Володимир Васильович Стрекопитов (4 (16) червня 1890, Тула, Російська імперія — 5 квітня 1941, Таллінн, Естонська РСР, СРСР) — офіцер воєнного часу Російської імператорської армії, поручник (1917), керівник антирадянського збройного виступу в березні 1919 року (Стрекопитовське повстання). Під час повстання на території міста Гомеля та кількох прилеглих районів було проголошено Російську Народну Республіку.

Життєпис Із міщан Тульської губернії, православного віросповідання. Народився 1890 року в Тулі, в сім'ї торговця та фабриканта. Закінчив Тульське чотирикласне міське училище із шестирічним курсом навчання.

Дійсну військову службу не проходив — після досягнення призовного віку, в 1911 році, за результатами жеребкування, був зарахований до ратників 1-го розряду Державного ополчення по Московській губернії.

Брав участь у Першій світовій війні. 17 жовтня 1914 призваний на службу з мобілізації ратників і 19 жовтня 1914 зарахований до 2-го піхотного запасного батальйону рядовим на правах добровольця 2-го розряду. У квітні 1915 року відряджений (28.04.1915 зарахований) до 2-ї Оранієнбаумської школи для підготовки офіцерів у воєнний час; 04.07.1915 отримав звання унтер-офіцера. Після закінчення навчального курсу школи, 10.07.1915 отримав офіцерський чин прапорщика10 липня 1915 року Головнокомандувач 6-ї армії призначив його прапорщиком; це призначення затверджено Найвищим наказом від 22 березня 1916 року. армійської піхоти та відряджений до змінного складу 20-го піхотного запасного батальйону, куди і прибув 13 липня 1915 року.

На грудень 1915 року прапорщик Володимир Стрекопитов перебував на службі у 276-му піхотному Куп'янському полку 69-ї піхотної дивізії молодшим офіцером; був неодружений.

У складі 276-го піхотного Куп'янського полку брав участь у бойових діях. У вересні 1916 року підвищений до підпоручникаНайвищий наказ від 24.09.1916 р.; видано на підставі Наказу Військового відомства 1915 р. № 563, ст. 1, зі старшинством у званні підпоручика — з 01.01.1916 р., у жовтні 1917 року — до поручникаПАФ від 03.10.1917 р.; призначений на підставі Наказів Військового відомства 1915 р. № 563, ст. 1, та 1917 р. № 296, зі старшинством у званні поручника — з 22.06.1916 р.. Був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантомСписок (по старшинству в чинах) штаб- и обер-офицерам и классным чиновникам 276 пехотного Купянского полка (к 30 декабря 1915 года), страница 46..

У 1918 році в Тулі, куди повернувся після демобілізації зі «старої» російської армії, вступив до партії РСДРП (меншовиків). Приблизно в червні 1918 року був мобілізований до Червоної армії РРФСР, зарахований до стрілецького полку 2-ї (Тульської) бригади 8-ї стрілецької дивізії.

У листопаді 1918 року був заарештований Тульською ЧК за звинуваченням у контрреволюційній агітації; наприкінці грудня того ж року звільнений за клопотанням командира полку і у зв'язку з відправкою полку до прифронтової зони — до міст Бобруйска і потім до Гомеля.

У січні 1919 року Стрекопитов обіймав посаду завідувача господарської частини 68-го стрілецького полку 2-ї (Тульської) бригади 8-ї стрілецької дивізії РСЧА. Наприкінці березня 1919 року дивізія була направлена на фронт під Овруч, де, за прорахунком командування, потрапила під сильний дводенний артилерійський обстріл з боку військ УНР. Після чого 68-й стрілецький полк самовільно залишив бойові рубежі і повернувся до Гомеля, дорогою до нього в Калінковичах приєднався 67-й стрілецький полк. Спочатку планувалося, що озброєні полки захоплять паровоз і дезертують до Брянська та Тули. Проте, обраний командувачем В. Стрекопитов переконав солдатів у тому, що план прориву в тил рівнозначний самогубству. Як альтернативу було ухвалено рішення підняти повстання проти радянської влади та заручитися підтримкою інших частин у прифронтовій зоні.

Увечері 24 березня 1919 року повстанці під командуванням Стрекопитова захопили Гомель. Чисельність повстанської армії, за різними даними, становила від 6 000 до 10 000 солдатів, а також вони мали у своєму розпорядженні значну кількість артилерійських гармат. Під час захоплення міста стрекопитовці зустріли запеклий опір з боку 300 червоноармійців і міліціонерів біля готелю «Савой», однак після застосування гармат захисники здалися. Вище партійне керівництво Гомеля та особи, які чинили опір повстанцям, були відправлені до міської в'язниці.

