Храм Донаторів (від «дарувальник») — прийнята назва печерної церкви XIV століття в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим, в окрузі середньовічного міста-фортеці Ескі-Кермен. Розпорядженням російської окупаційної адміністрації (уряду Російської Федерації) № 2073-р від 17 жовтня 2015 року пам'ятку включено до категорії об'єктів культурної спадщини федерального значення.

Назва пам'ятки, за сюжетом фрески, що зображує сім'ю ктиторів, будівельників церкви, в 1920-х роках дав Микола Ернст, імовірно — володарів князівства Дорос, столицею якого був Ескі-Кермен. Микола Ернст, Анатолій Якобсон та Юрій Могаричов допускали існування невеликого поминального скиту-усипальниці місцевого князя (встановлено наявність одного, можливо двох поховань). Можливо, поруч із храмом були якісь наземні споруди: перед входом та на майданчику збереглися гнізда для дерев'яних конструкцій.

Час створення Час створення пам'ятника Микола Рєпніков спочатку датував другою половиною XIV століття, а потім конкретизував — 1380-ми роками. Микола Ернст вважав, що храм заснований у XIV або на початку XV століття, Олег Домбровський датував створення кінцем XII — початком XIII століття. Олександр Герцен і Юрій Могаричов датували будівництво часом раніше середини XIV століття. Андрій Виноградов висловлює припущення, що у 1351 або 1381 році храм був облаштований жінкою з княжої родини, яка прийняла чернецтво під ім'ям Марії. Це мала бути усипальниця для її померлих родичів..

Опис Пам'ятка розташована у верхів'ї ущелини Черкес-Кермен Внутрішнього пасма Кримських гір, у скелі мису, що ділить балку на два рукави, підходи до якої заросли густим чагарником. У храм піднімалися кількома вузькими, вирубаними в розколині, сходами (збереглися їх сліди), доповненими дерев'яними висячими містками, від яких збереглися численні пази під бруси кріплень. Зараз стара стежка практично непрохідна і в храм потрапляють обхідною дорогою по краю плато зверху. З цієї причини храм рідко потрапляв у поле зору дослідників і просто мандрівних.

Окрім самої церкви, поруч було висічено два приміщення, одне з яких однозначно ідентифікується як гробниця, інше — або усипальня, або склеп, або келія причетника. Вхід до печери розташований на південному боці скелі, там же пробите єдине вікно. Сам храм майже прямокутний, розмірами 5,1×3,2×2,5 м, з підковоподібною апсидою, розташованою трохи на південь від центру наосу, спрямованою точно на схід і відокремленою вівтарною перегородкою, що збереглася на висоту до 35 см. Олег Домбровський припускав, що пізніше вівтарна перегородка була доповнена іконостасом. На північній стіні висічені декоративні (тобто без влаштування в них поховання) аркосолії із зображеннями святих, причому ліва, від входу, переходить на західну стіну. Микола Рєпніков вважав, що в ніші однієї з арок розташовувався жертовник. У північній частині стеля напівкоробчата, решта — плоска. Існує версія, що північна частина храму відокремлювалася від основної частини двома напівколонами біля стін і колоною між ними і була чимось на зразок окремого приділу. По периметру наосу, вздовж західної та північної стін, зроблена кам'яна лава. Стіни були поштукатурені, причому дослідники відзначали, що шар штукатурки був товстішим, ніж в інших відомих храмах. Усе внутрішнє приміщення храму, включаючи стелю і навіть відкоси вікон та дверей, було вкрите фресками.

Фрески У 1848 році учасник кримської експедиції графа Олексія Уваров художник Моріц Вебель створив кілька акварелей, скопіювавши розписи — тоді ще найменш зруйновані, але до початку XXI століття у відомих наукових працях малюнки не аналізувалися. У своїй книзі 1872 залишки візантійських фресок згадує мандрівник Євген Марков.

Вивчення розписів храму розпочалося у 1920-х роках, у процесі роботи кримської археологічної експедиції. Її учасники відзначали фрески у своїх роботах: Микола Ернст звернув увагу на гарну збереженість стінопису. Анатолій Якобсон вважав розпис створенням константинопольського художника. У 1927 році, як керівник кримської експедиції Центральних державних реставраційних майстерень фрески храму Донаторів, серед інших, вивчав Ігор Грабар. З його прибуттям Микола Ернст пов'язував очікування підтвердження думки учасників досліджень про створення стенопису в палеологівському стилі в XIV або на початку XV століття. Художник залишив про них короткі нотатки у записнику, резюмувавши, насамкінець, своє враження від побаченого:«Незвичайно вишукана вся загальна композиція розписів та орнамент (декорат.) оздоблення. Все це висока майстерність» Детальний опис фресок у ті ж роки залишив Микола Рєпніков, а Олег Домбровський у праці 1966 року ґрунтовно проаналізував розписи та представив власні трактування: на його думку, фрески створювалися в кілька етапів (одна поверх іншої), причому розпис конхи апсиди він датував кінцем XII — початком XIII століття, тоді як інші композиції з'являлися поступово аж до кінця XIV століття за меценатства місцевого князя. Проте версію Домбровського заперечує художниця-реставраторка Ірина Волконська, зазначаючи, що припущення про різночасність розписів окремих частин храму «Донаторів» не підтверджується ні стилістично, ні технологічно. Оскільки до нашого часу фрески практично не збереглися — вціліли лише незначні фрагменти — сучасні дослідники змушені спиратися переважно на матеріали експедиції Миколи Рєпнікова 1920-х років та, меншою мірою, на пізніші обстеження О. Домбровського.У консі апсиди зображений «поясний» Деісус з великою фігурою Христа в червоній ризі та предстоячими праворуч Іванном Хрестителем і Богородицею зліва. У нижній частині вівтаря — багатофігурна композиція «Поклоніння жертві» (також «Поклоніння Агнцю» зі святителями, що стоять по обидва боки. Середня частина крайньої зліва фігури диякона написана в вирубаній в стіні ніші — на підставі цього Домбровський дійшов висновку, що частина розпису була виконана пізніше за основну частину і, можливо, взагалі спочатку не планувалася.

