Економіка Європи складається приблизно з 748 мільйонів людей у 50 країнах. У цій статті термін «Європа» та похідні від цього слова розуміються як окремі держави, територія яких лише частково знаходиться в Європі, такі як Туреччина, Азербайджан та Грузія, а також держави, що географічно розташовані в Азії, межують з Європою та культурно пов'язані з континентом, такі як Вірменія та Кіпр.
Існують відмінності в багатстві по всій Європі, які можна спостерігати приблизно вздовж колишнього розриву часів Холодної війни, причому деякі країни долають цей розрив (Греція, Португалія, Словенія, Чехія, Литва, Латвія та Естонія). Хоча більшість європейських держав мають ВВП на душу населення вищий за середній світовий показник і є дуже високорозвиненими, деякі європейські економіки, незважаючи на їхнє положення вище середнього світового показника за індексом розвитку людського потенціалу, є відносно бідними. Загальні банківські активи Європи становлять понад 50 трильйонів доларів; на Сполучене Королівство припадає 25% (12 трильйонів доларів) загальних банківських активів Європи, за нею йдуть Франція з 20% (10 трильйонів доларів) і Німеччина з 15% (7 трильйонів доларів). Глобальні активи під управлінням Європи становлять понад 20 трильйонів доларів, причому на Сполучене Королівство припадає понад 40% (8 трильйонів доларів) загальних активів під управлінням Європи, за нею йдуть Франція з 20% (4 трильйонів доларів) і Німеччина з 12% (2 трильйонів доларів). Лондон і Париж є, безумовно, економічно найсильнішими містами Європи, кожне з яких має ВВП понад 1 трильйон доларів. Лондон і Париж є основними економічними центрами Європи, а Лондонська фондова біржа та Euronext Paris є двома найбільшими фондовими біржами в Європі за ринковою капіталізацією.
Утворення Європейського Союзу та запровадження у 1999 році єдиної валюти євро зблизили європейські держави завдяки зручності спільної валюти. Різні європейські держави посилили свої економічні зв'язки завдяки регіональній інтеграції. ЄС є своєрідним політичним утворенням, що поєднує в собі характеристики як федерації, так і конфедерації. Як єдине ціле, союз є однією з найбільших економік світу, впливаючи на регулювання у світовій економіці завдяки розміру свого єдиного ринку з Ісландією, Ліхтенштейном, Норвегією та Швейцарією.
Найбільшими національними економіками Європи за номінальним ВВП понад 1,0 трильйона доларів США є Німеччина (5,01 трильйона доларів), Сполучене Королівство (3,95 трильйона доларів), Франція (3,36 трильйона доларів), Італія (2,54 трильйона доларів), Росія (2,54 трильйона доларів), Іспанія (1,89 трильйона доларів), Нідерланди (1,32 трильйона доларів), Польща (1,03 трильйона доларів) та Швейцарія (1,002 трильйона доларів).
Найбільшими національними економіками Європи за номінальним ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС) понад 1,0 трильйона доларів США є Росія (7,14 трильйона доларів), Німеччина (6,15 трильйона доларів), Франція (4,53 трильйона доларів), Сполучене Королівство (4,45 трильйона доларів), Італія (3,72 трильйона доларів), Іспанія (2,82 трильйона доларів), Польща (2,01 трильйона доларів) та Нідерланди (1,51 трильйона доларів).
У Програмі міжнародних порівнянь 2021 року регіон Співдружності Незалежних Держав (СНД) було пов’язано за стандартним підходом глобального базового списку, на відміну від ICP 2017. На основі результатів Світовий банк оголосив, що у 2021 році Росія була 4-ю за величиною економікою світу (міжнародний обсяг 5,7 трильйона доларів США та 3,8 відсотка світового показника) та найбільшою економікою в Європі та Центральній Азії, виміряною за паритетом купівельної спроможності (15 відсотків від загального показника регіону), за нею йде Німеччина (13 відсотків від економіки регіону).
