Фулло (лат. fullo, множина: fullones) — ремісник давньоримської доби, чия праця полягала в обробці та пранні вовняних і лляних тканин. Назва походить від латинського дієслова fullare — «топтати», що прямо вказує на головний метод роботи. Відомості про цю професію збереглися завдяки написам на стінах будівель в Італії та провінціях Римської імперії, а також завдяки згадкам у творах античних письменників — Плавта, Марціала та Плінія Старшого.
Майстерня, в якій трудився фулло, мала назву фуллоніка (fullonica). Такі заклади виконували одразу дві функції: по-перше, приймали на обробку нові тканини прямо з ткацького верстата — видаляли з них природні домішки, жири та ланолін вовни; по-друге, чистили вже ношений одяг, повертаючи йому свіжий вигляд. Деякі дослідники вважають, що обробка сирих тканин не завжди входила до обов'язків фулонів, проте більшість джерел підтверджує обидві функції.
У суспільстві, де охайний вигляд прирівнювався до соціальної поважності, а білосніжна тога була символом гідного громадянина, попит на послуги фулонів був постійним і значним. Саме тому фуллоніки зустрічалися практично в кожному достатньо великому римському місті — від Британії до Сирії. Найкраще збереглися їхні залишки в Помпеях, де катастрофічне виверження Везувію у 79 р. н.е. законсервувало майстерні разом із їхнім обладнанням, стінописом та навіть інвентарем.
Виробничий процес у фуллоніці
Обробка тканини проходила у три послідовні стадії, кожна з яких мала своє обладнання та методи.
Замочування і топтання
Перша стадія — найбільш фізично виснажлива. Одяг занурювали у невеликі кам'яні чани-ніші, заповнені теплою водою з додаванням різноманітних лужних речовин. Найпоширенішим і найдешевшим засобом була ферментована людська або тваринна сеча, багата на аміак — природний руйнівник жирів. Для цього у багатьох римських містах на вулицях виставляли спеціальні глиняні глечики, куди перехожі могли відлити. Сеча збиралася і продавалася фулонам — попит на неї був настільки стабільним, що імператор Веспасіан увів на цей товар спеціальний податок. Коли його син Тіт закинув батьку непристойність такого джерела доходів, Веспасіан простягнув йому монету зі словами «Pecunia non olet» — «Гроші не пахнуть».
Робітник заходив у чан босоніж і ритмічно топтав тканину ногами — саме ця дія дала назву всій професії. Одночасно він розтирав і перекручував тканину руками для кращого проникнення очищувального розчину у волокна. Рухи були настільки схожі на танцювальні, що в латині з'явився навіть жартівливий термін saltus fullonicus («танок фулона»). Ці чани-купальні, розташовані рядами вздовж стін, є головною ознакою, за якою археологи впізнають фуллоніки серед розкопаних будівель.
Полоскання
Після того як хімічний розчин розчиняв бруд і жири, тканину потрібно було ретельно промити. Для цього фуллоніки оснащувалися цілими системами кам'яних басейнів, поєднаних між собою та підключених до міського водопроводу. Зазвичай таких басейнів було три або чотири, і вода в них рухалась по колу: свіжа надходила з одного боку, а використана витікала з іншого. Тканину ж переносили у зворотному напрямку — від найбруднішого басейну до найчистішого, забезпечуючи поступове та ефективне виполіскування.
Фінішна обробка
Заключний етап охоплював кілька різних процедур, набір яких залежав від типу тканини та побажань замовника:
Розчісування та стрижка. Щоб підняти ворс, поверхню тканини розчісували колючками будяка або шкіркою їжака, а потім підрівнювали спеціальними ножицями. Відповідні знаряддя знайдено при розкопках кількох фуллонік у Помпеях.
Відбілювання сіркою. Готові вироби розвішували над плетеним кошиком-кліткою — viminea cavea — під яким спалювали сірку. Сірчаний дим відбілював тканину, але водночас руйнував барвники, тому цей метод застосовували лише для білого одягу. Пресування. Наприкінці тканину або одяг закладали у гвинтовий прес — torcular — і пресували, щоб зробити поверхню гладкою та рівною. Залишки таких пресів знайдено в Помпеях і Геркуланумі. Зображення цього пристрою зберігається на помпейській фресці у Національному музеї Неаполя.
Ще у 220 р. до н.е. римські цензори Г. Фламіній і Л. Емілій склали законодавчий акт — «Метілієвий закон», — що регулював прийоми роботи в майстернях. Серед іншого закон забороняв застосовувати певні мінерали поблизу кольорових тканин, а також наказував використовувати кімолійську відбілювальну землю для відновлення кольорів, пошкоджених сіркою.
Фуллоніки в містах Римської імперії
Сліди майстерень фулонів виявлені у багатьох куточках колишньої Римської держави: на острові Делос, у Флоренції, у Фрежюсі, поблизу Форлі, а також у провінціях на північ від Альп. Найбагатша колекція фуллонік збереглася в Помпеях та Остії.
