Шевче́нківський райо́н — один з шести районів міста Львова, Львівської міської територіальної громади, що охоплює територію центрально-північної частини міста Львова (історичні дільниці: Голоско, Замарстинів, Збоїща, Підзамче, Габриєлівка, Жовківська рогатка, Рясне, Клепарів, місто Дубляни, селище Брюховичі, села: Збиранка, Зашків, Завадів, Зарудці, Гряда, Воля-Гомулецька, Великі Грибовичі, Малі Грибовичі, Малехів, Ситихів та Малі Підліски).

Район є найбільшим за територією в ЛМР. Вулиця Шевченка (колишня Янівська) — одна з головних транспортних артерій міста, є адміністративною межею, яка відокремлює його від Галицького та Залізничного районів. Вулиця Богдана Хмельницького на ділянці від вул. Опришківської до межі міста, є адміністративною межею, яка відокремлює його від Личаківського району.

Населення

Чисельність Рік мешканців2003147 2952010144 8302011144 2422024150 9342025149 419

Етнічний та мовний склад району Національний склад Шевченківського району за переписом населення 2001 року: Національність%українці91,5росіяни5,9поляки0,8білоруси0,3євреї0,2роми0,1вірмени0,1інші0,3не вказали0,8 Розподіл національностей за рідною мовою: НаціональністьУсього, осібЧастка, %Рідна мовасвоєї національностіукраїнськаросійськаосіб%осіб%осіб%українці134 09291,5133 15199,3 - -8980,7росіяни8 7155,97 63487,61 07112,3 - -поляки1 1760,850643,062653,2423,6білоруси4390,312728,912728,918542,1євреї2230,2156,78236,812652,5роми1260,18668,33729,421,6вірмени930,13537,61819,44043,0німці610,01321,33150,81727,9молдовани500,01938,01734,01428,0інші4100,314334,912530,513132,0не вказали1 1040,8 - -10,110,1

Прізвища На основі даних з телефонного довідника, який показував власників помешкань у ЛМР (орієнтовно станом на початок 2000-х років) були визначені найчисельніші та найбільш типові групи прізвищ, які мали львів'яни. +Найчисельніші групи прізвищ Шевченківського району ЛМРГрупа прізвищчастка, % -ський(а), -цький(а), -зький(а)12,32 -ов(а), -ев(а), -єв(а)9,98 -ук, -юк7,27 -ак, -як5,82 -ик, -ік5,55 -ко (без -е/єнко)5,20 -енко, -єнко4,49 -ич, -іч4,09 -ий(а)3,28 -ів, -їв3,13 -ин(а), -ін(а), -їн(а)До цієї групи НЕ врахована "галицька" форма, яка не має відмінювання в залежності від статі (напр. Савчин, Турчин, Мончин тощо).3,06 -ишин, -ішин, -їшинДо цієї групи НЕ враховані російські та зросійщені прізвища, які мають відмінювання в залежності від статі (напр. Грішин(а), Мішин(а) тощо).2,18

Історія Перші поселення Території, які входять до складу Шевченківського району, віддавна були заселеними. Зокрема археологічні дослідження на території селища Брюховичі, які проводили археологи Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України засвідчили, що в районі сучасної вулиці Фруктової ще в часи мезоліту жили люди (культура Вороців-Старуня VI-IV тис. до н. е.), а також залишки печерного поселення. За місцевими переказами на горбі поряд з нинішнім Голосківським цвинтарем колись було язичницьке капище.

Середньовіччя Заснування Львова відбулося довкола Волинського Шляху — нинішня вул. Б. Хмельницького на місцевості попід Високим Замком, що отримала назву Підзамче. Назва Підзамче згадується Іваном Крип'якевичем, який вказував, що «український першодрукар Іван Федорів з Підзамче» був похований у 1583 році в монастирі Св. Онуфрія у Львові.

У XIX столітті квартали в межах нинішніх вулиць Жовківської, Донецької та Промислової називали Гаврилівкою (Ґабрієлівкою) — назва походить від родини Ґабріеллі, багатих міщан, які мали тут фільварок у XVII столітті. Перші маршрути трамваїв мали окремі зупинки «Габрієлівка» та «Підзамче», що закарбовано на схемах трамвайних ліній 1911 року.

