Епідеміологія навколишнього середовища — це розділ епідеміології, що вивчає вплив зовнішніх чинників (фізичних, хімічних та біологічних) на виникнення, поширення та динаміку захворювань у людських популяціях.

На відміну від клінічної медицини, яка лікує конкретного пацієнта, ця дисципліна аналізує, як середовище впливає на здоров’я цілих громад.

Сфера застосування Європейський центр ВООЗ із питань довкілля та здоров'я (WHO-ECEH) стверджує, що лише в Європі 1,4 мільйона смертей на рік спричинені чинниками довкілля, впливу яких можна було запобігти. Екологічні експозиції (впливи) можна умовно розділити на ті, що безпосередньо призводять до патологічних станів (проксимальні), до яких належать хімічні речовини, фізичні агенти та мікробіологічні патогени, і ті, що призводять до захворювань опосередковано (дистальні), такі як соціально-економічні умови, зміна клімату та інші масштабні зміни навколишнього середовища.

Проксимальні впливи відбуваються через повітря, їжу, воду та контакт зі шкірою.

Дистальні чинники спричиняють несприятливі стани здоров'я як прямо — шляхом модифікації проксимальних впливів, так і опосередковано — через зміни в екосистемах та інших системах життєзабезпечення людини.

Дослідження в галузі екологічної епідеміології можуть стати причиною для змін у державній політиці, діяльності з управління ризиками та розробки екологічних стандартів.

Вразливість (vulnerability) — це сукупність усіх факторів ризику та захисних чинників, які зрештою визначають, чи виникнуть у конкретної особи або субпопуляції несприятливі наслідки для здоров'я при контакті з екологічним агентом.

Чутливість (sensitivity) — це підвищена реактивність особи або субпопуляції на такий вплив, зумовлена насамперед біологічними причинами. Біологічна чутливість може бути пов'язана з етапом розвитку організму, наявними медичними станами, а також набутими та генетичними факторами.

Соціально-економічні чинники відіграють критичну роль у зміні вразливості та чутливості до факторів довкілля. Вони підвищують імовірність контакту зі шкідливими агентами, взаємодіють із біологічними факторами ризику та/або призводять до відмінностей у здатності підготуватися до впливу, подолати його наслідки або впоратися з ранніми стадіями хвороби. Населення, що проживає в певних регіонах, може піддаватися підвищеному ризику через географічне розташування та специфічні екологічні характеристики місцевості.

Історія Визнання того, що стан навколишнього середовища безпосередньо впливає на здоров'я людини, сягає корінням у античність. Ще у 460 році до н. е. Гіппократ у своєму трактаті «» закликав лікарів ретельно аналізувати довкілля пацієнта — зокрема якість питної води — для розуміння причин хвороб. Іншим класичним прикладом є масове у Стародавньому Римі через використання свинцевих водопровідних труб та кухонного посуду. Римський архітектор Вітрувій, посилаючись на спостереження за станом здоров'я робітників на свинцевих копальнях, наполегливо рекомендував відмовитися від використання свинцевих труб через їхню токсичність."Вода, що подається глиняними трубами, значно корисніша за ту, що проходить через свинець; адже вода, що контактує зі свинцем, стає шкідливою, оскільки з неї утворюються свинцеві білила, які, як відомо, згубно впливають на людський організм. Отже, якщо похідна речовина є отруйною, не може бути сумніву, що і саме джерело не є благотворним. Це підтверджується спостереженнями за робітниками, що працюють зі свинцем: вони мають блідий колір обличчя, адже під час лиття свинцю його випари осідають на тілі та, проникаючи всередину, виснажують силу крові. Тому, якщо ми прагнемо, щоб вода була здоровою, її в жодному разі не слід проводити свинцевими трубами. Те, що смак води з глиняних труб кращий, підтверджується нашим повсякденним досвідом: навіть ті, чиї столи заставлені срібним посудом, воліють використовувати глиняні посудини, оскільки в них зберігається природна чистота смаку"Джон Сноу, якого загальновизнано вважають одним із засновників сучасної епідеміології, провів, імовірно, перше дослідження в галузі екологічної епідеміології у 1854 році. Він довів, що мешканці Лондона, які вживали воду, забруднену стічними нечистотами, мали значно вищий ризик захворіти на холеру, ніж ті, хто пив чисту воду.

