Беляус — пізньоскіфський некрополь у Євпаторійському районі Криму. Розташований за 2 км на південний схід від села Знам'янське, за 75 метрів на північ від однойменного городища. Досліджувався разом із городищем Беляус під час комплексних розкопок 1960—1980 років вченими Інституту археології Академії наук СРСР.

Дослідження Могильник було відкрито у сезон 1967 року Ольгою Дашевською, яка очолювала Донузлавську експедицію Інституту археології Академії наук СРСР. Вона займалася розкопками городища Беляус. Пам'ятка систематично розкопувалася і вивчалася аж до 1981 року.

Фібули з комплексів були досліджені Б. Ю. Міхліним, антропологічний матеріал — Т. С. Кондукторовою.

Опис Пізньоскіфський некрополь, здебільшого ґрунтовий, розташований за 2 км на південний схід від села Знам'янське, за 75 м на північ від однойменного городища на колишньому полі колгоспу «Шлях Леніна». Сучасний топонім успадкований від сусіднього колишнього села БеляусУпразднено в 1948 году, спотворене Бель-Авуз; , яке як хутір вперше було згадано у другій половині XIX століттяТаврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1900 год. — 1900. — С. 66—67..

Пам'ятка датується двома періодами: кінець ІІІ ст. до н. е. — І ст. та IV—V ст. Етнокультурна належність пам'ятки — Херсонеська держава, пізні скіфи, гуни. Історичний регіон — Херсонеська держава, пізньоскіфське царство.

Розміри пам'ятника охоплюють ділянку близько 250 на 200 м. Це єдиний пізньоскіфський могильник у Північно-Західному Криму, що непошкоджений господарською діяльністю і майже повністю вивчений археологічно. Площа дослідженої в ході розкопок території близько 2 га, залишилися невивчені окраїнні ділянки.

На пам'ятці виявлено 170 ґрунтових поховальних споруд різних типів, зокрема земляні склепи (однокамерні та двокамерні), ями, трупоспалення в керамічних урнах, а також 93 підбійні могили, 85 з яких виявилися дитячими. Окрім цього, були знайдені чотири пограбовані ще в давнину підкурганні кам'яні склепи зі зруйнованими насипами та склепіннями, які за характерною будівельною технікою віднесли до грецького могильника; в одному з них зафіксовано вторинне поховання (датоване IV—V ст.) гунського хлопчика 12–14 років із численним супровідним інвентарем, а також золотими та срібними прикрасами. Після вивчення всі комплекси були законсервовані відпрацьованим ґрунтом, а територія некрополя надалі використовувалася для розпарування та сільськогосподарських потреб.

Поховальний інвентар складався з комплексів цілого керамічного посуду, червонолакових виробів, металевих ювелірних виробів, намист. Складено найбільша колекція «мегарських чаш». Знахідки зберігаються у фондах та експозиції Євпаторійського краєзнавчого музею.

Державний обліковий номер пам'ятника 1789.

Примітки

Література