Війна за лангустів ( ; ) - суперечка щодо вилову лангустів у 1961-1963 роках між Францією та Бразилією . Уряд Бразилії заборонив французьким риболовним суднам здійснювати вилов лангустів на відстані до 160 км від північно-східного узбережжя Бразилії, обґрунтовуючи це тим, що ці ракоподібні «повзають по шельфу». Однак французька сторона наполягала на тому, що «лангусти плавають», тому будь-які судна з будь-якої країни мають право їх ловити. Конфлікт фактично врегульовано одностороннім рішенням Бразилії, яка розширила свої територіальні води до 200 морських миль (370 км.), включивши до них ареал лангустів..

Попри те, що подібний випадок примусової дипломатії стався задовго до підписання Конвенції ООН з морського права, конфлікт завершився шляхом підписання угоди 10 грудня 1964 року. Вона передбачала, що 26 французьких суден отримували дозвіл рибалити на «відведеній зоні» протягом 5 років за умови, що частину прибутків від промислу отримували б бразильські рибалки.

Початок конфлікту У 1961 році група французьких рибалок, які успішно займалися рибним промислом біля берегів Мавританії, вирішила розширити райони вилову в іншій частині Атлантичного океану . Вони почали вилов поблизу узбережжя Бразилії в тому місці, де лангусти мешкали на глибинах 76-198 мReynaud, Paul (1964), In The foreign policy of Charles de Gaulle: a critical assessment, Odyssey Press, p. 118. .. Однак на них почали надходити скарги від місцевих рибалок, тому що французи займалися ловом без узгодження з урядом штату Пернамбуку. У відповідь бразильський адмірал Арнольдо Тоскано направив два патрульні кораблі для з’ясування ситуації(1963), In Arab Observer National Publications House (Cairo, Egypt), p. 142. . Переконавшись, що обсяги вилову французьких рибалок є незначними, капітан бразильського судна зажадав від них покинути цю акваторію, залишивши шельф на користь дрібніших місцевих кораблів. Ситуація загострилася після відмови французьких рибалок покинути район. Крім того, вони запросили в уряду Франції есмінець для супроводу, чим змусили владу Бразилії привести в бойову готовність більшу частину флоту.

Того ж дня міністр закордонних справ Бразилії Гермес Ліма заявив, що подібний підхід з боку Франції можна розцінювати як прояв ворожості: «Таке ставлення Франції є неприйнятним, і наш уряд не має наміру відступати. Лангусти залишаться недоторканими».

Він скликав закрите засідання з метою аналізу розвитку подій у конфлікті щодо видобутку лангустів із Францією. Тим часом президент Франції Шарль де Голль різко відреагував на втручання бразильських військово-морських сил у діяльність французьких риболовних суден, направивши для їхнього супроводу есмінець типу T-53 «Тартю» водотоннажністю 2750 тонн, однак згодом було ухвалено рішення відкликати корабель з метою зниження напруженостіKulski, W. W. (1966), In De Gaulle and the World:The Foreign Policy of the Fifth French Republic, Syracuse University Press, p. 360. ..

Президент Бразилії Жуан Гуларт надав 48 годин для відступу всім французьким військовим суднам. Після відмови бразильські військово-морські сили отримали наказ затримати французьке судно «Касіопея» 2 січня 1962 року. До квітня 1963 року обидві сторони серйозно розглядали можливість початку збройного конфлікту навколо лангустівZiegler, David W. (1990), In War, peace, and international politics, Scott Foresman, p. 362. .

Судові справи

Науковий аспект конфлікту 6 липня 1966 року адміністративний суд міста Ренн розглянув аргументи французького уряду, згідно з якими лангусти, подібно до риб, здатні плавати, а отже, якщо вони перебувають у відкритому морі, їх не можна вважати частиною континентального шельфу. Бразильська сторона натомість стверджувала, що лангусти подібні до молюсків, які прикріплюються до морського дна, і тому є частиною шельфової зониZiegler, David W. (1990), In War, peace, and international politics, Scott, Foresman, p. 360. ..

Адмірал Пауло Морейра да Сілва, експерт ВМС Бразилії з океанографії, який був залучений до роботи дипломатичної комісії під час основних розглядів, заявив, що якщо прийняти французьку позицію про те, що лангустів можна вважати рибою в момент їх пересування по дну, то логічно доведеться також визнати, що кенгуру під час стрибка є птахом.

Претензії власників судів Крім того, було розглянуто вимоги власників риболовних суден, які звернулися до уряду Франції з вимогою компенсації за втрачений риболовний сезон у період з січня по березень 1963 року. У задоволенні цих вимог було відмовлено, оскільки Франція не могла нести відповідальність за затримання судна, що стало наслідком односторонніх дій БразиліїLauterpacht, E. (1974) In International Law Reports, Cambridge University Press, Vol. 47, p. 2, ..

Рішення Державної ради Франції зняли підозри з уряду Франції щодо того, що він нібито уповноважив позивачів — власників риболовних суден — вирушати на вилов лангустів у відкритому морі або поблизу узбережжя Бразилії. Було встановлено, що ліцензії, видані позивачам, надавалися капітанам суден, а не їхнім власникам. Право на вилов лангустів у відкритому морі було закріплено лише за капітанами, а не за визначеною територіальною зоною. Усі позови були відхилені через відсутність доказів того, що уряд Франції санкціонував подібні дії .

Див. також

Бразильсько-французькі відносини Тріскові війни

Примітки

Посилання

Про конфлікт за видобуток лангустів португальською