Європа є одним з найбільших торговельних суб'єктів світу, де Німеччина, Франція та Сполучене Королівство є основними економічними гігантами як за обсягом експорту, так і імпорту. Німеччина є найбільшим експортером та імпортером у Європі та третім за величиною експортером у світі, з обсягом експорту понад 2 трильйони доларів у 2022 році. Німеччина також є великим імпортером, з обсягом імпорту в 1,5 трильйона доларів у 2022 році, що відображає її роль ключового гравця у світових ланцюгах поставок. Франція є другим за величиною експортером у Європі, з обсягом експорту понад 1 трильйон доларів у 2022 році. Франція також є значним імпортером, з обсягом імпорту в 850 мільярдів доларів у 2022 році, другим за величиною імпортером у Європі. Сполучене Королівство є третім за величиною експортером у Європі, з обсягом експорту понад 1 трильйон доларів у 2022 році. Сполучене Королівство також є значним імпортером, з обсягом імпорту в 800 мільярдів доларів у 2022 році, третім за величиною імпортером у Європі.
З 500 найбільших корпорацій за доходом (Fortune Global 500 у 2024 році), 123 мають штаб-квартири в Європі. Вісімдесят вісім розташовані в ЄС, 17 - у Сполученому Королівстві, 11 - у Швейцарії, п'ять - у Росії, одна - в Туреччині, одна - в Норвегії. Маючи 29 компаній, що входять до складу 500 найбільших компаній світу, Німеччина у 2024 році була найбільш представленою європейською країною у Fortune Global 500 2024 року, випереджаючи Францію (24 компанії) та Сполучене Королівство (17). Маючи 62 компанії, що входять до складу 2000 найбільших компаній світу, Франція знову була найбільш представленою європейською країною у Forbes Global 2000 2023 року, випереджаючи Сполучене Королівство (60 компаній) та Німеччину (50).
Історія
До 1945 року: промислове зростання До Другої світової війни основними фінансовими та промисловими державами Європи були Сполучене Королівство, Франція та Німеччина. Промислова революція, яка розпочалася у Сполученому Королівстві, швидко поширилася по всій Європі, і незабаром увесь континент досяг високого рівня промисловості. Перша світова війна ненадовго призвела до зупинки промисловості деяких європейських держав, але напередодні Другої світової війни Європа добре відновилася та конкурувала з постійно зростаючою економічною могутністю Сполучених Штатів Америки.
Однак Друга світова війна спричинила руйнування більшості промислових центрів Європи, а значна частина інфраструктури континенту була зруйнована.
1945–1992: Епоха холодної війни Після Другої світової війни європейські уряди були в розпачі. Багато несоціалістичних європейських урядів почали інтегрувати свої економіки, закладаючи основу для того, що згодом стане Європейським Союзом. Це означало величезне збільшення спільної інфраструктури та транскордонної торгівлі. Хоча ці європейські держави швидко покращували свою економіку, до 1980-х років державні економіки групи РЕВ зазнавали труднощів, головним чином через величезні витрати, зумовлені холодною війною. ВВП та рівень життя держав Центральної та Східної Європи були нижчими, ніж в інших частинах Європи.
Після Другої світової війни Європейські Спільноти зросло з 6 початкових членів до 12 за цей період.
Середній рівень життя в Європі значно зріс у повоєнний період, що характеризується такими висновками:Responses to poverty: lessons from Europe by Robert Walker, Roger Lawson, and Peter Townsend
Приватне споживання на душу населення (СПС) у 1980 році
Люксембург: 5495 Франція: 5395 Західна Німеччина: 5319 Бельгія: 5143 Данія: 4802 Нідерланди: 4792 Сполучене Королівство: 4343 Італія: 4288 Ірландія: 3029
Особистий розпоряджений дохід на душу населення (СПД) у 1980 році
Бельгія: 6202 Франція: 6044 Західна Німеччина: 5661 Нідерланди: 5490 Італія: 5378 Данія: 4878 Сполучене Королівство: 4698
Піднесення Європейського Союзу Коли «Східний блок» розпався приблизно у 1992 році, ці держави намагалися адаптуватися до систем вільного ринку. Однак існувала величезна різниця в ступені успіху: держави Центральної Європи, такі як Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія та Польща, адаптувалися досить швидко, тоді як держави, що колись утворювали СРСР, такі як Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна, намагалися реформувати свою занедбану інфраструктуру.
