Принцип обережності (або запобіжний підхід) — широкий епістемологічний, філософський і правовий підхід до інновацій, які потенційно можуть завдати шкоди, коли відсутні обширні наукові знання з цього питання. Він наголошує на обережності, паузах і перегляді перед тим, як почати нові інновації, які можуть виявитися катастрофічними. Критики стверджують, що він розпливчастий, самоскасується, ненауковий і є перешкодою для прогресу.
В інженерному контексті принцип обережності проявляється як фактор безпеки, детально розглянутий у монографії Елішакова.Elishakoff, I. Safety factors and reliability: friends or foes?, Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 2004 Очевидно, це було запропоновано в цивільному будівництві Беліндоромde Bélidor, Bernard Forest, La science des ingénieurs, dans la conduite des travaux de fortification et d'architecture civile, Paris: Chez Claude Jombert 1729 у 1729 році. Взаємозв'язок між запасом міцності та надійністюElishakoff, I., Interrelation between safety factors and reliability, NASA/CR-2001-211309, 2001Doorn, N. and Hansson, S.O., Should probabilistic design replace safety factors?, Philosophy & Technology, 24(2), pp.151-16, 2011 широко досліджується інженерами та філософами.
Цей принцип часто використовується особами, які формують політику, у ситуаціях, коли є ймовірність заподіяння шкоди внаслідок ухвалення певного рішення (наприклад, певного курсу дій), а переконливих доказів ще немає. Наприклад, уряд може ухвалити рішення про обмеження широкого випуску ліків або нової технології, доки вони не будуть ретельно перевірені. Принцип визнає, що, попри те, що науково-технічний прогрес часто приносив велику користь людству, він також сприяв створенню нових загроз і ризиків. Це означає, що є соціальна відповідальність за захист громадськості від впливу такої шкоди, коли наукове дослідження виявило ймовірний ризик. Ці заходи захисту слід пом'якшити, лише якщо з'являться подальші наукові відкриття, які нададуть обґрунтовані докази того, що шкоди не буде.
Цей принцип став основоположним обґрунтуванням для великої та зростаючої кількості міжнародних договорів і декларацій у сферах сталого розвитку, охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я, торгівлі та безпеки харчових продуктів, хоча часом він викликав дискусію щодо того, як правильно визначити його та застосувати до складних сценаріїв із кількома ризиками. У деяких правових системах, як-от у законодавстві Європейського Союзу, застосування принципу застережності стало обов'язковим у законі в деяких галузях права.Art. 191 (2) TFEU, Explanations Relating to the Charter of Fundamental Rights (2007/C 303/02, OJ EU C303/35 14.12.2007 explanation on article 52 (5) of the EU Charter of Fundamental Rights, T-13/99 Pfizer vs Council p.114-125
Походження і теорія Зазвичай вважається, що поняття «принцип запобіжності» виникло в англійській мові з перекладу німецького терміна Vorsorgeprinzip у 1970-х роках у відповідь на деградацію лісів і забруднення моря, коли німецькі законодавці прийняли закон про чисте повітря, що забороняє використання певних речовин, які ймовірно спричиняють шкоди навколишньому середовищу, хоча докази їх впливу на той час були непереконливими. Концепція була введена в екологічне законодавство разом з іншими інноваційними (на той час) механізмами, такими як «забруднювач платить», принцип запобігання забрудненню та відповідальність за виживання майбутніх екосистем.
Принцип обережності був проголошений у філософії Гансом Йонасом у його тексті «Імператив відповідальності» 1979 року, де Йонас стверджував, що технологія змінила діапазон впливу людських дій, і, як така, етику необхідно змінити таким чином, щоб віддалені наслідки тепер слід обміркувати свої дії. Його максима розроблена таким чином, щоб втілити принцип обережності у своєму приписі: «Дій так, щоб наслідки твоїх дій були сумісні з постійністю справжнього людського життя» або, навпаки, «не поступайся умовам для нескінченного продовження людство на землі».Jonas, H. (1984). The imperative of responsibility: In search of an ethics for the technological age. University of Chicago press. Щоб досягти цього, Джонас виступав за культивування обережного, навіть страшного ставлення до дій, які можуть поставити під загрозу майбутнє людства або біосфери, яка це підтримує.
