Єлизавета Угорська (, /Єлисавета; в. 1255 — ц. 1322), також відома як Блаженна Єлизавета Вдова (), — угорська принцеса з династії Арпадів та (коротко та спірно) королевою-консортом Сербії. З дитинства вона носила вуаль як черниця, але була одружена двічі, і обидва рази її викрали чоловіки, богемський магнат Завіш з Фалькенштейна та король Сербії Стефан Урош II Милутин. З канонічної точки зору обидва чоловіки були з Єлизавети у неприпустимо близькому родинному зв'язку: шлюб із Завішем з Фалькенштайна не визнавала Угорська церква, а шлюб зі Стефаном Урошем II Милутином — Сербська церква. Проте Єлизавета шанувалася Угорською церквою як блаженна, а в пізніших оповіданнях про її життя її скандальна шлюбна історія майже ніколи не згадувалася.

Життєпис

Народження та ранні роки Єлизавета була дочкою короля Угорщини Стефана V та його дружини-половчанки, охрещеної як Єлизавета, і, ймовірно, дочкою Котяна, князя (хана) половинців, який жив у середині XIII століття. У неї було п'ять відомих братів і сестер: Катталіна (дружина короля Сербії Стефана Драгутина), Марія (дружина короля Неаполя Карла II), Анна (дружина візантійського імператора Андроніка II Палеолога), король Угорщини Ласло IV та герцог Славонії Андрій. Точна дата її народження невідома; однак, за листом архієпископа Лодомера Естергомського до Папи Миколи IV від 8 травня 1288 року, записаним у 1308 році в «Анонімному описі східної Європи», до 1288 року Єлизаветі було близько 32–34 років, 26 років з яких вона прожила в монастирі. Таким чином, дату її народження можна було б визначити приблизно у 1254—1256 роках, що робить її старшою дитиною в родині. Це припущення підтверджує історик Ференц Каньо, який обґрунтував цей факт легендою про святу Маргариту та власним зізнанням Єлизавети про шанування її тітки (1276), де згадується, що вона була первісткою короля Стефана V. Однак, за словами історика Дьюли Крістьо, чия думка ґрунтується на праці Мора Вертнера, Єлизавета народилася близько 1260 року, будучи третьою (або четвертою) дитиною у своїй родині.

Єлизаветі було чотири роки, коли вона відправилася до Домініканського монастиря Пресвятої Діви на Острові Кроликів (нині Острів Маргіт), громади, заснованої її дідом, королем Угорщини Белою IV, для своєї дочки Маргареити, яку за обітницями він посвятив Богові. У 1259 році король Стефан V листом підтвердив привілеї монастиря і згадав Єлизавету. Ймовірно, саме тоді принцеса оселилася в монастирі. Стефан, ймовірно, наслідував приклад свого батька, Бели IV, який відправив свою первістку Маргариту, старшу сестру Стефана, на Острів Кроликів.

Про роки чернечого життя Єлизавети відомо небагато. У документі 1265 року та в історії життя її тітки Святої Маргарити коротко згадується, що вона жила в монастирі Пресвятої Діви. Свята Маргарита померла в 1270 році і, за документами, вона бажала, щоб її племінниця стала наступною абатисою громади. Єлизавета вперше згадується як головна черниця (пріориса) монастиря в 1278 році. Процвітання монастиря Пресвятої Діви за роки життя Єлизавети зафіксовано в численних документах цього часу. За наказом короля Ласло IV, з 1287 року монастир мав право отримувати податки з Будайського ярмарку. Численні маєтки та велика кількість наступних пожертвувань від королівської родини зробили монастир однією з найбагатших церковних установ Угорщини наприкінці ХІІІ століття. За пізніми текстами «Легенди про Святу Маргариту», коли король Ласло IV тяжко захворів, вона запропонувала використати реліквію своєї тітки.

Єлизавета мала два шлюби за своє життя, але історичні джерела про це суперечливі.

Шлюб із Завішем з Фалькенштейна Завіш з Фалькенштейна був коханцем, а потім другим чоловіком Кунегунди Галицької, вдови короля Богемії Оттокара II. У вересні 1285 року Кунегунда померла, але Завіш зберіг вплив на її сина, короля Богемії Вацлава II.

