Брюхо́вичі — селище в Україні, адміністративний центр Брюховицького старостинського округу Львівської міської територіальної громади, підпорядковане Шевченківському району міста Львова. Складається з декількох масивів забудови серед мальовничих пагорбів та соснових і мішаних лісів.
Населення За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 5385 осіб, у 2022 році — 6559 осіб.
Мовний склад + Мовний склад населення Брюховичів, станом на 2001 рікМоваКількість осібЧастка, % українська 5134 95,34 російська 199 3,7 польська 22 0,41 білоруська 7 0,13 вірменська 4 0,07 угорська 5 0,09 молдовська 1 0,02 інші 13 0,24+
Географія Селище розташоване на північний захід від Львова, у центральній частині Львівської області та межує на півночі з селами Львівської міської громади — Малими Грибовичами та Волею-Гомулецькою, на заході — з селом Бірки, Яворівського району.
Брюховичі знаходяться на стику Сянсько-Дністровської вододільної рівнини та Розточчя. Через південно-західну частину селища пролягає Головний європейський вододіл, що поділяє басейни рік Балтийського та Чорного морей.
Розточчя вузькою грядою проходить з півночі у північно-західному напрямку, різко понижуючись до Брюховицької долини, яка є складовою частиною Білогорсько-Мальчицької постгляціальної прохідної долини. Різні види рельєфу зумовили велику різноманітність краєвидів, які милують око. Височини, що піднімаються над Брюховицькою долиною на 318—337 метрів, мають вигляд узгір'їв, порослих лісом. Зі сходу до селища прилягає Брюховицький ліс, з півночі — лісовий заказник «Гряда». Глибоко в Розточчя врізається долина Голоско, дно якої покрито пісками, що простягаються до Брюховичів.
Південна частина селища — це забудовані селищні території, північна частина — це зона санаторно-рекреаційних закладів, східна частина — зона рекреаційних територій та селищного центру.
Топоніми Вперше поселення згадується в документах за 1440 рік. Грамотою польського короля Владислава III, датованою 21 липня 1444 року, було дозволено заселяти «кметям, хліборобам та корчмарям» землі на березі річки Брюхівчанка. Саме назва річки й дала назву новому поселенню.
Урбаноніми В Брюховичах нараховується понад 110 вулиць, у тому числі 3 проїзди.
Вулиці:
Арктична Балабанівка Бірківська Бічна Арктична Бічна Бурденка Миколи Бічна Бурштинова Бічна Вербова Бічна Дитяча Бічна Кліматична Бічна Євгена Коновальця Бічна Курортна Бічна Львівська Бічна Паркова Бічна Озерна Бічна Отця Іздрика Андрія Бічна Паркова Бічна Фруктова Бічна Ясна Братів Йонів Букова Бурштинова Василя Сухомлинського Вербова Верескова Весняна Висока Вишнева Відпочинкова Вільхова Володимира Грабовецького Володимира Івасюка Волошкова Гайова Гомулецька Горіхова Горобинова Грабова Грушева Далека Дарії Цісик-Ребет Дитяча Долинна Євгена Коновальця Жасминова Житня Журавлина За Мостом Заможня Запашна Івана Труша Калинова Кленова Кліматична Коновальця Євгена Коротка Крукова Гора Крута Кузьми Скрябіна Курортна Лікарська Лісна Львівська Малинова Мальвова Мирона Кипріяна Мирослава Скорика Музейна Над Ставом Насипна Невеличука Сергія Незалежності України Нова Ожинова Озерна Олександра Ванька Лагодовського Олекси Довбуша Осикова Отця Іздрика Андрія. Очеретяна Паркова Підлісна Під Гаєм Під Горою Під Осовою Піщана Пляжна Побутова Полунична Польова Потічок Приколійова Прилуцька Проліскова Пшенична Родини Крушельницьких Ряснянська Садова Світла Селищна Сергія Невеличука Середня Січових Стрільців Скитницька Скочня Сливова Смолиста Солов'їна Соляк Сонячна Соснова Соснова Поляна Спортова Степана Бандери Степана Ленкавського Стикова Сунична Теплична Тиха Тіниста Фруктова Хвойна Церковна Чорнична Широка Шкільна Яблунева Ягідна Ясенева Ясна
Проїзди:
Курортний Листяний Луговий
Площі:
Церковна
Житлові квартали:
Поле Чудес Царське село
Символіка
Виявлені в архівах печатках громади Брюховичів з XIX століття містять зображення трьох ялинок: середня вища, а дві інші — однакові, але меншої висоти. На підставі цих символів були опрацьовані проєкти герба та прапора Брюховичів (автори — А. Гречило та І. Сварник), які 26 вересня 1991 року затверджено ухвалою селищної ради народних депутатів.
