Другий Пресбурзький мир (також відомий як Пресбурзький договір) — мирний договір, укладений у Пресбурзі (сьогодні Братислава, тоді Пожонь), який завершив попередню Австро-Угорську війну (1477—1488). У 1490 році Максиміліан вирішив витіснити угорців з усієї Австрії, що йому вдалося, але його вторгнення в Угорщину було відбито, і сторони почали шукати миру.Габсбурги: Власть над миром / Мартин Рейди; Пер. с англ. — М. : Альпина нон-фикшн, 2023. — 510 с. + 16 с. вкл. ISBN 978-5-00139-266-8 Він був підписаний 7 листопада 1491 року між імператором Римської імперії Максиміліаном I та королем Богемії та Угорщини Владиславом II. За цією угодою, Владислав відмовився від своїх претензій на Нижню Австрію та погодився, що Максиміліан успадкує угорську корону, якщо Владислав не залишить законних нащадків чоловічої статі. Однак, оскільки 1506 року у Владислава народився син, ця умова не мала чинності.

Збори шляхти Угорського королівства, що призвели до укладення договору, зібрали загалом 63 високопосадовців з Королівства Богемія та Королівства Угорщина. Договір підтверджував попередню угоду про королівську спадкоємність, якої досяг батько Максиміліана, імператор Священної Римської імперії Фрідріх III, з Матяшем Корвіном Угорським.

Підписання договору Делегації, до складу яких від угорської сторони входили воєвода Трансильванії Іштван Баторі, королівський конюший Ласло Орсаг, обер-камергер Ласло Розгоні та канцлер Тамаш Бакоц, узгодили основні пункти договору до 7 листопада 1491 року, яким і були датовані обидва примірники мирного акта, хоча фактично деталізовані переговори завершилися лише 14 листопада. Попри те, що підписання відбулося 23 листопада (після тимчасового від'їзду німецької делегації до Австрії), угорське посольство на чолі з Тамашем Бакоцом оперативно доставило документ до Буди, де 29 листопада його схвалила королівська рада, а 6 грудня — король Ласло, який першим серед монархів ратифікував угоду. Згодом, 20 грудня в Інсбруці, це зробив Максиміліан, а 14 січня 1492 року в Лінці — імператор Фрідріх. Обґрунтовуючи мир необхідністю спільної боротьби проти османів, Максиміліан та Ласло приховали справжню причину — виснажливу війну на два фронти (проти французького короля та принца Яна Альбрехта відповідно), а остаточний обмін ратифікаційними грамотами відбувся 20 січня 1492 року в Гайнбурзі.Neumann Tibor: Békekötés Pozsonyban – országgyűlés Budán: A Jagelló–Habsburg kapcsolatok egy fejezete (1490–1492) (Második közlemény). Századok, CXLV. évf. 2. sz. (2011) 293–347. o.

Битва під Пряшевом Згідно з умовами мирного договору, до 13 грудня окуповані австрійські фортеці мали бути передані Максиміліану, у чому Ласло був особисто зацікавлений задля швидкого вивільнення своїх військ. На той час в Австрії перебувало близько семи тисяч чеських найманців, яких головнокомандувач Іштван Сапояї, заблокований у Кашші (Кошиці), планував використати проти претендента на престол — польського принца Яна Ольбрехта. Паралельно з цим, 10 грудня Ласло наказав мобілізувати сили королівських міст і призначив «чорного Гаугвіца» (Гануша Гаугвіца з Біскупіц), чиє ім'я пов'язують із назвою «Чорної армії», капітаном королівського чеського війська та співкомандувачем Сапояї. Цей союз приніс вирішальну перемогу над Яном Ольбрехтом у битві під Еперєшем (Пряшевом) 1 січня 1492 року, що дозволило швидко ліквідувати польський фронт і остаточно покласти край боротьбі за спадщину Матяша Корвіна.

Будський сейм (1492) 30 листопада 1491 року Уласло скликав державні збори в Буді на 2 лютого 1492 року, щоб офіційно представити шляхті умови мирної угоди та отримати від неї юридичні гарантії щодо забезпечення прав Максиміліана на престолонаслідування.

Примітки

Джерела

Neumann Tibor: Békekötés Pozsonyban – országgyűlés Budán: A Jagelló–Habsburg kapcsolatok egy fejezete (1490–1492) (Második közlemény). Századok, CXLV. évf. 2. sz. (2011) 293–347. o.