Відомо, що Єлизавета мала великий вплив на свого брата, короля Владислава IV. Про це свідчить той факт, що на її прохання дружина Владислава IV Єлизавета Сицилійська з вересня 1286 року по серпень 1287 року була ув'язнена в монастирі. Архієпископ Лодомер писав, що «зерно розбрату між королем та його дружиною було посіяно» сестрою короля. Близько 1287—1288 років Завіш з Фалькенштейна прибув до Угорщини, можливо, для переговорів про союз. Можливо, саме вплив Єлизавети на брата спонукав Завіша з нею одружитися. Єлизавету викрали з монастиря Пресвятої Діви, і 4 травня 1288 року вона стала дружиною Завіша. Викрадення було здійснено придворними Владислава IV. З цього приводу угорський король нібито сказав: «Якби в мене було 15 або більше сестер у стількох монастирських громадах, скільки вам подобається, я б вирвав їх звідти, щоб видати заміж законно чи незаконно; щоб через них знайти родинну групу, яка підтримуватиме мене всією своєю силою у виконанні моєї волі». Архієпископ Лодомер у листі від 8 травня 1288 року обурено повідомив Папу Миколу IV про викрадення Єлизавети та її шлюб із Завішем. Архієпископ висловив впевненість, що Єлизавету було викрадено з власної волі. Крім того, він звинуватив і Завіша, і Єлизавету в інцесті, стверджуючи, що вони були родичами «другого ступеня споріднення» (обидві дружини Завіша були онуками Бели IV, короля Угорщини; канонічне право того часу забороняло шлюби між такими близькими родичами).

Єлизавета попросила визнати її шлюб архієпископа Лодомера, але той відмовився. Після цього Завіш та Єлизавета знайшли притулок у Королівстві Богемія у державах Фалькенштейнів, де наприкінці 1288 року Єлизавета народила сина. Під час відсутності Завіша в Богемії його вороги налаштували короля Вацлава II проти його вітчима, який привласнив спадщину покійної королеви-вдови Куніґунди. Після народження сина Завіш вирішив запросити короля Вацлава II на хрещення, але государ наполягав, щоб Завіш прибув до Праги, щоб особисто вручити запрошення. Коли Завіш прибув до двору в січні 1289 року, його заарештували та ультимативно зажадали від нього повернути замки та землі королеви-вдови Кунегунди до королівської скарбниці. Завіш відмовився виконати вимоги короля, після чого його звинуватили у державній зраді та присудили до страти. 24 серпня 1290 року біля стін замку Глубока Завіша з Фалькенштейна було обезголовлено перед його братами.

Невідомо, що робила Єлизавета після страти чоловіка, хоча ймовірно, що вона повернулася до монастиря Пресвятої Діви на острові Кроликів.

Доля її сина від Завіша невідома, але вважається, що після страти батька мати його забрала на свою батьківщину.Duczmal, Małgorzata (2010). Ryksa Piastówna. Królowa Czech i Polski (1st ed.). Wydawnictwo Manuskrypt. p. 239. .

Шлюб із Сербським царем Стефаном Урошем II Милутином Угорські джерела нічого не знають про її інший шлюб з Милутином, ані літописи, ані грамоти. За вказівкою брата Єлизавета вирушила до Сербії, де як дружина короля Стефана Драгутина жила їхня сестра Катерина. Саме там її бачив брат Драгутина, Стефан Урош Милутин. За повідомленням літописця Георгія Пахімера, Милутин «узяв у полон» Єлизавету проти її волі. Літописець не включив Єлизавету до числа законних дружин Милутина і назвав ці стосунки «ганебними та перелюбними». Цей шлюб створював проблеми з самого початку:

по-перше, Єлизавета знову порушила свої чернечі обітниці; по-друге, вона належала до Римсько-католицької церкви, тоді як її чоловік належав до Сербської православної церкви; по-третє, старший брат Милутина, Стефан Драгутин, був одружений з Катериною Угорською, сестрою Єлизавети. З точки зору Православної Церкви, два брати не могли бути одружені з двома сестрами — такі стосунки вважалися неприйнятними, хоча за правилами Римсько-католицької церкви (за Папи Інокентія III) було спеціально встановлено, що спорідненість не породжує подальшої спорідненості, і таким чином шлюби між братами та сестрами не мали значення для канонічних перешкод; по-четверте, була ще жива перша дружина Милютина.

