Справа «Асоціація власників гвинтівок та пістолетів штату Нью-Йорк проти Бруена» (), 597 США 1 (2022), скорочено NYSRPA проти Bruen, також відома як «Бруен» або «NYSRPA II» (для відмежування справи 2020 року ), є знаковим рішенням Верховного Суду Сполучених Штатів пов’язаним із Другою поправкою до Конституції Сполучених Штатів . Справа стосувалася конституційності Закону Саллівана - нормативного акта штату Нью-Йорк, який вимагає від заявників на отримання ліцензії для прихованого носіння пістолета довести наявність «належної причини» () або особливу потребу, що відрізняє їх від решти населення.

У рішенні, ухваленому в червні 2022 року, більшістю у шість голосів проти трьох, Верховний суд постановив, що закон штату Нью-Йорк є неконституційним, а право на носіння зброї в громадських місцях — це конституційне право, гарантоване Другою поправкою. Суд постановив, що штатам дозволено застосовувати систему видачі дозволів за принципом «має бути видано» (), за якою заявники на отримання дозволу на приховане носіння зброї повинні відповідати певним об’єктивним критеріям, таким як проходження перевірки біографічних даних, при чому система «може бути видано» (), використовує «довільні» оцінки потреби, зроблені місцевими органами влади, та є неконституційною.

Після справи Бруена було подано кілька позовів щодо федерального та державного регулювання зброї, позивачі яких стверджують, що судова влада повинна оцінювати регулювання не з урахуванням суспільного блага, а з огляду на «історичну традицію регулювання вогнепальної зброї» – фраза, написану автором думки більшості судді Кларенсом Томасом. Рішення Верховного суду деякі вважають радикальним розширенням його судової практики щодо зброї, а нижчі суди критикують його як нездійсненне. Інші вважають, що висновки у справі Бруена підтверджують прецедент, встановлений у справі «Округ Колумбія проти Хеллера», та уточнюють рамки, в яких нижчі суди мають вирішувати справи щодо Другої поправки. У червні 2024 року Верховний суд у справі «Сполучені Штати проти Рахімі», постановив, що федеральні закони, які обмежують права на зброю осіб, обвинувачених у домашньому насильстві, є конституційними, причому рішення більшості уточнює справу Бруена зазначивши, що суди не повинні шукати точних порівнянь при застосуванні тесту на історичну традицію, а натомість мають звертатися до схожих аналогів та загальних принципів.

Передумови

Попередня судова практика щодо Другої поправки Питання щодо права на носіння зброї в громадських місцях у Сполучених Штатах протягом більшої частини 21 століття залишалося предметом суперечок у політиці та конституційному праві. До розгляду цієї справи Верховний суд ухвалив два важливі рішення щодо володіння зброєю у власному помешканні: у справі «Округ Колумбія проти Хеллера»District of Columbia v. Heller, 554 U.S. 570 (2008) було підтверджено, що громадяни США мають індивідуальне право, не пов’язане з «добре організованим ополченням» () , на володіння зброєю у власних помешканнях відповідно до Другої поправки, а у справі «Макдональд проти міста Чикаго»McDonald v. City of Chicago, 561 U.S. 742 (2010) було підтверджено, що це право поширюється на всі штати. Однак питання щодо володіння зброєю поза межами власного дому ще не розглядалося Верховним судом, а ґрунтувалося на суперечливій системі законів штатів та рішень федеральних судів .Ці рішення, як правило, базувалися на давньому загальному праві, згідно з яким уряд має право регулювати обіг вогнепальної зброї в громадських місцях з метою дотримання державних норм щодо публічного володіння зброєю. У понад тисячі справ, розглянутих після справи Хеллера більшість федеральних апеляційних судів використовували проміжний (), а не суворий контроль () для оцінки законів про контроль над відкритим носінням зброї, які враховують нагальну зацікавленість штатів у захисті громадськості шляхом обмеження володіння зброєю в громадських місцях.

Після справ Хеллера та Макдональда, на Верховний суд чинили тиск прихильники права на володіння зброєю, такі як Національна стрілецька асоціація (NRA), з метою подальшого перегляду прав, передбачених Другою поправкою, щодо публічного носіння зброї, проте суд відмовився розглядати численні подані справи. Справа «Асоціація власників гвинтівок і пістолетів штату Нью-Йорк» проти міста Нью-ЙоркNew York State Rifle & Pistol Association, Inc. v. City of New York, New York , No. 18–280 (April 27, 2020)., яка стосувалася вивезення зброї з міста Нью-Йорк, була прийнята до розгляду Верховним судом у 2019 році, але через зміни в базовому законодавстві ця справа втратила актуальність.

Передумови справи З метою боротьби зі зростаючим рівнем кримінальної злочинності в деяких районах Нью-Йорка, зокрема у зв’язку зі спробою вбивства мера міста Вільяма Дж. Гейнора та вбивством письменника Девіда Грема Філліпса, Тімоті Салліван домігся від законодавчого органу штату прийняття в 1911 році Закону Саллівана. Chapter 195, enacted May 25, 1911, effective September 1, 1911.Цей закон визнав злочином володіння пістолетом без дозволу та запровадив видачу дозволів на приховане носіння зброї на розсуд місцевих правоохоронних органів. Закон встановлює, що для отримання дозволу заявник повинен «довести наявність особливої потреби у самозахисті, яка відрізняється від потреби загальної громади або осіб, що займаються тією ж професією». Штат уточнив, що це має бути неспекулятивна потреба у самозахисті, щоб встановити належну причину () для видачі дозволу. Асоціація власників гвинтівок і пістолетів штату Нью-Йорк разом із Робертом Нешем та Брендоном Кохом, які не змогли отримати дозвіл у штаті Нью-Йорк, оскаржили цей закон, прагнучи зробити видачу дозволів недискреційною. Наприклад, Неш намагався отримати дозвіл на пістолет після серії пограбувань у його районі, але отримав відмову, оскільки не зміг довести необхідність самооборони. Позивачі стверджували, що закон та судові рішення щодо відмови у видачі дозволів були помилковими: «Добрий, навіть бездоганний, моральний характер та просте бажання реалізувати фундаментальне право, на думку цих судів, є недостатніми. Так само як і проживання чи робота в «районі з високим рівнем злочинності»». Закон Саллівана вважається першим у США законом про публічне носіння зброї, за принципом «може бути видано», () оскільки рішення про дозвіл на публічне носіння зброї ґрунтується на оцінці необхідності; цей підхід перейняли від штату Нью-Йорк ще сім штатів. Це контрастує з більш пізніми вимогами щодо видачі дозволів на основі «має бути видано» (), які базуються на таких методах визначення відповідності вимогам, як перевірка кримінального минулого та оцінка придатності.