Герб Брюховичів: у срібному полі на зеленій основі три зелені ялини, середня з яких вища від двох інших.
Прапор Брюховичів: квадратне полотнище, розділене горизонтально; на верхній білій частині (висотою в ¾ ширини прапора) — три стилізовані зелені ялинки, середня з яких вища від двох інших; нижня частина — зелена.
Знаки символізують селище як курорт та вказують на його розташування серед густих лісів.
Історія Територія селища була заселена ще з найдавніших часів. Археологічні дослідження виявили в Брюховичах кілька поселень кам'яної доби. У районі вулиці Фруктової проводили розкопки археологи Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України та виявили кам'яні вироби часів мезоліту (культура Вороців-Старуня VI—IV тис. до н. е.), а також залишки печерного поселення. За місцевими переказами на горбі, що звеличується над місцевим цвинтарем, колись було язичницьке капище.
Часи Речі Посполитої (1340—1772) Про початки освоєння території нинішніх Брюховичів багато відомостей подає Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова». Король Владислав II Ягайло своїм привілеєм від 18 вересня 1415 року надав Львову великі обшири-розлогі ґрунти, порослі чагарником та лісами, що належали Львівському староству, з правом використовувати їх та закладати колонії. На цих територіях згодом виникли міські села Кульпарків, Білогорща та Брюховичі.
Поселення вперше згадується в документах за 1440 рік: у книзі Львівського ґродського суду міститься запис про спір між мешканцем Дублян, дворянином Микитою, та кметями Брюхович — за позовом останніх.
Король Владислав III Варненчик, перебуваючи у Буді над Дунаєм, своїм привілеєм від 21 липня 1444 року дозволено було заселяти «кметям, хліборобам та корчмарям» — втікачам від татарських набігів. Цей привілей підтвердив король Александер Ягеллончик у 1503 році. В інших джерелах вказується, що «сама оселя (поселення) постала в 1444 році на міських ланах над річкою Брюховицею».
У 1576 році львівські міщани протестували проти того, аби міські маєтки (Кульпарків, Клепарів, обидва Голоска, Замарстинів, Білогорща й Брюховичі) перебували у власності дванадцяти райців чи їхніх родин і стали для них джерелом прибутків. 1600 року місто заснувало у Брюховичах свою папірню, яку 1614 року віддали в оренду Ференцові Зелінському.
Коли у 1635 року король зобов'язав місто щоденно давати на фортифікацію передмість по 12 тяглих і 6 піших підданих, райці Львова наказали осадникам Брюховичів та інших міських сіл відробляти щотижня, замість двох, чотири дні з лану. Мешканці Брюховичів Микола Литвинів та Проник Головачів внесли протест проти львівської влади до міського суду. Скарга дійшла до короля Владислава IV, який призначив для її розгляду виконавчу комісію у складі архієпископа Станіслава Гроховського й коронного рефендаря Залеського. У присутності комісії львівський раєцький уряд засудив непокірних мешканців передміських сіл — «одних на шмагання поворозами на сходах ратуші, інших на колоду. Ще інших на орчик доти, доки не відроблять повинностей, а одного, Яцька Іванового з Малого Голоска, який вдарив на сполох у дзвін, коли міські слуги хотіли виганяти на роботу, засудили, щоб був скараний мечем по шиї».
Міський радний Львова Мартин Ґросваєр, який узяв на себе обов'язок керувати обороною Львова під час облоги міста військами Богдана Хмельницького та Тугай-бея 5 жовтня 1648 року пише, що вночі «неприятель не наступав, лише спалив міське село Брюховичі, вирізав чоловіче населення, а білоголову стать забрав у неволю, знищивши нечисленні маєтки».