В Україні розвиток екологічної епідеміології отримав потужний поштовх у другій половині XX століття, що було зумовлено інтенсивною індустріалізацією та катастрофічними наслідками техногенних аварій.

Чорнобильська катастрофа (1986): Стала наймасштабнішим у світі об'єктом епідеміологічних досліджень впливу радіації. Українські вчені, зокрема фахівці Національного наукового центру радіаційної медицини, десятиліттями вивчають зв'язок між радіоактивним йодом та раком щитоподібної залози, що стало класичним кейсом у світовій екологічній епідеміології. Гігієнічна школа: В Україні сформувалася сильна наукова школа гігієни довкілля (наприклад, праці О. М. Марзеєва), яка ще в середині XX століття заклала фундамент для вивчення впливу планування міст та промислових викидів на здоров’я населення. Сучасний етап: Сьогодні дослідження фокусуються на «гарячих точках» (Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя), де вивчається накопичувальний ефект важких металів та фенолів у дитячого населення, а також на нових викликах, пов'язаних із воєнною екологією.

Регулювання в Україні Сучасна система регулювання екологічної епідеміології в Україні ґрунтується на низці законів та гігієнічних нормативів, що визначають стандарти безпечного довкілля. Ключовим документом у цій сфері є Закон «Про систему громадського здоров’я» (2022), який заклав правові основи для функціонування МОЗ України та Центру громадського здоров’я (ЦГЗ). Цей закон впроваджує комплексний епідеміологічний нагляд та моніторинг неінфекційних хвороб, безпосередньо пов'язаних із впливом факторів навколишнього середовища.

Питання чистоти атмосферного повітря регулюються Законом «Про охорону атмосферного повітря» (редакція 2022 року). Контроль за його виконанням покладено на Міндовкілля та Держекоінспекцію. Закон встановлює нормативи гранично допустимих викидів та механізми державного моніторингу, спрямовані на зниження ризиків респіраторних і кардіологічних захворювань серед населення.

Важливим інструментом контролю за водними ресурсами є ДСанПіН 2.2.4-171-10 — державні санітарні норми та правила, що визначають гігієнічні вимоги до питної води. Нагляд за дотриманням цих норм здійснює Держпродспоживслужба, що є критично важливим для запобігання спалахам інфекційних та соматичних захворювань, що передаються водним шляхом.

Превентивним заходом у сфері екологічної безпеки є Закон «Про оцінку впливу на довкілля» (2017). Він зобов’язує суб’єктів господарювання проводити аналіз потенційних ризиків для здоров'я людей ще на етапі планування промислових об’єктів. Додатково, Закон «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994) визначає обов'язки підприємств щодо мінімізації шкідливого впливу хімічних, фізичних та біологічних чинників.

Окрему увагу приділено безпеці внутрішнього середовища приміщень. Зокрема, Наказ МОЗ №1596 (2021) затверджує гігієнічні регламенти вмісту хімічних речовин у повітрі громадських будівель, що дозволяє епідеміологам оцінювати ризики «синдрому хворого будинку» та інших станів, спричинених тривалим перебуванням у закритих просторах із високою концентрацією токсинів.

Принцип застереження Принцип застереження (або принцип обережності) — це фундаментальна концепція в екологічних науках, згідно з якою у випадках, коли певна діяльність викликає підозру щодо можливого завдання шкоди довкіллю або здоров'ю людей, не слід чекати отримання вичерпних наукових доказів цієї шкоди для вжиття захисних заходів. Цей підхід бере свій початок у німецькій екологічній політиці (Vorsorgeprinzip) і був офіційно прийнятий у 1990 році учасниками Північноморських конференцій у Гаазі шляхом прийняття відповідної декларації.