Суди нижчих інстанцій Справу, подану проти тодішнього суперінтенданта Джорджа П. Біча II поліції штату Нью-Йорк та судді з Верховного суду Нью-Йорка Річарда Дж. МакНеллі, спочатку було відхилено Північним окружним судом Нью-Йорка у 2018 році. Позивачі подали апеляцію до Другого окружного апеляційного суду, який у серпні 2020 підтвердив рішення окружного суду про відхилення справи. У 2019 році Біча замінив Кіт М. Корлетт; у 2021 році Корлетта замінив Кевін П. Бруен, і він згодом був названий обвинуваченим та відповідачем у справі.

Верховний суд Позивачі звернулися до Верховного суду з проханням переглянути їхню справу, зосередивши увагу саме на питанні, «чи дозволяє Друга поправка уряду забороняти звичайним законослухняним громадянам носити пістолети поза межами дому з метою самооборони». Верховний суд прийняв справу до розгляду 26 квітня 2021 року (certiorari), хоча й обмежив її питанням «чи порушила Друга поправка відмова штату у видачі заявникам ліцензій на приховане носіння зброї для самооборони». Заявників представляв Пол Клемент, який обіймав посаду генерального прокурора за часів адміністрації Джорджа Буша- молодшого та виступав як amicus curiae (друг суду) від імені Сполучених Штатів у справі Хеллера, а також від імені Національної стрілецької асоціації на підтримку заявників у справі Макдональда. Відповідачів представляла генеральний прокурор штату Нью-Йорк Барбара Андервуд, яка працювала в офісі генерального прокурора під час адміністрації Білла Клінтона і тимчасово виконувала обов'язки генерального прокурора США під час переходу влади від Клінтона до Буша.

Ця справа стала першою значною справою щодо права на володіння зброєю, яку Верховний суд розглядав за останні понад десять років, не враховуючи суперечки про справу "Стрілецька асоціація штату Нью-Йорк. проти міста Нью-Йорк". Вона також стала першою справою щодо прав на зброю, яку розглядав шестичленна консервативна більшість Суду, до якої входили судді Кларенс Томас, Ніл Горсач та Бретт Кавано, які у попередніх думках наголошували на необхідності перегляду Верховним судом чинного підходу до справ щодо Другої поправки. Суддя Емі Коні Барретт також висловлювала підтримку перегляду питань Другої поправки ще до свого призначення до Верховного суду Через зміщення складу Суду в більш консервативний бік деякі аналітики припускали, що Суд може тлумачити Другу поправку більш ліберально на користь індивідуальних прав порівняно з повноваженнями штатів, що могло зробити багато чинних обмежень на публічне носіння зброї неконституційними.

Дружні листи У цій справі було подано понад вісімдесят листів друзів суду (amicus curiae). Ellena Erskine. "We read all the amicus briefs in New York State Rifle so you don’t have to ". SCOTUSBlog, November 2, 2021. Accessed June 23, 2022.

Дискримінація та маргіналізовані групи Організації, що представляють групи американських меншин, подали Дружні листи на підтримку визнання значної частини Закону Саллівана неконституційною.Arun Venugopal; Herb Pinder. "An upcoming U.S. Supreme Court ruling in a NY case could mean more handguns in public places ". Gothamist, June 2, 2022. Accessed June 22, 2022. «Захисники Бронкса», «Служба захисників Брукліна» та «Чорні адвокати з правової допомоги» () заявили, що Друга поправка є «юридичною фікцією» в Нью-Йорку, коли йдеться про кольорове населення. За даними організацій громадського захисту та правової допомоги, близько 96% осіб, заарештованих у Нью-Йорку у 2020 році за незаконне володіння зброєю, були чорношкірими або латиноамериканцями. Непропорційний расовий вплив Закону Саллівана та інших дискреційних правил контролю над зброєю штату Нью-Йорк «не є випадковістю», як зазначалося у їхньому поданні до Суду. «Чорна зброя має значення», «Жіноча стрілецька ліга A Girl & A Gun» та «Армована рівність» — ЛГБТ-група самооборони (), — висловили подібну позицію у власному дружньому листі, назвавши систему «може бути видано» () «глибоко дискримінаційною». Група відставних суддів Верховного суду штату Нью-Йорк, переважно італійського походження, та група італо-американських адвокатів з Нью-Йорка надали дружні листи під назвою «Італо-американські юристи та адвокати на підтримку заявників» (). У них описується антиіталійська упередженість щодо іммігрантів у Законі Саллівана та наводяться численні джерела, що підтверджують такий висновок. Ці подання і антиіталійські настрої, пов’язані із законом, були згадані суддею Самуілом Аліто під час усних слухань.

Слабкість вимоги «належної причини»