Українці віддавна переважно заселяли Підзамче Жовківське передмістя. Так само тут компактно проживала одна з двох єврейських громад Львова — заміська. З часом до Львова приєднали згідно з розпорядженням Ради Міністрів Речі Посполитої від 10 квітня 1930 року приміські громади: Замарстинова, Знесіння, Клепарів та Мале Голоско. У XIII-XIV столітті, вони мали статус приміських селищ, зокрема з XIII століття відоме поселення Клепарів. 10 січня 1359 року у літописах вперше згадується село Збоїська, назва якого походить від слова збуй, тобто розбишака — таку репутацію мали місцеві мешканці — ватаги збоїв жили грабунком купецьких валок, грабунку дідичів та міщан.

Назва села Замарстинів походить від прізвища його засновника львівського міщанина Йогана Зоммерштайна, який заснував його у 1389 році. Трохи пізніше, у 1401 році міщанин Миколай Циммерманн викупив 2 лани землі біля урочища Оловсько (Головсько) та заклав тут поселення Голоско. У 1415 році воно перейшло у власність міста, а вже у 1470 році міщанин Ян Гань заклав ще одне поселення, яке отримало назву Голоско Мале.

Хоча на території Брюхович люди почали селитись в часи мезоліту, однак системне освоєння цієї землі розпочалось з 1415 року, про що згадує Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова». Король Владислав II Ягайло своїм привілеєм від 18 вересня 1415 року надав Львову великі обшири-розлогі ґрунти, порослі чагарником і лісами, що належали Львівському староству, з правом використовувати їх і закладати колонії. На цих територіях згодом виникло міське село Брюховичі, перша згадка про яке датується 1440 роком.

Буйний характер тутешніх мешканців давався взнаки не один раз, зокрема 1527 року біля Львова було зібрано шляхетське ополчення для походу на Молдову. Однак ополченці збунтувалися, а осередком їхнього бунту стало село Збоїща. Шляхетське ополчення обложило Львів, де тоді перебував король, та виїдало курей та півнів у селян з навколишніх сіл. Тому цей бунт отримав назву «кокошої війни».

У 1535–1560-х роках місто викупило багатий маєток з гарними землями, ставками та виноградникам (в давні часи Клепарів славився вирощуванням винограду та вибілюванням полотна). Мешканці Клепарова займалися городництвом і садівництвом. Славу Клепарову принесли клепарівські черехи (гібрид вишні і черешні, що зростав лише у Львові).

За свідченнями бургомістра Львова Мартина Ґросваєра під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького і Тугай-бея 5 жовтня 1648 року вночі «неприятель не наступав, лише спалив міське село Брюховичі, вирізав чоловіче населення, а білоголову стать забрав у неволю, знищивши нечисленні маєтки».

Однак мешканці львівських околиць цілком могли собі дати раду з озброєними нападниками, що сталось у 1691 році, коли до міста підійшли татари. Вони без особливих зусиль захопили Замарстинів та готувалися до штурму міста, коли несподівано на них ззаду напала ватага збоїв. Напад був такий раптовий, що нападникам вдалося пробитися в саму середину татарського табору та зарубати декількох воїнів. Зчинився переполох і татари, не орієнтуючись у кількості нападників, кинулися навтьоки. Багато їх загинуло в мочарах, потонуло в Полтві. За ці заслуги магістрат пробачив мешканцям Збоїщ попередні провини та дозволив з'являтися у місті, але за умови, що вони припинять займатися розбоєм.

XIX століття На початку XIX століття ці дільниці залишалися бідним передмістям, зокрема Замарстинів був районом бідноти та люмпенів, саме тому тут відбувалися часті виступи проти Львівського магістрату. У 1804 році магістрат вимагав від жителів Замарстинова виконання кріпосних повинностей, що останні відмовилися виконувати. Це стало причиною продажу Замарстинова у приватну власність, після чого до його жителів все ж було застосоване кріпосне право. Замарстинів залишався селом до 1930 року. Так само приміським селом залишалося й Рясне, але через етнічні відмінності ближче до Львова селилися поляки — у Рясній Польській, натомість західніше — українці — у Рясній Руській.