Помпеї
У місті, похованому під шаром попелу Везувію, на сьогодні виявлено одинадцять фуллонік, а загальна кількість пральних та текстильних закладів сягала щонайменше вісімнадцяти. Серед усіх помпейських фуллонік виокремлюються дві особливо добре збереженіих.
Перша — це майстерня Стефана (Fullonica Stephani) на вулиці Via dell'Abbondanza, відкрита у ході розкопок між 1912 і 1914 роками. За написами на фасаді — «Fullones universi rog(ant)» («Усі фуллони просять вашого голосу») та «Stephanus recommends» — будівлю пов'язали з власником на ім'я Стефан. Майстерня виникла з перебудови приватного будинку: центральний атрій із кам'яним басейном слугував для прання делікатних тканин, задній перистиль із п'ятьма топтальними чанами і трьома полоскальними басейнами — для масової обробки, а покрівля верхнього поверху правила за терасу для сушіння. При розкопках у вестибюлі знайшли скелет людини зі скарбом із понад тисячею монет — найімовірніше, це власник або відвідувач, що шукав порятунку під час виверження.
Друга значна помпейська пам'ятка — фуллоніка Луція Веранія Гіпсея (Fullonica Verani Hypsaei). Вона відома насамперед серією фресок, що зображали різні стадії сукновального процесу і нині зберігаються в Національному музеї Неаполя.
Остія
У портовому місті Остії розкопано п'ять фуллонік — три великих та дві менших. Вони значно масштабніші за помпейські та були зведені переважно за часів Траяна і Адріана — у добу розквіту Імперії та піку міської торгівлі.
Рим (Казаль-Бертоне)
Найбільша з усіх відомих сьогодні фуллонік виявлена в районі Казаль-Бертоне в Римі під час рятівних археологічних робіт перед будівництвом гілки швидкісної залізниці між Рома Тибуртіна і Неаполем. За площею вона втричі перевищує найбільші остійські майстерні й розташовувалася поза міською стіною на ділянці, що раніше слугувала некрополем. Науковці вважають її найбільшим виробничим комплексом, що дійшов з усього античного світу.
Правовий статус, корпоративне життя та релігія
Незважаючи на важку, брудну і запашну роботу, фуллони займали помітне місце в суспільному та юридичному житті римських міст.
Відповідальність і закон
За римським правом фулло ніс повну майнову відповідальність за речі, що перебували у нього в роботі.
Якщо він повертав замовнику чужий одяг або пошкоджував тканину в процесі прання, він підлягав позову за договором найму. При цьому вже випраний одяг вважався юридично знеціненим порівняно з новим — настільки, що навіть імператор Елагабал демонстративно відмовлявся носити вимиту білизну, пояснюючи це втратою її вартості.
Гільдії та громадянська активність
Фуллони Остії об'єдналися у власну корпорацію під назвою Corpus Fontanorum. У Помпеях гільдія фулонів встановила статую видатній жінці Евмахії в її монументальній будівлі на форумі — дар, що свідчив як про фінансову спроможність об'єднання, так і про його прагнення до громадянського визнання. Виборчі написи на стінах фуллоніки Стефана показують, що ця корпорація брала активну участь у місцевому політичному житті.
Культ Мінерви і символ сови
Покровителькою фулонів була богиня Мінерва — захисниця ремесел і мудрості. Тому щорічне свято Квінкватрій 19 березня справлялося з особливою урочистістю саме в майстернях фулонів. На помпейських графіті фулонів незмінно супроводжує зображення сови — символу Мінерви. Серед дослідників досі не вщухають суперечки: чи є сова відсиланням до богині, чи алюзією на прислів'я Варрона — «Людей він лякає більше, ніж пугач лякає фулона».
Примітки
Література Flohr, M. (2013). The World of the Fullo: Work, Economy, and Society in Roman Italy. Oxford: Oxford University Press. Flohr, M. (2006). Organizing the Workshop. Water Management in Roman Fullonicae. // Wiplinger G. (ed.) Cura Aquarum in Ephesus. Leuven: Peeters. — С. 193–200. Wilson, A. (2003). The archaeology of the Roman fullonica. // Journal of Roman Archaeology, 16. — С. 442–446. Flohr, M. (2003). Fullones and Roman Society. A Reconsideration. // Journal of Roman Archaeology, 16. — С. 447–450. Bradley, M. (2002). It all comes out in the wash: Looking harder at the Roman fullonica. // Journal of Roman Archaeology, 15. — С. 21–44. De Ruyt, C. (2001). Les Foulons, artisans des textiles et blanchisseurs. Genève: Musée Rath. — С. 186–191. Robertson, R. H. S. (1986). Fuller's Earth: A History. Hyde: Volturna Press. Smith, W. (1875). A Dictionary of Greek and Roman Antiquities. London: John Murray. — С. 551–553. Berry, J. (2010). The Complete Pompeii. London: Thames and Hudson. Milnor, K. (2014). Graffiti and the Literary Landscape in Roman Pompeii. Oxford: Oxford University Press. — С. 248–249.