % голосів, був обраний уболівальниками найкращою «десяткою» в історії «Ремо» в офіційному голосуванні клубу, випередивши таких гравців, як Жиан і Алекс Олівейра.
Кар'єра тренера Після завершення ігрової кар'єри Артур недовго працював на політичній посаді у своєму рідному штаті Акрі. Його першим клубом як тренера став «Ріо-Бранко» (Акрі) у 2007 році, з яким він одразу здобув чемпіонство штату без жодної поразки.
У 2008 році вже як тренер Артур Олівейра повернувся до штату Пара, спочатку очоливши «Ананіндеуа». Тим часом «Ремо» перебував на останньому місці в чемпіонаті штату і Артур очолив «синіх». У наступних сімнадцяти матчах команда програла лише двічі, а також двічі обіграла принципового суперника «Пайсанду» (2:0 і 3:2). У підсумку Артур разом із «Ремо» став чемпіоном штату. Однак у другій половині року «Ремо» вилетів із Серії C 2008 року, офіційно втративши шанси після поразки 0:3 саме у виїзному матчі проти «Ріу-Бранку». На той момент Артур уже не був тренером команди — його звільнили ще за кілька турів до завершення чемпіонату.