Джон Дональд Келлі (; 13 липня 1871, Саутсі — 4 листопада 1936, Мерілебон) — британський воєначальник, адмірал флоту (1936) Королівського військово-морського флоту Великої Британії. Учасник Першої світової війни. Під час цієї війни командував крейсером «Даблін», який ледь не перехопив німецький лінійний крейсер «Гебен». Після війни очолив військово-морські сили, відправлені для посилення Середземноморського флоту під час Чанацької кризи. Після служби на посаді Четвертого морського лорда, а потім командира 1-ї бойової ескадри, Келлі, відомий своїми навичками у вирішенні складних кадрових питань, запросили взяти на себе командування Атлантичним флотом після Інвергордонського заколоту. Він швидко відновив дисципліну та опублікував звіт, який досить критично поставився до того, як Адміралтейська рада врегулювала питання скорочення заробітної плати. Згодом був головнокомандувачем у Портсмуті.

Біографія

Джон Дональд Келлі народився 13 липня 1871 року в Саутсі у родині підполковника Генрі Голдворта Келлі з Королівської морської артилерії та Елізабет Келлі (уродженої Коллум). 15 січня 1884 року Джон Келлі поступив на навчання на корабель «Британія» як кадет. 15 листопада 1886 року отримав звання мічмана і у січні 1887 року продовжив службу на корветі «Калліопе». У серпні 1888 року він перевівся на броненосний фрегат «Азенкур» у складі ескадри Ла-Маншу, а у травні 1889 року — на лінкор «Енсон», згодом продовжив службу на корветі «Волейдж». В подальшому служив на крейсері «Катумба» на базі Австралія. У листопаді 1897 року Келлі перейшов на крейсер «Роял Артур», флагманський корабель Австралійської станції, і, пройшовши кваліфікацію артилерійської школи «Екселент» у 1901 році, став артилерійським офіцером на «Форте» на базі мису Доброї Надії та Західного узбережжя Африки та брав участь у бойових діях на ньому під час Другої англо-бурської війни.

30 червня 1904 року отримавши звання командира, Келлі став виконавчим офіцером броненосного крейсера «Сатледж» на Китайській станції у листопаді 1904 року, виконавчим офіцером крейсера Hawke у Резервному флоті у 1906 році та виконавчим офіцером лінкора «Корнуоліс» у Атлантичному флоті у січні 1907 року. У липні 1908 року перейшов на викладацьку роботу до Королівського військово-морського коледжу в Дартмуті, а 22 червня 1911 року, отримавши звання кептена, став членом викладацького складу Королівського військово-морського коледжу в жовтні 1912 року та капітаном Школи фізичної підготовки в Портсмуті в січні 1913 року. У квітні 1914 року Келлі призначений командиром легкого крейсера «Герміон» у Флоті метрополії, а в липні 1914 року — командиром крейсера «Даблін» у Середземноморському флоті.

Келлі служив у Першій світовій війні у складі Королівського флоту.: 4 серпня 1914 року сер Берклі Мілн призначив командира крейсера «Даблін» стежити за німецькою ескадрою під командуванням контр-адмірала Вільгельма Сушона, що складалася з крейсера «Бреслау» та лінійного крейсера «Гебен». Келлі так і зробив, але зрештою втратив німецькі кораблі з поля зору. Молодший брат Келлі, Говард, який командував крейсером «Глостер», також взяв участь у подальшій погоні. «Даблін» знову зустрівся з німцями о 1:30 ночі 6 серпня 1914 року, пливучи на з'єднання з ескадрою контр-адмірала Ернеста Трубріджа, і передав новину про спостереження своєму братові та Трубріджу, перш ніж знову втратити їх. Говард Келлі продовжував стежити за німцями, і о 20:30 Мілн наказав «Дабліну», що плив у супроводженні двох есмінців, розпочати торпедну атаку тієї ж ночі. Використовуючи повідомлення «Глостер» про швидкість і курс німців, «Даблін» та есмінці зайняли позицію на носі німців і чекали на перехоплення. Вони сподівалися встановити контакт о 3:30 ранку 7 серпня 1914 року, але британців помітив «Бреслау», який попередив «Гебен». Німці непомітно пройшли повз праворуч.

У березні 1916 року Келлі став командиром крейсера «Девоншир» у Великому флоті, а 5 червня 1916 року став командором ордена Корони Італії. У вересні 1916 року його призначили командиром крейсера «Веймут» у Великому флоті та в липні 1917 року — командиром лінійного крейсера «Принцес Роял» також у Великому флоті. 1 січня 1919 року офіцер удостоєний звання кавалера ордена Лазні, 27 травня 1919 року — французького ордена Почесного легіону та 4 травня 1920 року нагороджений Французьким військовим хрестом.

У липні 1919 року Келлі став директором з операцій в Адміралтействі. 21 березня 1921 року його призначили військово-морським ад'ютантом короля. 21 листопада 1921 року він отримав звання контрадмірала, а в липні 1922 року став командиром 4-ї бойової ескадри та очолив військово-морські сили, відправлені для посилення Середземноморського флоту під час Чанацької кризи у вересні 1922 року.

У квітні 1924 року Келлі призначений Четвертим морським лордом, а 25 жовтня 1926 року, отримавши звання віцеадмірала, став командиром 1-ї бойової ескадри та заступником командувача Середземноморського флоту, несучи свій прапор на лінкорі «Воспайт». У серпні 1929 року він став адміралом, командувачем резерву, а 3 червня 1929 року відзначений лицарем ордена Лазні. 12 грудня 1930 року Джон Келлі підвищений до повного адмірала. У вересні 1931 року Національний уряд на чолі з прем'єр-міністром Рамзі Макдональдом вирішив зменшити заробітну плату всім працівникам державного сектору: зниження заробітної плати в Королівському флоті було особливо серйозним і безпосередньо призвело до Інвергордонського заколоту пізніше того ж місяця. Після заколоту Келлі, відомого своїми навичками у вирішенні складних кадрових питань, було запропоновано взяти на себе командування Атлантичним флотом у жовтні 1931 року. Він наполягав на тому, щоб повстанців було виведено з флоту, а його флот було перейменовано на Домашній Флот, перш ніж він обійме своє нове командування під своїм прапором на лінкорі «Нельсон». Він швидко відновив дисципліну та опублікував звіт, який був досить критичним щодо того, як Адміралтейська рада взагалі вирішила питання скорочення заробітної плати.

13 липня 1932 року Келлі став лицарем Великого хреста Королівського Вікторіанського ордена, а 31 липня 1934 року також Першим і Головним Військово-морським ад'ютантом. У січні 1935 року його призначили на посаду Головнокомандувача у Портсмуті. У січні 1936 року Келлі був присутній на похороні короля Георга V. 12 липня 1936 року Джон Келлі отримав найвище звання у Королівському флоту — адмірала флоту. Й незабаром, 4 листопада 1936 року, Келлі помер у будинку для людей похилого віку в Мерілебоні в Лондоні. 7 листопада 1936 року адмірал флоту Келлі був похований у морі на церемонії на борту крейсера «Кюрасао». Есмінець «Келлі» був названий на його честь.

Див. також Канін Василь Олександрович Едуард фон Кнорр Еміль Гепрат Луїс Карреро Бланко Джованні Беттоло Нобутаке Кондо

Примітки Виноски

Джерела

Література Heathcote, Tony (2002). The British Admirals of the Fleet 1734—1995. Barnsley: Pen & Sword. ISBN 0-85052-835-6.

Посилання

! colspan="3" style="background:#7BA05B;" | Командування військовими формуваннями (установами)Великої Британії