Іва́н Лео́нтійович Кокошкін (1679 — 1748) — державний і військовий діяч Московського царства, Російської імперії та Гетьманщини. «Указний» стародубський полковник (призначений указом російського імператора, інкорпорований у державну владу Гетьманщини) у 1723—1725 роках.
Походження Походив з роду дворян (служивих людей) Ярославського повіту Московії. Батько — Леонтій Якович Кокошкін — власник «сільця» Голєнєво у Шаховській волості Ярославського повітуПереписная книга Шаховской, Жарской, Каской и Вокшерской волостей за 1710 год — був стольником цариці Наталії Кирилівни (1676); 1701 страчений у Москві через повішання за зловживання при наймі підвод для провіантуБобринский А. Дворянские роды, внесенные в Общий Гербовник Всероссийской Империи: в 2-х т. — СПб, 1890.
Життєпис До полковництва У 1697—1700 навчався у Москві в італійській школі, заснованій грецькими ченцями братами ЛіхудамиРамазанова Д. Итальянская школа братьев Лихудов в Москве (1697-1700 гг.). — Москва, 2019.
Служив у московському війську. Станом на 1710 рік був поручником. 1721 підвищений до підполковника. Того ж року призначений радником Камер-колегії (центральний державний орган Російської імперії, що завідував казенними зборами)Волков С. Генералитет Российской империи. Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. Том 1. — Москва, 2010.
Стародубське полковництво Уряд стародубського полковника Війська Запорозького Городового був вакантний з 1719, коли помер Лук'ян Жоравка — перший полковник, призначений прямим указом московського царя Петра І (у 1709). Передбачалося, що його наступник також мав бути затверджений у Петербурзі, проте там не квапились з рішенням. На думку О. Лазаревського, Петро І ще раніше задумав проєкт призначення на полковництво «великоросіянина», але очікував смерті гетьмана Івана Скоропадського.
У квітні 1722 гетьман представив царю петицію про «загальнонародні всієї Малої Росії інтереси», один із пунктів якої передбачав заповнення вакантних полковницьких урядів (Стародубського і Переяславського) «малоросіянами вірними і в війську заслуженими [...] за згодою старшини генеральної і полковників, вільними голосами, за звичаєм». Відповіддю стало створення 29 квітня 1722 Малоросійської колегії, що мала контролювати діяльність гетьмана та козацької старшини.
На початку 1723, через пів року після смерті Івана Скоропадського, Петро І призначає Івана Кокошкіна комендант-майором військового гарнізону у Стародубі. Через деякий час стародубські козаки та міщани відправляють у Петербург петицію з проханням призначити його полковником. Цар задовільнив її 23 жовтня 1723.
При цьому Кокошкіну була надана особлива інструкція, що застерігала його від будь-яких зловживань на посаді під страхом смертної кари («харчування мати з полкових маєтностей, які на утримання полковниче визначені; а більше того ні до чого не торкатися, ні під яким виглядом [...] вчиняти з полчанами лагідно та поблажливо. Якщо ж це переступить, [...] то він і за малий цей злочин буде неодмінно страчений смертю»). Вочевидь, у Петербурзі побоювались, що призначення «великоросіянина» може викликати хвилювання у полку.
На посаді Кокошкін пробув трохи більше року та був звільнений через «хворобу»Сборник Императорского Русского Исторического Общества. Том 94. — СПб, 1894. — С. 23, і замінений на іншого московита — Іллю Пашкова, що до того був комендантом Стародуба. Відомостей про його діяльність як полковника обмальЛазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Том 1: Полк Стародубский. — Киев, 1888. — С. 46—50. 7 жовтня 1724 ієромонах Йосип Решилов, відправлений на Стародубщину з метою «навернення» тамтешніх старообрядців, скаржився Святійшому синоду, що «розкольники» користуються заступництвом коменданта Пашкова. Роль Кокошкіна при цьому описана як більш стримана. Відчуваючи захист Пашкова, старообрядці подали петицію стародубському полковнику, щоб той заборонив Решилову втручатися у їхні справи. Кокошкін не вжив жодних заходів, а тільки переслав ієромонаху копію скаргиПолное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской Империи. Том 4: 1724-1725 гг. — СПб, 1876. — С. 237—246.
Як зазначає О. Лазаревський, згодом стародубці жалкували за Кокошкіним, що виявився «найкращим полковником», порівняно з його наступниками-московитами, які чинили полчанам значні кривди.
Пізні роки 1725 Іван Кокошкін був звільнений з військової служби, а також з посади радника Камер-колегії. 6 квітня 1729 поновлений із підвищенням у званні до бригадира. 1730—1731 обіймав посаду товариша головного судді Судного приказу.
1738 придбав половину села Спаського у Дмитровському повіті у княгині Фетинії Шаховської. Помер 1748 рокуСпас-Коркодино. Церковь Преображения Господня.
Нащадки Мав трьох синів — Федора, Сергія та Олексія, а також двох доньок — Наталію та Анастасію. Син Федір (1720—1785) — генерал-поручник Російської імператорської армії.
Примітки