У 1988 році Конрад фон Мольтке описав німецьку концепцію для британської аудиторії, яку він переклав англійською мовою як принцип обережності.
В економіці принцип обережності аналізувався з точки зору «впливу на раціональне ухвалення рішень», «взаємодії незворотності» та «невизначеності». Такі автори, як Епштейн (1980) та Ерроу та Фішер (1974) показують, що «незворотність можливих майбутніх наслідків» створює «квазіопціональний ефект», який має спонукати «нейтральне до ризику» суспільство надавати перевагу поточному рішення, які забезпечують більшу гнучкість у майбутньому. Голлієр та ін. зробити висновок, що «більша наукова невизначеність щодо розподілу майбутнього ризику — тобто більша варіативність переконань — має спонукати суспільство вживати сильніших профілактичних заходів сьогодні».
Принцип також випливає з релігійних переконань, згідно з якими певні сфери науки і техніки повинні бути обмежені, оскільки вони «належать до царства Бога», як постулювали принц Чарльз і папа Бенедикт XVI.
Формулювання Існує багато визначень принципу обережності: обережність можна визначити як «завчасна обережність», «обережність, яка практикується в контексті невизначеності» або усвідомлена розсудливість. В основі принципу лежать дві ідеї:Andrew Jordan & Timothy O'Riordan. Chapter 3, The precautionary principle: a legal and policy history, in The precautionary principle: protecting public health, the environment and the future of our children . Edited by: Marco Martuzzi and Joel A. Tickner. World Health Organization 2004 вираження потреби осіб, які ухвалюють рішення, передбачити шкоду до того, як вона станеться. У цьому елементі лежить непряме повернення тягаря доведення: відповідно до принципу запобіжних заходів ініціатор діяльності зобов'язаний встановити, що запропонована діяльність не призведе (або дуже малоймовірно) призведе до значної шкоди. концепція пропорційності ризику та вартості та здійсненності запропонованої дії.
Одна з основних основ принципу обережності та загальновизнаних визначень є результатом роботи Конференції в Ріо або «Саміту Землі» в 1992 році. Принцип 15 Декларації Ріо зазначає:
У 1998 році Мережа науки та охорони навколишнього середовища скликала Заяву Wingspread про принцип запобіжних заходів, яка завершилася таким формулюванням, описаним Стюартом Брендом як «найчіткішим і найчастіше цитованим»:
У лютому 2000 року Комісія Європейських Співтовариств зазначила в Повідомленні Комісії щодо принципу обережності, що «принцип обережності не визначено в Договорах Європейського Союзу, які передбачають його [Принцип обережності] лише один раз — до захисту навколишнього середовища. Але на практиці його сфера дії є набагато ширшою, і особливо там, де попередня об'єктивна наукова оцінка вказує на наявність обґрунтованих підстав для занепокоєння щодо того, що потенційно небезпечний вплив на навколишнє середовище, здоров'я людей, тварин або [і] рослин може бути несумісним із високим рівнем захисту [для того, що] обрано для Спільноти.»Commission of the European Communities. 2 February 2000 Communication From The Commission on the Precautionary Principle
У Картахенському протоколі з біобезпеки від січня 2000 року щодо суперечок щодо ГМО сказано: «Відсутність наукової впевненості через недостатню відповідну наукову інформацію… не перешкоджає Стороні [І]імпорту, щоб уникнути або звести до мінімуму такий потенційний несприятливий вплив, як наслідки від ухвалення відповідного рішення щодо імпорту відповідного живого модифікованого організму».
