Олекса́ндр А́вгустович Ге́ссе (18 березня 1889, Псков — 25 березня 1941, Ленінград) — педагог, офіцер Білої армії, діяч російського християнського та культурного руху в Печорському краї. Відомості про нього внесено до церковних меморіальних списків постраждалих від радянських репресій.
Походження Олександр Гессе народився в сім'ї псковського підприємця й заможного страхового агента Августа Гессе. Його батько й мати за походженням були нарвськими бюргерами, прибалтійськими німцями, що сповідували лютеранську віру. У 1890-х роках Август Гессе став власником шкіряного заводу й перейшов до купецького стану, а в 1905 році отримав станове звання спадкового почесного громадянина. Олександр Гессе в офіційних документах зазначав: «Євангелічно-лютеранського віросповідання, зі спадкових почесних громадян».
Олександр Гессе мав також рідного брата Бориса (помер у молодості від туберкульозу) і двох єдинокровних сестер — Ельзу та Марію, народжених у першому шлюбі батька.
Біографія
Раннє дитинство Олександра минуло в будинку Аристової на вул. Садовій (нині Пушкіна), де орендували квартиру його батьки. У середині 1890-х років Август Гессе збудував на Сергіївській вулиці (нині — Жовтневий проспект, 12) чотириповерховий прибутковий будинок, відомий як будинок Гессе. До однієї з його квартир переїхала родина власника. Олександр жив у цій квартирі навіть після революції, до від’їзду в Естонію в 1919 році; після одужання він оселився в Печорах.
З 1905 по 1908 рік Олександр Гессе навчався в псковському Сергіївському реальному училищі, потім вступив до Московського імператорського університету, на фізико-математичний факультет. Псковський журналіст і письменник Олег Калкін пише, що Гессе закінчив університет із відзнакоюКалкин О. На мятежных рубежах России. Очерки о псковичах — участниках Белого движения на Северо-Западе в 1918—1922 гг. Псков, 2003. С. 145—150, але за свідченням Б. О. Гессе, сина Олександра Августовича, його відрахували за участь у студентських заворушеннях, а випускні іспити він склав екстерном у Санкт-Петербурзькому університеті (1913). Там само він закінчив однорічні педагогічні курси, а 1914 року почав викладати в одному з навчальних закладів столиці.
Перша світова війна У 1914 році, під час Першої світової війни, Олександр Гессе вступив на військову службу. Згодом на допитах у НКВС говорив, що був мобілізований — ця версія й потрапила до більшості біографій, тоді як у родинних спогадах його вступ на службу описано як добровільний. Службу розпочав нижнім чином. 28 жовтня 1914 року отримав чин зауряд-прапорщика. Служив у 325-й пішій Псковській дружині Державного ополчення, де з 15 листопада 1915 року виконував обов'язки діловода суду дружини. У 1916 році отримав чин підпоручика. «За відмінну й старанну службу та працю під час воєнних дій» його нагородили орденом Святого Станіслава III ступеня (наказ Головнокомандувача арміями Північного фронту № 87, 7 лютого 1917; у довіднику «Русская Эстония» зазначено старшинство від 5 жовтня 1916 року).
Після демобілізації у 1917 році повернувся до Пскова, де влаштувався вчителем математики до Маріїнської жіночої гімназії.
Громадянська війна У лютому 1918 року Псков зайняли німецькі війська, що наступали на Петроград. Окупація тривала дев'ять місяців. У цей період Гессе, для якого німецька мова була рідною, працював перекладачем у міському управлінні. У Росії тим часом розгорялася Громадянська війна. В окупованому місті восени 1918 р. розпочалося формування Псковського окремого добровольчого корпусу Північної (пізніше Північно-Західної) білогвардійської армії. Добровольців було небагато, і до листопада корпус налічував близько 4,5 тис. осіб, третину з яких становили колишні царські офіцери. За Олегом Калкіним, Гессе намагався триматися осторонь політики й тоді не приєднався до білого руху.