Мати Милютина, королева Єлена Анжуйська, звернулася до Папи Римського з проханням визнати шлюб недійсним, і Єлизавету було відправлено назад до монастиря Пресвятої Діви на острові Кроликів. У Directorium ad passagium faciendum (1332) та Anonymi Descriptio Europae Orientalis (1308) згадується відмова Єлизавети від запланованого шлюбу Милютина та Симоніди Палеолог.

Датування шлюбу з Милутином Існує дві точки зору щодо дати шлюбу Єлизавети зі Стефаном Урошем II Милутином. За першою, цей союз відбувся до шлюбу із Завішем з Фалькенштейна (тобто до 1287 року), згідно з другою, він відбувся після страти Завіша (тобто після 1290 року). Водночас, якщо щодо дат початку та кінця шлюбу із Завішем (1287—1290) немає двозначностей, то цього не можна сказати про шлюб з Милутином. Заплутане особисте життя Милутина призвело до того, що послідовність і датування його шлюбів та імена матерів його дітей досі є предметом дискусій. Хронологія цих шлюбів різниться залежно від джерел, але, окрім Єлизавети, дружинами Милутина майже одноголосно називають таких жінок: невідому сербську шляхтанку (можливо, на ім'я Єлена), доньку Івана I Дуки Фессалійського, болгарську принцесу Ану Тертер та візантійську принцесу Симоніду Палеолог.

За першою версією, що походить від літописця Георгія Пахімера, Єлизавета була не законною дружиною, а наложницею Милутина (до Ани Тертер). За другою версією, що походить від історика Никифора Григораса, Єлизавета була другою дружиною Милутина, після дочки Івана I Дуки та до Ани Тертер:

«Проживши кілька років у шлюбі зі своєю першою дружиною, дочкою правителя Фессалії, він відправив її додому і одружився з невісткою свого брата, змусивши її покинути монастир. Потім, оскільки Церква вже давно виступала проти таких стосунків, він розлучився і з нею. Після цього він одружився з сестрою Святослава, правителя Болгарії. У нього не було дітей від жодної з цих трьох жінок».

— Нікефор Грегорас.

За третьою версією, Єлизавета була третьою дружиною Милютина. Directorium ad passagium faciendum (1332) повідомляє, що Милутин мав лише двох законних дружин: Єлизавету та Симоніду Палеолог.

До 1287 року У 1284 році Милутин одружився з Аною Тертер. Тому, якщо шлюб Єлизавети з Милутином вважати першим, його слід датувати не «до 1287 року», а «до 1284 року». Це традиційне датування, і до середини ХХ століття воно домінувало серед вчених, які спиралися переважно на повідомлення Никифора Григораса. Наприклад, Костянтин Їречек дотримувався точки зору, що Милутин був першим чоловіком Єлизавети. Володимир Чорович також відносив шлюб Милутина та Єлизавети до періоду до 1284 року і писав: «Він [Мілутін] одружився вдруге з Єлизаветою, сестрою своєї невістки Катерини, дружини Драгутина. Єлизавета була черницею. Від неї у нього народилася дочка з дивним ім'ям. Через короткий час, у 1284 році, він прогнав її». Деякі сучасні історики (Любомир Максимович, Светіслав Мандич та Желько Файфрич) не лише погоджуються з цією традиційною версією, але й включають сербську дружину Єлену до списку дружин Милутина.

Прихильники цих версій, які вважають, що стосунки Милютина з Єлизаветою мали місце до шлюбу з Аною Тертер, наводять такі аргументи, окрім повідомлення Никифора Григораса:

Брат Єлизавети, король Угорщини Владислав IV, помер у 1290 році. У зв'язку з цим шлюб з Єлизаветою після 1290 року не пішов би на користь Милутину. В угорських джерелах періоду 1283—1285 років Єлизавета не згадується. Угорські джерела ніколи не згадували її після 1285 року як пріорису монастиря. Причиною міг бути її від'їзд до Сербії та шлюб з Милутином. Єдине джерело, яке стверджує про шлюб Єлизавети з Милутином після Завіша, Anonymi Descriptio Europae Orientalis, було створено під впливом французьких родичів династії Анжу, чиї претензії на угорський престол ґрунтувалися на їхньому походженні від Марії, сестри Єлизавети. Якби Єлизавета була старшою, її претензії та претензії її дітей були б сильнішими. В результаті Descriptio ослідовно підривала претензії Єлизавети та Катерини на угорський престол, звинувачуючи їх у тому, що вони є православними християнками та ведуть гріховне життя.