На стелі над вівтарем розміщена фреска Благовіщення, далі йдуть сюжети Хрещення Господнє та Стрітення. У північній частині стелі у п'яти медальйонах, оформлених «пишним орнаментальним візерунком» зображено поясні постаті святих, з яких до 1920-х років збереглися зображення Єрмолая, Пантелеймона та апостолів Петра та Павла. Далі в цій частині стелі картина муки Феодора Стратилата перед царем і усічення його глави.

Північна стіна архітектурно розділена на аркосолії: у західному ще в 1920-х роках зберігалися незначні залишки постатей Юрія Змієборця та Дмитра Солунського на повний зріст у військовому вбранні з фрагментом малої фігури між ними, тоді як у східному, судячи з уцілілих кінських копит, припускали наявність кінного зображення. Краї аркосоліїв були оздоблені орнаментом і написами в'яззю, між дугами арок вписано медальйони з бюстами святих, а простінок біля вівтарної перегороди прикрашали поясні зображення двох мучениць із орнаментом знизу, хоча О. Домбровський заперечував, що на північній стіні зображений саме Юрій Змієборець.

Саме завдяки сюжету фрески в аркосолії західної стіни храм отримав свою назву: вважається, що на ній зображені донатори, хоча до 1920-х років від розпису вціліли лише фрагменти. У центрі була розташована чоловіча постать на повний зріст із німбом у розкішному червоному вбранні, з молодим обличчям і борідкою, яку Микола Рєпніков ідентифікував як мученика Акіндіна, тоді як Микола Ернст та пізніше Олег Домбровський припускали, що це зображення Христа. Праворуч була зображена черниця з молитовно простягнутими до Христа руками, а ліворуч — дві постаті, що й вважаються донаторами: чоловік із бородою в оригінальній шапці з тканинним верхом і хутряною облямівкою, а поруч — залишки жіночої фігури в червонуватому одязі з короткими до ліктів рукавами та гостроверхим кокошником на голові.

Розписи південної стіни не збереглися, але залишки фрагментів на віконних укосах зберігалися ще в 1920-ті роки.

Написи храму У храмі відомі чотири написи візантійською грецькою мовою, нанесені темперою по штукатурці над аркосоліями (арковими нішами для встановлення урни з прахом померлого або саркофага) на західній та північній стінах, які пишно орнаментовані візерунками та в'яззю. Найзначніший, так званий «будівельний напис» на північній стіні, виконаний жовтою фарбою з червоним контуром на синьому тлі, проте через значні пошкодження та відколи літер деякі фрагменти тексту — як і в усіх інших написах — наразі втрачені, а частина, що піддається прочитанню, виглядає так: що Андрій Виноградов переклав таким чином «…заснований за сприяння раби Христової Марії. У 6890 (або: 6860) році, в 5-й індикт», тобто 1381—1382 рік, або 1351—1352 рік.

Аналізуючи текст, учений робить висновок, що оскільки вираз виду «раби Христової» зазвичай вживають до осіб духовного звання, Марію з напису можна вважати монахинею і ідентифікувати із черницею, зображеною останньою в процесі ктиторів. Вона, на відміну від інших постатей, не має підпису зі згадкою про кончину і, ймовірно, є замовницею (ктиторкою) храму, яка стала черницею під ім'ям Марії.

Інші три написи надгробні (хоча фігур на фресці п'ять і один напис міг бути втрачений), з традиційною пізньовізантійською формулою «спочив раб Божий…» (), яка, власне, тільки у всіх і збереглася. Виконані білою фарбою по синьому тлі, по виконанню зроблені однією рукою, але не обов'язково одночасно. Вважається, що в втраченій нижній частині могли бути імена та титули зображених, а також рік створення. Наносилися, швидше за все пізніше, по одній поверх вже готових фресок, можливо, після смерті донатора. Датують написи, приблизно, одним часом — 1351—1352 рік, або 1381—1382 рік.

Історія вивчення Незважаючи на те, що Моріц Вебель у 1848 році відвідав храм і створив кілька акварелей із його краєвидами, у записах Уварова церква не згадується — вочевидь, сам граф у ній не бував. Вперше в літературі про храм розповів Євген Марков у «Нарисах Криму», присвятивши йому цілу сторінку в художньому стилі: він описує залишки візантійських фресок, серед яких за фрагментами напису розгледів лик Миколи Чудотворця, а також згадує напівкруглий «вівтарик», кам'яний престол із висіченим хрестом та низькі сидіння вздовж вівтарних стін.

Вважається, що перший науковий опис храму зробив Микола Ернст у роботі 1929 року, опублікованій за результатами діяльності кримської археологічної експедиції 1920-х років. Найбільш повний звіт про підсумки роботи експедиції зробив її керівник Микола Рєпніков, опублікувавши їх у 1932 році, а значна частина підсумків досліджень збереглася в нещодавно виданому рукописі історика. Олег Домбровський, у книзі «Фрески середньовічного Криму» 1966 року присвятив розписам храму цілий розділ.

Примітки

Література