25 листопада 1918 року Псков зайняли частини 7-ї армії РСЧА. Німці залишили місто без бою. Білогвардійці намагалися чинити опір, але були розбиті й відступили на територію Естонії. У місті встановилася радянська влада. Надзвичайний комісар Псковської ділянки фронту Ян Фабриціус розмістив свій штаб у «будинку Гессе». Усі офіцери старої армії, що залишилися в Пскові, були зобов'язані стати на військовий облік і раз на місяць з’являтися для реєстрації у військкоматі, де їм належало заповнювати анкети з питаннями про ставлення до нової влади, марксизму, політики більшовиків тощо. Свобода пересування для них була суворо обмежена. Постійні перевірки та обмеження викликали невдоволення у колишніх кадрових військових.
13 травня 1919 року розпочався спільний наступ естонських військ і білогвардійського Північного корпусу генерала Родзянка на Петроград. Псков був зайнятий естонцями наприкінці травня, після чого до міста вступив загін полковника Булак-Балаховича, який одразу розпочав білий терор. Становище нової влади залишалося непевним. Побоюючись повернення більшовиків і насильницької мобілізації до Червоної армії, багато хто з відставних офіцерів, що раніше вагалися, стали приєднуватися до білих. Серед них був і О. А. Гессе.
Від 7 червня 1919 року Гессе зарахували до списків новоутвореної Північно-Західної армії (наказ Головнокомандувача № 171, 31.07.1919, Нарва). З огляду на його математичну освіту Гессе направили в розпорядження інспектора армійської артилерії. Спочатку Гессе служив начальником зв'язку 1-го окремого легкого артилерійського дивізіону, потім — командиром роти розвідників артилерійського дивізіону 4-го піхотного Гдовського полку. Отримав чин поручика.
26 серпня війська РСЧА знову зайняли Псков. Армія Юденича знову відступила до Естонії для підготовки нового наступу, що розпочався восени. Дивізія генерала А. Ф. Дзерожинського, в якій служив Гессе, діяла спочатку на допоміжному псковсько-лузькому напрямку, потім була виведена в резерв, а наприкінці жовтня, після невдалого штурму Петрограда, допомагала стримувати контрнаступ Червоної армії в районі Гатчини, перерізавши залізничну лінію Луга — Гдов.
У Гдові О. А. Гессе, що мав слабкі легені, серйозно захворів. Його вивезли до Естонії через Нарву разом із білими військами, що відступали. У грудні дивізія Дзерожинського була роззброєна естонцями на дорозі Нарва—Юр'їв і в зимовий мороз залишилася без укриття просто неба. Серед бійців поширювався висипний тиф. Попри хворобу й тяжкі умови Гессе вижив. 22 січня 1920 року Північно-Західна армія була офіційно ліквідована. Одужавши, Гессе влаштувався вчителем математики до російської гімназії в Печорах, які тоді належали Естонії. Знайти роботу йому допоміг Г. В. Свідзінський — товариш по реальному училищу, який також служив у Північно-Західній армії.
У Печорах Печорський повіт Естонії в міжвоєнний період був осередком російської культури. Після Громадянської війни тут оселилися представники першої хвилі російської еміграції, а інші приїздили до Печор, приваблені збереженим російським культурним середовищем. У краєзнавчих описах його образно називали «дивом уцілілим уламком старої Русі». В Естонській Республіці до середини 1930-х років діяло достатньо ліберальне на ті часи законодавство про національні меншини. Російська мова в Печорському краї була офіційною поряд з естонською. 1920-ті роки стали часом активного розвитку громадських організацій російського населення, які в 1923 році об'єдналися в Союз російських просвітніх і благодійних товариств в Естонії.