Також у ті часи було інше русло Полтви. Тоді вони пролягало між вулицями Сонячною та Полтв'яною (нинішній проспект Чорновола), причому річка була настільки широкою, що на ній навіть був острів, який видно на плані міста 1829 року. 12 липня 1869 збудовано вокзал станції Підзамче і цього ж року розпочався регулярний рух потягів у напрямку станцій Броди, Золочева та тодішнього кордону з Російською імперією, з 1870 року — у напрямку Тернополя, а з 1871 року — до Підволочиська. Бурхливий розвиток цих територій починається з будівництвом залізниці у 1870 році — через Підзамче на Броди та Підволочиськ, а у 1886 році — через Брюховичі до Белжця.

Саме тоді тут з'явився нафтопереробний завод, до якого протягнули залізничну колію. Натомість Брюховичі стало місцем поселення заможних львів'ян — тут з'являлися дорогі вілли та відпочинкові оселі. З 1889 року Брюховичі почали розвиватися як рекреаційна зона Львова, селище включене в офіційний список кліматичних курортів. У 1888 році засновано Янівський цвинтар, який згодом став другим за значенням некрополем Львова. Наприкінці XIX століття почали перекривати русло Полтви, а посталий на її місці проспект та прилеглі вулиці почали забудовувати престижними сецесійними кам'яницями.

1900—1939 роки XX століття розвиток територій сучасного Шевченківського району продовжився за рахунок будівництва трамвайних колій.

Зокрема у 1907 році трамвайна колія була прокладена по вулиці Волинській до Міської електричної ремізи (нинішнє трамвайне депо № 2). Того ж року трамвайну колію проклали і по вулиці Замарстинівській, щоправда вона тоді завертала на Підзамче. Перші маршрути трамваїв мали окремі зупинки «Габрієлівка» та «Підзамче», що закарбовано на схемах трамвайних ліній 1911 року.

У жовтні наступного року трамвайний рух почався до Янівської рогатки, яка тоді була на Фридріхівці за Янівським цвинтарем. І лише у 1930 роках її продовжили до мосту через залізницю, де тепер розворотне кільце трамваю № 7. Фактично ця конфігурація, з незначними змінами, трамвайних колій використовується й понині.

Примітною подією початку XX століття стало будівництво Брюховицького форту — одного з 11 фортів, які оточували Львів по периметру — під час І світової війни тут точилися бої.

Територія сучасного Шевченківського району віддавна були місцем компактного проживання єврейської громади. 22—23 листопада 1918 року, після того, як з міста відступили українські війська польське військо та міське шумовиння погромило єврейські дільниці, а жертв цієї масакри звозили до театру «Колізей».

Втім бої між українськими та польськими військами точилися тут і на початку 1919 року. Зокрема 18 лютого 1919 року під час польсько-української війни, після артпідготовки польські підрозділи атакували Збоїща та Кривчиці. Сильну атаку піхота УГА відбила за допомогою артилерії.

У міжвоєнний період на цих територіях переважало польське населення, зокрема станом на 1925 рік у селі Замарстинові проживало 6000 поляків, 3500 євреїв та 2500 українців. Водночас міжвоєнний період був часом інтенсивного збільшення території Львова. Зокрема у 1930-х роках до складу Львова увійшла південна частина Рясної Польської, яка тоді мала назву Батарівка. Також у 1930-х роках була розбудована вулиця Клепарівська. На початку XX століття виникла вулиця, яка у 1936 році отримала назву Мазепи, а за радянських часів — Топольна, та імені міста Печ, згодом їй повернули історичну назву Гетьмана Мазепи.

Друга світова війна

Шевченківський район мабуть найбільше постраждав під час другої світової війни з-поміж територій інших районів Львова — саме тут розташовувалось єврейське гетто та Янівський концтабір. Втім бої навколо Брюхович між польськими та німецькими військами точилися ще у вересні 1939 року. 19 вересня 1939 року група генерала Казімєжа Сосновського намагалася прорватися через Брюховицький ліс до Львова, але були розбиті гітлерівцями. Протягом короткого періоду першого радянського захоплення Львова тут у приміщенні колишнього костелу святого Казімєжа, було розташовано Замарстинівську в'язницю. У червні 1941 року Замарстинівська в'язниця стала місцем масового винищення енкаведистами сотень людей. Тепер комплекс Малих касарень належить до Львівського Державного Університету Внутрішніх Справ, а у відновленому храмі Святого Хреста відбуваються Богослужіння.