Радіокеровані автомобілі ( або скорочено RC cars) — це мініатюрні копії транспортних засобів (автомобілі, фургони, автобуси, баггі тощо), що керуються за допомогою радіозв'язку.

Моделі з двигунами внутрішнього згоряння (ДВЗ) використовують двигуни з свічкою розжарювання, які працюють на спеціальній суміші з нітрометану, метанолу та оливи (зазвичай суміш рицинової та синтетичної олії). Такі авто називають «нітро»-моделями. Нітропаливо може бути небезпечним: воно спричиняє серйозні ускладнення при потраплянні всередину організму та сліпоту при потраплянні в очі. Надзвичайно великі моделі, зазвичай у масштабі 1:5, оснащуються невеликими бензиновими двигунами, схожими на мотори садових тримерів, які використовують суміш бензину та оливи. Електричні автомобілі загалом вважаються простішими в обслуговуванні порівняно з паливними моделями, проте можуть бути не менш складними на високому рівні бюджету та майстерності. Як електричні, так і нітро-моделі можуть бути дуже швидкими, хоча електричні легше піддаються модернізації та є більш універсальними.

В обох категоріях існують як шосейні (on-road), так і позашляхові (off-road) моделі. Позашляхові моделі з функціональною підвіскою та широким вибором шин можуть використовуватися на різних типах місцевості. Шосейні авто з менш міцною підвіскою обмежені гладкими рівними поверхнями. Також існують ралійні авто, які займають проміжне місце і можуть їздити по гравію, бруду або іншим пухким поверхням. За останнє десятиліття прогрес у шосейних моделях дозволив зробити їхню підвіску такою ж регульованою, як у справжніх гоночних автомобілів.

Історія Академія авіамоделізму (AMA) задокументувала розробку перших радіокерованих літаків ще у 1930-х роках. Проте радіокеровані автомобілі були задокументовані значно пізніше. Можливо, ентузіасти, натхненні літаками, створювали їх і раніше, але ці факти не збереглися. Нижче наведено задокументовані проекти RC-автомобілів.

Ранні експерименти Переможець конкурсу дизайну 1954 року — обтічний радіокерований автомобіль посів третє місце у програмі Industrial Arts Awards компанії Ford Motor Company. Девід Свіндер з Огайо демонстрував роботу шестифутового авто головному тест-драйверу Ford Елу Есперу за допомогою великого пульта керування.

RC-модель Ford 1955 року — студії автовиробників використовували масштабні моделі для економії часу та грошей. Серед розробок Ford у масштабі 3/8 були LaTosca з футуристичним прозорим дахом та аеродинамічна Mexico. Для них дизайнери сконструювали системи радіокерування, адаптувавши 6-вольтові акумулятори та двигуни від складних дахів серійних авто. Окрім руху та поворотів, система керувала фарами та сигналами повороту.

Експериментальне авто Білла Джонсона (початок 1960-х) — у журналі «Pit Stop» (1970) Джонсону приписують створення моделі в масштабі 1:12 з ДВЗ. Автомобіль був повністю металевим і складався з двох секцій: передньої (радіо, сервоприводи, підвіска) та задньої (двигун, трансмісія, паливний бак). Він використовував двигун Veco .19 і досягав швидкості до 29 миль на годину.

Експериментальне авто Кена Бальца (1964) — Кен поєднав пластиковий набір Monogram Big “T” (масштаб 1:8) з 4-канальною радіосистемою Orbit. Модель була електричною, з нікель-кадмієвими акумуляторами. Керування було пропорційним, але вимагало окремих каналів для лівого та правого поворотів.

Перші комерційні набори та готові моделі 1955 Radicon Bus — японська компанія Masudaya випустила автобус «Radicon», який вважається першою у світі радіокерованою іграшкою. 1966 Wen-Mac/Testors Mustang — спочатку випущений як електрична іграшка за 4,95 дол., згодом отримав версію з радіокеруванням за 69,95 дол. Це була модель Mustang GT у масштабі 1:11 з інноваційною системою приводів на два задні колеса. 1966 ElGi Ferrari 250LM — італійська модель у масштабі 1:12. Мала просте керування «увімкнено-вимкнено» для двигуна та поворотів.

Розширення у 1970-х та 1980-х На початку 70-х з'явилися компанії Associated Electrics, Thorp, Dynamic та інші. Популярними стали моделі 1/8 з нітро-двигунами .21 кубічного дюйма. У 1976 році компанія Tamiya випустила серію деталізованих електричних моделей, що започаткувало справжній бум хобі. Саме Tamiya першою випустила баггі з реальною підвіскою (Sand Scorcher, Rough Rider), що дозволило їздити поза асфальтом.

У 1984 році вихід легендарної Associated RC10 змінив ринок електричних позашляховиків, впровадивши анодований алюміній та масляні амортизатори.

Іграшкові RC автомобілі (Toy-grade)

Такі моделі виготовляються з акцентом на дизайн та низьку вартість. На відміну від хобі-класу, де кожну деталь можна замінити, іграшки зазвичай мають єдину електронну плату. Їхня швидкість обмежена , а керування часто дискретне (поворот тільки повністю вліво або вправо, без проміжних значень).

Хобі-клас (Hobby-grade)

Ці моделі призначені для ентузіастів. Вони поділяються на: RTR (Ready-to-Run) — готові до запуску прямо з коробки. Kits (Набори) — вимагають самостійного збирання, що дозволяє краще зрозуміти будову авто. ARTR (Almost Ready-to-Run) — майже зібрані, зазвичай потребують докупівлі електроніки.

Типи двигунів Електричні: Використовують колекторні або сучасні безколекторні (brushless) двигуни. Останні мають величезну потужність і потребують мінімального обслуговування. Нітро: Працюють на суміші з нітрометаном. Мають характерний звук та запах вихлопу, що приваблює багатьох моделістів. Бензинові: Великі моделі (1:5), що працюють на суміші бензину А-95 та оливи. Дуже економічні у порівнянні з нітро.

Принцип роботи

Система складається з передавача (пульта) та приймача всередині авто. Приймач передає сигнал на сервоприводи (для повороту коліс) та регулятор швидкості (ESC) (для керування двигуном). Сучасні системи працюють на частоті 2.4 ГГц, що виключає перешкоди від інших пультів.

Див. також Міжнародна федерація авіамоделізму (у контексті автомодельного спорту) Автомодельний спорт

Примітки