Біблійний рукопис — це будь-яка рукописна копія частини тексту Біблії. Біблійні рукописи відрізняються за розміром: від невеликих сувоїв, що містять окремі вірші єврейських Писань (див. Тфілін), до великих поліглотичних кодексів, які включають як Єврейську Біблію (Танах), так і Новий Заповіт, а також позаканонічні твори. Дослідження рукописів має велике значення, адже в рукописних копіях книг часто трапляються помилки. Текстологія прагне відновити первісний вигляд текстів — передусім тих, що з’явилися ще до появи друку.
Рукописи Єврейської Біблії (Танаху) Алеппський (бл. 920 р. н. е.) та Ленінградський (бл. 1008 р. н. е.) кодекси тривалий час вважалися найдавнішими відомими списками Танаху мовою оригіналу. Однак знахідка Сувоїв Мертвого моря (Кумранських рукописів) у 1947 році дозволила заглибитися в історію формування тексту Танаху ще на тисячу років назад. До цього відкриття найдавнішими збереженими джерелами Старого Заповіту були грецькомовні манускрипти, зокрема Ватиканський та Синайський кодекси.
Серед приблизно 800 рукописів, виявлених у Кумрані, 220 ідентифіковані як тексти Танаху. У корпусі знахідок представлені всі канонічні книги, за винятком Книги Естер, хоча більшість із них дійшли до нас у фрагментарному стані. Окрему цінність становлять два сувої Книги пророка Ісаї: один — повністю збережений (1QIsaᵃ), інший — збережений на три чверті (1QIsaᵇ). Датування цих манускриптів охоплює період від 150 р. до н. е. до 70 р. н. е.
Рукописи Нового Заповіту Новий Заповіт зберігся у більшій кількості манускриптів, ніж будь-який інший твір античної літератури. На сьогодні каталогізовано понад 5 800 повних або фрагментарних рукописів грецькою мовою, 10 000 — латиною та 9 300 манускриптів іншими давніми мовами. Датування цих документів охоплює період від приблизно 125 року н. е. (папірус — найдавніший фрагмент Євангелія від Івана) до появи друкарства в Німеччині у XV столітті. Каталогізація Зоден Герман фон Зоден опублікував складну систему каталогізації рукописів у 1902–1910 роках. Його класифікація ґрунтувалася на змісті рукописів: він позначав їх грецькими префіксами — δ для повного тексту Нового Завіту, ε для Євангелій і α для решти частин.
Грегорі-Аланд У 1908 році в праці Die griechischen Handschriften des Neuen Testaments Каспар Рене Грегорі опублікував ще одну систему каталогізації, яка залишається актуальною і сьогодні. Він поділив рукописи на чотири групи: папіруси, маюскули, мінускули та . Такий поділ є частково умовним. Перша група базується на матеріалі (папірус), друга і третя — на типі письма (маюскул та мінускул), а четверта — на змісті (лекціонарії). Курт Аланд продовжив роботу Грегорі над каталогізацією у 1950-х роках і пізніше, тому цю систему часто називають «нумерацією Грегорі—Аланда».
Див. також Текстологія
Примітки
Джерела