Угорсько-югославські відносини (; , , , ) — історичні двосторонні відносини між Угорщиною (Угорським королівством 1920—1946 років, Угорською Народною Республікою 1949—1989 років і Угорською Республікою 1989—1992 років) та колишньою Югославією (як Королівством Югославія у 1918—1941 роках, так і комуністичною Югославією в 1945—1992 роках).

Історія

Міжвоєнна доба На момент створення Югославії під час Паризької мирної конференції після завершення Першої світової війни держави Антанти внаслідок розпаду Австро-Угорщини підписали з Угорщиною Тріанонський договір. Серед іншого, договір визначив кордон між Угорщиною та новопосталим Королівством сербів, хорватів і словенців (перейменованим у 1929 році на Королівство Югославія). Значна кількість угорців і фольксдойчів залишилася на територіях, які ввійшли до складу новоствореного королівства. Югославія була «державою статус-кво», що прагнула закріпити успіх руху за об'єднання південних слов'ян, тоді як Угорщина була ревізіоністською державою, керівники якої вважали, що їхня країна має право на деякі частини Югославії. 12 грудня 1940 року між країнами був підписаний Договір про дружбу.

Друга світова війна

14 березня 1941 року в Будапешті міністри закордонних справ цих двох сусідніх держав Александар Цінцар-Маркович і Ласло Бардошші підписали «Договір про вічну дружбу між Югославією та Угорщиною». Після вкрай короткочасного приєднання Югославії до Троїстого пакту 25 березня 1941 року вже 27 березня того ж року відбувся державний переворот, яким скасували регентство принца Павла, а всю повноту влади передали королю Петрові II. Переворот безпосередньо призвів до вторгнення Німеччини в Югославію, в результаті чого угорський уряд Пала Телекі мусив долучитися до нападу. Коли Телекі отримав дзвінок, яким, як гадають, повідомили йому, що німецька армія щойно розпочала свій марш на Угорщину, Телекі покінчив життя самогубством з допомогою пістолета вночі 3 квітня 1941 року та був знайдений наступного ранку. У його передсмертній записці, зокрема, йшлося:

6 квітня 1941 року Німеччина розпочала операцію «Відплата» (), бомбардуючи Белград. Пізніше Вінстон Черчилль написав: «Його самогубство було жертвою, щоб звільнити себе і свій народ від провини за напад Німеччини на Югославію». Деякі історики вважають самогубство Телекі актом патріотизму. Невдовзі після цього Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з Угорщиною, але оголосила війну лише у грудні.

Під час Другої світової війни в Югославії Угорщина окупувала, а потім анексувала частину югославських територій (Бачку, Бараню, Меджимур'я та Прекмур'я).

Деяких угорців утримували в ув'язненні на території окупованої Німеччиною Югославії у підтаборі концентраційного табору Маутгаузен на перевалі Любель.

Холодна війна Після закінчення Другої світової війни відносини між двома державами швидко покращилися, але цей розвиток раптово перервала ескалація радянсько-югославського конфлікту після розколу Тіто-Сталіна 1948 року. Напруженість спала тільки після смерті Сталіна в 1953 році.

Угорська революція 1956 року Протягом 1956 року Тіто чотири рази зустрівся з Хрущовим. 2 листопада 1956 року Тіто погодився на збройне розв'язання угорської кризи. 3 листопада того ж року в Югославії у результаті тривалих перемовин із Тіто, який послідовно впродовж 1956 року підтримував обрання Яноша Кадара головою угорського уряду, Хрущов остаточно зупинився на кандидатурі Кадара як наступника бунтівного Імре Надя.

Хоча югославські ЗМІ та влада на словах підтримували Надя, тим не менше, югославська влада була дуже занепокоєна сплеском націоналістичної риторики в багатонаціональній Югославії. 31 жовтня — 1 листопада, всього за три дні до радянської інтервенції, провідна югославська газета «Борба» припинила підтримку уряду Надя через його «праві елементи». Югославський підхід до змін в Угорщині розривався між страхом бажання Москви повернути Югославію у свій табір (що мотивувало югославську підтримку Угорщини) та страхом того, що бунтарі могли б змести комуністичні режими (що мотивувало підтримку Радянського Союзу). Тому Микита Хрущов був приємно здивований ростом югославської готовності змиритися з радянським втручанням у міру розгортання Угорської революції 1956 року. 4 листопада СРСР почав масоване військове вторгнення в Угорщину, насильно скинувши Надя, який урятувався втечею у посольство Югославії в Будапешті, де йому надали притулок. 22 листопада брехливими обіцянками Надя виманили з посольства (після того, як саму будівлю обстріляли з радянських танків, у результаті чого загинув культурний аташе Міленко Мілованов), потім заарештували і вислали в Румунію.

Угорська громада в Югославії (особливо угорці у Воєводині) відіграла важливу роль у збереженні угорського культурного плюралізму в роки після радянської інтервенції. Новосадський журнал Új Symposion, газета Magyar Szó та інші засоби масової інформації, а також установи надавали авторам майданчик для вираження різноманітних ідей та думок.

1988 року започатковано регіональну співпрацю Австрії, Італії, Югославії та Угорщини під назвою Quadrangolare, покликану стати спробою подолати перепони, породжені блоками часів холодної війни.

Розпад Югославії Угорська влада симпатизувала ініціативам децентралізації Югославії та була стурбована перспективами сербських угорців спочатку в Соціалістичній Республіці Сербія, а потім Республіці Сербія під комуністично-націоналістичним керівництвом.

Див. також Зовнішня політика Угорщини Міжнародні відносини Югославії Окупація Сербії (Перша світова війна) Угорсько-хорватські відносини Угорці в Хорватії Хорвати в Угорщині Косовсько-угорські відносини Сербсько-угорські відносини Угорці в Сербії Серби в Угорщині Словенсько-угорські відносини Угорські словенці Група дев'яти

Примітки

Додаткова література Hornyák, Árpád, and Thomas J. DeKornfeld. Hungarian-Yugoslav Diplomatic Relations 1918—1927 (Social Science Monographs, 2013),