25 березня 1919 року В. Стрекопитов проголосив створення Російської Народної Республіки з центром у Гомелі. Місцеве населення скептично поставилося до нової влади (з грудня 1918 року по березень 1919 року це була 4-та зміна влади в місті), ряди повстанців поповнили лише колишні офіцери царської армії, залізничники, гімназисти та члени низки спортивних товариств. У місті було введено комендантську годину, заборонено продаж алкоголю, жорстко придушувалися грабежі та мародерство.

26 березня 1919 року до повстання приєдналося місто Речиця, де повстала місцева караульна рота.

26—29 березня 1919 року робилися безуспішні спроби розширити територію впливу Стрекопитова. До 29 березня Гомель був із трьох сторін оточений частинами РСЧА, повстанці вирішили відступати через Калинковичі до Мозиря для подальших переговорів про з'єднання з Дієвою армією УНР. Перед відступом було страчено 12 арештантів в'язниці (переважно партійне керівництво Гомеля).

30-31 березня 1919 року ті, що відступали, з боями зайняли Василевичі та Юровичі, впритул наблизившись до Калинковичів. Однак невдовзі з'ясувалося, що міст через Прип'ять, що веде до Мозиря, підірваний червоноармійцями, а на придушення повстання прибув на бронепоїзді підрозділ китайців. 31 березня 1919 року 6000 стрекопитовців вплав перетнули Прип'ять і приєдналися до частин армії УНР як відокремлений Російсько-Тульський загін, ще близько 2000 повсталих потрапили в полон (150 з них пізніше були страчені).

У березні-травні 1919 року загін під командуванням В. Стрекопитова у складі армії УНР брав участь у боях проти РСЧА. У травні 1919 року Стрекопитов потрапив у полон до військ Польської республіки поблизу Рівного.

У травні-липні 1919 року був у в'язниці в Бресті.

У липні 1919 року Стрекопитов і його соратники були звільнені з полону і направлені в Естонію для формування антикомуністичних загонів. У місті Гдов (нині Псковська область, Російська Федерація), у другій половині липня з них був сформований 1-й Тульський полк під командуванням Стрекопитова в 600 осіб, який був наданий дивізії А. Лівена Північно-Західної армії (РД). У першому ж бою 4 серпня 1919 року у Ямбурзі за першої появи броньовиків РККА більшість бійців розбіглася. Стрекопитов надалі служив у 1-му піхотному Георгіївському полку у званні капітана.

У 1920 році, після ліквідації Північно-Західної армії та дивізії Лівена, Стрекопитов створив на основі свого полку Тульську робочу артіль (близько 1000 осіб), що займалася рубкою лісу. Контори з вербування в артіль солдатів колишньої СЗА знаходилися в Таллінні, Нарві та Йихві.

На початку 1930-х років В. Стрекопитов мешкав у Таллінні. Брав активну участь у діяльності талліннського відділення Спілки взаємодопомоги офіцерів колишньої Північно-Західної армії та російських емігрантів в Естонії. Був також членом ради старшин талліннського Російського громадського зібрання. Після введення до Естонії радянських військ і арештів, що відбулися після цього, спалив усі свої щоденники.

У жовтні 1940 року, в Таллінні, заарештований органами НКВС.

У лютому 1941 року засуджений до розстрілу; 5 квітня 1941 року вирок виконано.

Примітки

Посилання

Офицеры РИА // Стрекопытов Владимир Васильевич. Стрекопытов и стрекопытовцы: от Гомельского восстания до Северо-Западной армии.

Джерела

Список (по старшинству в чинах) штаб- и обер-офицерам и классным чиновникам 276 пехотного Купянского полка (к 30 декабря 1915 года): страница 46, — прапорщик Владимир Васильевич Стрекопытов. Высочайшие приказы по Военному ведомству о чинах военных (за 1915—1917 годы). Красноармейцы против коммунаров. Часть первая. Красноармейцы против коммунаров. Часть вторая. Красноармейцы против коммунаров. Часть третья. Красноармейцы против коммунаров. Окончание. Г. Лелевич Стрекопытовщина: страничка из истории контр-революционных выступлений в годы гражданской войны. — М.—П.: Госиздат, 1923. — 64 с. Ирина Такоева, Гомельская губерния: как все начиналось. Неизвестные страницы. — Гомель: издательство "Редакция газеты «Гомельская правда» — 2014 г. Журавлёв Н. Н. Владимир Стрекопытов. Мятежный командир // Новейшая история России. 2021. Т. 11, № 2.