У 2000 році Європейський Союз розпочав офіційну імплементацію принципу застереження у свою правову систему через Повідомлення Європейської Комісії. Натомість Сполучені Штати тривалий час чинили опір прийняттю цього принципу, посилаючись на побоювання, що недостатньо обґрунтовані наукові дані можуть призвести до юридичних зобов'язань щодо впровадження високовартісних заходів контролю, особливо у сфері викидів парникових газів.

Реалізація принципу в Україні В Україні принцип застереження є наріжним каменем сучасної екологічної політики, особливо в контексті гармонізації законодавства з нормами ЄС:

Законодавче підґрунтя: Принцип закріплений у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища», де пріоритетність превентивних заходів визначена як базовий принцип (ст. 3). Оцінка впливу: Він є ключовим при проведенні процедури Оцінки впливу на довкілля (ОВД). Це означає, що за наявності обґрунтованих сумнівів щодо безпечності проєкту (наприклад, будівництва сміттєспалювального заводу поблизу житлових масивів), уповноважений орган може надати відмову, не чекаючи факту забруднення. Громадське здоров'я: Новий Закон «Про систему громадського здоров’я» також орієнтується на цей принцип, надаючи пріоритет профілактиці факторів ризику (хімічних, фізичних чи біологічних), навіть якщо довгостроковий ефект їхнього впливу на популяцію ще перебуває на стадії дослідження.

Розслідування

Спостережувальні дослідження Дослідження в галузі екологічної епідеміології найчастіше мають спостережувальний (обсерваційний) характер. Це означає, що науковці вивчають вплив чинників довкілля на людей без безпосереднього втручання в їхнє життя, фіксуючи лише ті закономірності, що виникають природним шляхом. Такий підхід зумовлений тим, що проведення експериментальних досліджень факторів навколишнього середовища на людях часто є неетичним або технічно неможливим. Наприклад, дослідник не може з етичних міркувань просити одну групу піддослідних курити цигарки, щоб порівняти стан їхнього здоров'я з групою некурців.

В Україні спостережувальні дослідження є основним методом вивчення довгострокового впливу низьких доз радіації після аварії на ЧАЕС, оскільки лише багаторічне спостереження за реальними групами населення дозволяє виявити статистично значущі зміни у стані здоров'я.

До типів спостережувальних досліджень, які найчастіше застосовуються в екологічній епідеміології, належать:

Когортні дослідження Дослідження випадок-контроль Перехресні дослідження

Оцінка ризику Епідеміологічні дослідження, що оцінюють, як вплив навколишнього середовища та наслідки для здоров'я можуть бути пов'язані, використовують різноманітні біостатистичні підходи для спроби кількісно визначити цей зв'язок. Оцінка ризику намагається відповісти на такі питання, як «Як змінюється ризик захворювання А для людини, коли вона піддається впливу речовини B?» та «Скільком додатковим випадкам захворювання А ми можемо запобігти, якщо знизити вплив речовини B на кількість X?»

Деякі статистичні дані та підходи, що використовуються для оцінки ризику:

Коефіцієнт шансів Відносний ризик Регресійне моделювання Рівень смертності Атрибутивний ризик

Див. також

Епідеміологія Екологічна безпека Наука про навколишнє середовище Епігенетика Безпека та гігієна праці Забруднення Забруднення повітря

Посилання

Додаткова інформація

Зовнішні посилання

Журнал «ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ДОВКІЛЛЯ» Міжнародна епідеміологічна асоціація Міжнародне товариство екологічної епідеміології Журнал науки про вплив та екологічної епідеміології Журнал ЕПІДЕМІОЛОГІЯ Перспективи екологічного здоров'я. (журнал новин та рецензованих досліджень, що видається Національним інститутом наук про здоров'я навколишнього середовища ) Новини екологічного здоров'я, актуальні події в галузі екологічного здоров'я