Застосування Різні інтереси, представлені різними групами, що пропонують принцип, призвели до великої варіативності його формулювання: одне дослідження виявило 14 різних формулювань принципу в договорах і позадоговірних деклараціях. Р. Б. Стюарт (2002) звів принцип обережності до чотирьох основних версій:
Наукова невизначеність не повинна автоматично виключати регулювання діяльності, яка створює потенційний ризик значної шкоди (неперешкоджання). Регуляторний контроль повинен включати запас міцності; діяльність має бути обмежена нижче рівня, на якому не спостерігалося або не прогнозувалося жодного несприятливого впливу (запас безпеки). Діяльність, яка представляє невизначений потенціал значної шкоди, повинна відповідати вимогам щодо найкращих доступних технологій, щоб мінімізувати ризик заподіяння шкоди, якщо ініціатор діяльності не доведе, що вона не становить значного ризику заподіяння шкоди (BAT). Діяльність, яка представляє невизначений потенціал для значної шкоди, повинна бути заборонена, якщо ініціатор діяльності не доведе, що вона не становить значного ризику для шкоди (заборонний).
Керолін Раффенспергер з конвенції Wingspread поставила цей принцип на противагу підходам, заснованим на управлінні ризиками та аналізі витрат і вигод. Девід Броуер (Friends of the Earth) дійшов висновку, що «всі технології слід вважати винними, доки не буде доведено, що вони невинні». Фрімен Дайсон описав застосування принципу обережності як «навмисно одностороннє», наприклад, коли він використовується як виправдання для знищення дослідницьких плантацій генної інженерії та погроз дослідникам, незважаючи на наукові докази, що демонструють відсутність шкоди.
Як зазначили Руперт і О'Ріордан, проблема застосування принципу полягає в тому, щоб «надати зрозуміти, що відсутність певності або недостатній аналіз, заснований на доказах, не є перешкодою для інновацій, доки не існує розумної ймовірності серйозної шкоди». Відсутність цього тонкого застосування за Стюартом Брандом робить принцип «самоскасовуючим», бо «ніщо не є повністю встановленим» у науці, починаючи від самого принципу обережності й включаючи «гравітацію чи дарвінівську еволюцію». Збалансоване застосування повинно гарантувати, що «запобіжні заходи повинні бути» вжиті лише «на ранніх стадіях», і коли «будуть встановлені відповідні наукові докази», регуляторні заходи повинні реагувати лише на ці докази.
Сильний проти слабкого Суворі запобіжні заходи стверджують, що регулювання потрібне щоразу, коли існує можливий ризик для здоров'я, безпеки чи навколишнього середовища, навіть якщо підтверджуючі докази є спекулятивними і навіть якщо економічні витрати регулювання є високими.У 1982 році Всесвітня хартія природи Організації Об'єднаних Націй дала перше міжнародне визнання жорсткій версії принципу, припускаючи, що якщо «потенційні негативні наслідки не повністю зрозумілі, діяльність не повинна продовжуватися». Ще одним прикладом сильної версії є широко розрекламована Декларація про розмах крил, яка була прийнята на зустрічі екологів у 1998 році. Суворі запобіжні заходи також можна назвати принципом «без жодного жалю», коли в профілактичних діях витрати не враховуються.
Слабкий запобіжний захід стверджує, що відсутність наукових доказів не перешкоджає діям, якщо в іншому випадку пошкодження було б серйозним і незворотним. Люди щодня вживають слабких запобіжних заходів і часто несуть витрати, щоб уникнути небезпек, які далеко не безперечні: ми не гуляємо в помірно небезпечних місцях вночі, ми виконуємо фізичні вправи, ми купуємо детектори диму, ми пристібаємо ремені безпеки.
За публікацією Міністерства фінансів Нової Зеландії,
Міжнародні договори та декларації
«Принцип» проти «підходу»