Микола Адольфович Мейнандер (, , , , с. — †, Гельсінкі) — фінський генерал-лейтенант, який служив у російській імператорській армії «Nicolaus Petrus Meinander», Suomalaiset kenraalit ja amiraalit Venäjän sotavoimissa 1809—1917. Biografiakeskus, Suomalaisen Kirjallisuuden Seura. (Viitattu 28.3.2020), герой боїв на Шипці під час російсько-турецької війни 1877—1878 років.
Життєпис Отримав добру домашню освіту.
Батьками Майнандера були майор Адольф Вільгельм Майнандер () та Анна Густава Халтін.
У 1845 р. навчався у в Санкт-Петербурзі.
Імовірно до 9 червня 1852 р. після смерті Гельмерсена О. П. тимчасово обіймав посаду директора Брестського кадетського корпусу .
1855 р. випущений в офіцерському званні прапорщикаСписок генералитету по старшинству 1898 г., і його було призначено до і брав участь у військовій компанії 1855—1856 рр.
1856 р. отримав чин підпоручника. У Кримській війні Мейнандер брав участь в приготуванні оборони Санкт-Петербургської губернії.
З 11 травня 1857 р. він командував , і був при Павлівському кадетському корпусі.
1859 р. отримав звання поручника і далі перебував у списках Навчальної пішої батареї (в 17-й польовій артилерійській бригаді), де 29 серпня 1867 р. отримав чин штабс-капітана, до того ж рахувався в 14-й артилерійській бригаді.
У 1860 р. його перевели до 14-ї польової артилерійської бригади.
У 1863 р. — перевели до артилерії Кронштадтської фортеці.
1867 р. отримав звання штабс-капітана.
1868 р. отримав чин капітана.
28 вересня 1873 р. призначений бути командиром 3-ї батареї 14-ї артилерійської бригади, і 1873 р. отримав звання підполковника. На чолі цієї батареї він у 1877–1878 роках бився проти турків на Балканах.
У 1877—1878 рр. зі своєю бригадою Майнандер брав участь у російсько-турецькій війні. 1877 р. «за відмінність у справах проти турків» отримав звання полковника. Найвищим наказом від 25 листопада 1878 р. Мейнандер «за відмінність у справах з турками при обороні Шипкінського перевалу 30 жовтня 1877 р.» був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість».
18 серпня 1882 р. призначений командиром 2-ї батареї .
1890 р. отримав звання генерал-майора Гельмерсен, фон Александр Петрович, «Список генеральских чинов армии, флота и военизированных корпусов Российской империи», сайт «Генералитет Российской империи (армия, флот и военизированные корпуса)» і призначений служити командиром 15-ї артилерійської бригади.
1890 р. був переміщений на таку ж посаду до 27-ї артилерійської бригади — бути командувачем 27-ї артилерійської бригади.
З 1897 р. командував .
З 1898 до 02 березня 1899 р. — командував , записаний в списки 3-ї батареї 14-ї артилерійської бригади.
2 березня 1899 р. звільнений у відставку з наданням чину генерал-лейтенанта, правом носіння мундира та з матеріальним забезпеченням пенсією.
Нагороди
Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1862 р.); Орден Святої Анни 3-го ступеня (1866); Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (1871); Орден Святої Анни 2-го ступеня ( 1875 р.); Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та бантом (1 грудня 1877 р., «у нагороду за відмінну мужність та хоробрість, проявлені при обороні Шипки з 9 до 14 серпня цього року»); Золота шабля з написом «За хоробрість» (25 листопада 1878 р.); Орден Святого Володимира 3-го ступеня з мечами (15 червня 1879 р., «за прояв відмінної мужності та хоробрості, надані у справі з турками на Шипці 28 грудня 1877 р.»); Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (30 серпня 1893 р.); Орден Святої Анни 1-го ступеня (14 травня 1896 р.), .
Родина Його дружиною з 1879 р. була Клотільда Отилія Кароліна аф Майнандер, дочка генерала Отто Івановича Майнандера (у 1899 р. був вдівцем).
Від цього шлюбу мав три дитини.
Примітки
Джерела