Багато розвинених європейських країн швидко розвинули економічні зв'язки з іншими європейськими державами, де було відновлено демократію. Після революцій 1989 року держави Центральної Європи та Балтії зіткнулися зі змінами, колишні югославські республіки поринули у війну, а Росія, Україна та Білорусь досі борються зі своїми старими системами.
Найбільша економіка Європи, Німеччина, зазнала труднощів після об'єднання в 1991 році з колишньою комуністичною Німецькою Демократичною Республікою, або Східною Німеччиною, яка перебувала під впливом Радянського Союзу. Під час Холодної війни НДР втратила значну частину своєї промислової інфраструктури, і протягом багатьох років об'єднана Німеччина намагалася побудувати інфраструктуру в колишній Східній Німеччині до рівня колишньої Західної Німеччини.
Мир у Югославії настав лише через десять років, і до 2003 року в Боснії та Герцеговині, Північній Македонії та Косово все ще було присутньо багато миротворчих військ НАТО та ЄС. Війна серйозно загальмувала економічне зростання, і лише Словенія досягла реального прогресу в 1990-х роках.
Європейська економіка постраждала від терактів 11 вересня 2001 року в Сполучених Штатах, причому найбільше постраждали Німеччина, Швейцарія, Франція та Сполучене Королівство. Але у 2002/2003 роках економіка почала відновлюватися після терактів у США.
На той час загальний розмір економіки Європи був переважно закріплений за ЄС, союзом, до якого на той час входили 15 європейських держав як повноправні члени. Членство в ЄС розглядалося як прагнення, і ЄС надавав значну підтримку та допомогу тим державам Центральної та Східної Європи, які бажали працювати над досягненням економіки, що відповідає критеріям вступу. Протягом цього часу 12 з 15 членів ЄС стали частиною єврозони, валютного союзу, започаткованого в 1999 році, де кожен член використовує спільну валюту, євро, яка замінила їхні колишні національні валюти. Три держави вирішили залишитися поза єврозоною та продовжити використовувати власні валюти, а саме Данія, Швеція та Сполучене Королівство.
2004–2007: Розширення ЄС На початку 2004 року 10 переважно колишніх комуністичних держав приєдналися до ЄС у рамках найбільшого розширення в історії, збільшивши кількість членів союзу до 25, а ще вісім уклали асоційовані торговельні угоди. Країни, що приєднуються, зобов'язані приєднатися до єврозони та прийняти спільну валюту євро в майбутньому. Цей процес включає Європейський механізм обмінних курсів, учасниками якого деякі з цих країн вже є.
Більшість європейських економік перебувають у дуже хорошому стані, і континентальна економіка це відображає. Однак конфлікти та заворушення в деяких колишніх державах Югославії та в кавказьких державах гальмують економічне зростання в цих державах.
У відповідь на масове зростання ЄС, у 2005 році Співдружність Незалежних Держав (СНД), де домінувала Росія, створила конкуруючий торговельний блок з ЄС, відкритий для будь-якої колишньої держави СРСР (включаючи як європейські, так і азійські держави). Дванадцять з 15 приєдналися до нього, а три балтійські держави вирішили приєднатися до ЄС. Незважаючи на це, три кавказькі держави раніше заявляли, що одного дня розглянуть можливість подання заявки на членство в ЄС, зокрема Грузія. Це також стосується України з часів Помаранчевої революції.
2008–2015: Розширення єврозони та європейська боргова криза
Словенія стала першою республікою з колишньої Югославії, а також першою колишньою комуністичною країною загалом, яка прийняла валюту ЄС, євро, у 2007 році, за нею йшли Мальта та Кіпр у 2008 році, а Словаччина у 2009 році. У 2011 році Естонія стала першою республікою з колишнього Радянського Союзу, яка прийняла євро, за нею йшли Латвія у 2014 році та Литва у 2015 році. У 2013 році Хорватія стала 28-м членом Європейського Союзу та прийняла євро 1 січня 2023 року. У 2026 році Болгарія прийняла євро.