У Печорах жили й працювали діячі мистецтва, науки та релігії: поет Б. К. Семенов, хімік М. В. Потін, художник і артист С. С. Берегавських, інженер А. П. Рожанський, музиканти й хорові диригенти М. Ф. Гривський, М. А. Вехновський, Б. П. Жемчужин, єпископ Іоанн (Булін) та ін. З Петрограда повернувся зі своєю сім'єю тутешній уродженець, скульптор-самоук О. М. Денисов, у минулому наглядач скульптур Царськосельського ансамблю. У місцевій гімназії викладав колишній приват-доцент Санкт-Петербурзького університету, відомий учений і мандрівник П. В. Нестеров. У різні роки тут бували філософи М. О. Бердяєв, В. В. Зеньківський, С. М. Булгаков, Л. О. Зандер, І. О. Ільїн, письменник І. С. Шмельов, давав концерти Ф. І. Шаляпін. За оцінкою Олега Калкіна, суспільно-культурне життя печорського «оазису» вирізнялося ідеологічною й політичною терпимістю, відсутністю соціальних і станових суперечностей, справжнім демократизмом, майже неможливим за умов дореволюційної Росії.
Олександр Августович Гессе вчителював у Печорах близько двадцяти років. У спогадах колишніх учнів він постає здібним і уважним педагогом. Печорський краєзнавець М. П. Златинський згадував про нього багато років потому:
Колишній учень Гессе, що й сам став учителем, П. А. Дятлов, у 1980-х роках відгукувався про нього так:
Олександр Августович став помітним учасником культурного й громадського життя Печор. Був членом місцевого культурно-просвітнього товариства, допомагав у роботі його бібліотек, брав участь в організації публічних концертів і вистав, музикував, виконуючи на роялі твори Шопена, Скрябіна й Ліста, виступав із лекціями. Брав участь і в діяльності Російського християнського руху. Невідомо, коли Олександр Гессе перейшов із лютеранства до православ'я, але, оселившись у Печорах, він регулярно відвідував богослужіння в Псковсько-Печорському монастирі.
Живучи в Естонії, О. А. Гессе цікавився долею російського селянства й мав контакти з представниками партії «Селянська Росія», створеної в 1921 році у Празі есером С. С. Масловим. Зустрічався він і з самим Масловим, який у 1927 році приїжджав до Печор. Був Гессе знайомий і з економістом П. О. Богдановим, який у роки Громадянської війни обіймав у Північно-Західному уряді посаду міністра землеробства, а наприкінці 1920-х років працював у Печорах землеміром. З ними Олександр Августович обговорював перспективи селянської політики й кооперації. Про ці розмови Богданов стисло відгукнувся в щоденнику:
У 1932 році Олександр Гессе взяв активну участь у передвиборчій кампанії з висування представників російського населення Печорського краю до Державних зборів Естонії.
У спогадах, опублікованих у газеті «Postimees» у 2011 році, колишній учень Леонід Гордеєв назвав Гессе вчителем математики та фізики в російському й естонському відділеннях гімназії. Гордеєв також упізнав його на шкільній фотографії 1936 року.
Шлюб О. А. Гессе одружився з Марією Василівною Денисовою (1900—1989). Її походження пов'язують із родом печорських старообрядців поморської згоди. Засновниками цього роду вважають братів Олексія та Семена Денисових, яких родинний переказ пов'язує з князем Мишецьким. До цього ж роду зараховують і печорського скульптора О. М. Денисова, чиї роботи прикрашали будівлю російської гімназії, де викладав Гессе. Спорідненість цих гілок родини потребує документального підтвердження. В Олександра й Марії Гессе народилися донька Ірина (1927) і син Борис (1930).
У 1936 році Гессе збудував у Печорах власний п'ятикімнатний будинок на вул. Койду (нині Радянська), для чого взяв позику в банку. Родина жила заможно й щонеділі приймала гостей.
Від початку 1930-х років, особливо за правління Костянтина Пятса, в Естонії наростали авторитарні й націоналістичні тенденції. Розпочалася активна естонізація Печорського краю. У 1937 році було закрито російське відділення гімназії, російська мова витіснялася з обігу. На той час здоров'я О. А. Гессе почало погіршуватися. Загострилася хвороба легень, від якої йому довелося лікуватися в 1939 році на одному з курортів південної Естонії. Гессе поступово відійшов від громадської роботи й вийшов із культурно-просвітнього товариства.
Арешт, суд і розстріл