У XVII столітті в Брюховичах розпочала роботу перша у Львові фабрика паперу.
Від часів Габсбурзької монархії до розпаду Австро-Угорської імперії (1772—1918) Брюховичі залишилися у складі Економії маєтків Львова до 1862 року. Місто отримало прибутки від брюховицьких лісів, млинів та каменоломень. У 1886 році через Брюховичі прокладено залізницю Львів — Белжець, що стало стимулом для створення в селі відпочинкових осель та вілл для заможних львів'ян. На місці піщаних дюн висаджували сосни, що покращило рекреаційні умови місцевості. 1891 року утворено Товариство власників нерухомості в Брюховичах, яке намагалося зберегти довколишні лісові ландшафти. 1898 року виділено 24 морги лісу (морг — 0,56 га) поблизу залізничної станції для створення лісопарку.
У 1867 та 1899 роках було збудовано дві римо-католицькі дерев'яні каплиці, які було знищено пожежею під час другої світової війни.
Від 1889 року Брюховичі почали розвиватися як рекреаційна зона Львова, селище було включене в офіційний список кліматичних курортів.
Події першої світової війни (1914—1918)
Наприкінці XIX століття на Лисій (З'явленській) горі, що здіймається над Брюховицьким цвинтарем було споруджено Брюховицький форт — один із 11 фортів зовнішнього поясу фортифікацій, що мав забезпечувати кругову оборону Львова. За описом Михайла Слободянюка, надрукованому у мілітарному альманасі «Цитаделя», форт був укріпленою артилерійською позицією на півбатареї (2—3 гармати) з цегляними траншеями для піхоти, яка обороняла підступи до гармат. Доступ до артилерійських позицій захищали два бічні цегляні каземати (стрілецькі галереї) з бетонним перекриттям на схилах гори. Між ними були ще два каземати для фронтального захисту форту, а центральну частину форту займали позиції для двох артилерійських гармат. Біля них — перекриті бетоном сховища для боєприпасів.
Під час російського наступу на Галичину у серпні-вересні 1914 року форт був залишений австрійським військом без бою. Натомість росіяни його укріпили та обороняли у червні 1915 року.
22 червня 1915 року, вранці, частини 2-ї австро-угорської армії під командуванням фельдмаршала-лейтенанта барона Едуарда фон Бьом-Ермолі увійшли до Львова Янівською дорогою. Росіяни не чинили їм опору та відступали на схід.
Листопадовий чин (1918—1920)
Восени 1918 року розпалася Австро-Угорська імперія, а на її уламках постав ряд незалежних держав. 1 листопада 1918 року, о 04:00, у Львові розпочалося українське повстання, яке у історичних джерелах йменується як Листопадовий чин, метою якого було проголошення Західноукраїнської Народної Республіки) на історично українських землях Галичини, але проти цього були поляки, які хотіли, навпаки, приєднання цих земель до відновленої польської держави. Так без особливого спротиву, оскільки, австрійські, німецькі та угорські частини оголосили нейтралітет, підрозділи українських січових стрільців (1410 вояків та 60 унтер-офіцерів) під командуванням Дмитра Вітовського захопили більшість об'єктів, які відповідали за життєдіяльність міста (міська ратуша, залізничний вокзал, поштамт тощо).
По полудню того ж дня полякам вдалося захопити гілку залізниці між Перемишлем та Львовом, а згодом і львівський двірець. Наприкінці листопада під тиском переважаючих польських сил українські частини залишили Львів. Одразу після залишення Львова була скликана військова рада Української Галицької Армії. Засідання військової ради відбувалася у Миклашівській плебанії, на якій узявши до уваги співвідношення сил, військове командування вирішило усіма можливими способами узяти місто в облогу та повернути його під свій контроль. Для виконання цих рішень необхідно було підтягнути сили та організувати підпілля. Було організовано мобілізацію на всій території Галичини, а Брюховичі, в свою чергу, були ключовим пунктом на західних підступах до Львова та місцем масивного спротиву поляків.