Йохен Клеппер (, повне ім'я — Йоахім Георг Вільгельм Клеппер, ; 22 березня 1903, Битом-Оджанський — 11 грудня 1942, Берлін) — німецький євангельський теолог, який працював журналістом і письменником. Один із найвизначніших авторів церковних пісень (духовної поезії) німецькою мовою XX століття. В часи націонал-соціалізму зазнав переслідувань і дискримінації через свою «неарійську» дружину і зрештою наклав на себе руки.
Життєпис Йохен Клеппер був третьою дитиною і першим сином протестантського пастора Георга Клеппера () та його дружини Гедвіґ (), до шлюбу Вайдліх (). 26 квітня 1903 року батько охрестив його водою з Йордану. Мав дві старші сестри, Марґот () і Гільдеґард (), та двох молодших братів, Ергарда () і Вільгельма ().
Відвідував євангелічно-гуманістичну гімназію в повітовому місті Глогув і мешкав у свого вчителя французької мови Еріха Фромма (), який став для нього турботливим другом.Markus Baum: Jochen Klepper. Neufeld, Schwarzenfeld 2011, S. 11–22: 1. Pfarrers Kinder. З літа 1922 року вивчав євангелічну теологію в Університеті Ерлангена — Нюрнберга, а з літа 1923 року — у Вроцлавському університеті. Тут на нього вплинули дослідник Нового Заповіту , історик церкви , догматик і передусім філософ релігії . Герман наблизив його до вчення Мартіна Лютера, був його взірцем у проповідництві та став близьким другом. Через слабке здоров'я — він страждав на головний біль та розлади сну — Клеппер відмовився від наміру стати пастором. 1925 року організація «Студентська допомога» відправила його на оздоровлення до Бад-Заарова у будинок , яким керував лютеранський пастор .Markus Baum: Jochen Klepper. Neufeld, Schwarzenfeld 2011, S. 23–39: 2. Von der Mutter die Natur.
Журналіст, автор радіопередач і письменник З 1927 року, залишивши університет без диплома, Клеппер писав фейлетони та пропонував їх газетам і журналам спочатку під псевдонімом Георг Вільгельм (), а згодом під власним іменем. Серед них був некролог на смерть Райнера Марії Рільке та стаття про Бенедикта Спінозу. 1927 року почав працювати журналістом у Євангелічній прес-службі Сілезії () у Вроцлаві під керівництвом . Писав переважно літературні, біографічні та церковно-історичні статті для церковного тижневика «Наша церква» (), наклад якого тоді становив 42 000 примірників. У червні 1927 року на радіостанції «Сілезька радіогодина» () прозвучав його перший матеріал про . Як релігійний соціаліст, вступив до Соціал-демократичної партії, в газеті якої з 1928 року опублікував кілька статей, есе та репортажів про життя дітей.Markus Baum: Jochen Klepper. Neufeld, Schwarzenfeld 2011, S. 41–59: 3. Gebrochene Linie.
Його дружина Йоганна Штайн () підтримувала його в реалізації мети працювати вільним письменником. Клеппер написав — натхненний дружиною — роман про моду під назвою «Велика директриса» (), який, проте, ніколи не було опубліковано, бо він не знайшов видавництва. Проте Клеппер успішно працював у пресі та намагався створювати якісні радіопрограми. 21 вересня 1931 року переїхав до Берліна; у березні 1932 року до нього приєдналася родина, яка оселилася в передмісті .Markus Baum: Jochen Klepper. Neufeld, Schwarzenfeld 2011, S. 61–84: 4. Unmögliche Verbindung
З 21 вересня 1932 року Йохен Клеппер вів щоденник; з лютого 1933 року часто підписував записи цитатами з Моравської церкви. Скорочений щоденник видала 1957 року його сестра Гільдеґард під назвою «Під тінню твоїх крил» (); надруковано понад 100 000 примірників у більш ніж 20 виданнях.
Перший опублікований роман Клеппера «Човен веселих людей» (), що описує життя на річці Одер, написано восени 1932 року. У січні 1933 року він був прийнятий видавництвом і з'явився у продажу в червні 1933 року. Книга вважається вишуканою літературою про рідний край; Клеппер написав природну і людяну новелу без моралізаторства. Для автора це було також переосмисленням дитинства та юності на Одері. До 2010 року надруковано понад 120 000 примірників. 1949 року на кіностудії DEFA в радянській зоні окупації за романом знято , який вийшов у прокат 1950 року і мав значний успіх (понад чотири мільйони глядачів).Markus Baum: Jochen Klepper. Neufeld, Schwarzenfeld 2011, S. 85–99: 5. Denkmal und Abgesang
15 листопада 1932 року Клеппер знайшов роботу на радіо . Його керівником був письменник і кінорежисер , який ставився до нього прихильно. Попри це, в жовтні 1932 року Клеппер був змушений вийти зі Соціал-демократичної партії. Із приходом націонал-соціалістів до влади у березні 1933 року почалася «уніфікація» радіомовлення. Оскільки Клеппер був членом SPD і мав дружину-єврейку, в середині 1933 року його звільнили з радіо. Тепер він жив на доходи від свого роману. У липні 1933 року отримав роботу на неповний робочий день у видавництві Улльштайн у редакції радіожурналу на вулиці 23 у . Ця робота була нижчою за його можливості, але він вважав, що його туди привів Бог, і був за це вдячний. Оскільки він був «обтяжений єврейськими зв'язками», 3 вересня 1935 року його звільнили.Markus Baum: Jochen Klepper. Neufeld, Schwarzenfeld 2011, S. 101—123: 6. Schicksalsgemeinschaft
24 лютого 1934 року йому вдалося домогтися прийняття до . Оскільки його дружина та дві її доньки за визначенням Нюрнберзьких расових законів були єврейками, сім'я опинилася під дедалі більшим тиском. Йохен Клеппер вбачав у зростанні юдофобії святотатство перед Богом. З болем та тривогою стежив за подіями того часу в середовищі євангелічної церкви, яка коливалася між пристосуванством до націонал-соціалізму та опозиційним рухом протестантських християн у вигляді . Став глибше замислюватися над Словом Божим, що відобразилося в його щоденниках. У жовтні 1934 року відвідав свого вмираючого батька в Бойтені-на-Одері.
За пропозицією свого друга, поета , писав для часопису «»; його перша стаття з'явилася там у грудні 1935 року.Maria Theodora Freifrau von dem Bottlenberg-Landsberg: Karl Ludwig Freiherr von und zu Guttenberg. 1902—1945. Ein Lebensbild. Lukas, Berlin 2003, ISBN 3-931836-94-0, S. 134.
З вересня 1933 року, після відвідин міського палацу в Потсдамі та за порадою редактора , таємно працював над новим романом «Батько» (). У ньому він не лише опрацював власний конфлікт із батьком через історію конфлікту прусського «короля-солдата» Фрідріха Вільгельма I та його сина Фрідріха II, але й створив образ короля, який щодо всього запитує Бога і вважає себе «першим слугою держави», що було противагою культу фюрера. Роман вийшов у лютому 1937 року і, попри обсяг у два товстих томи, швидко став бестселером, особливо в пропрусськи налаштованих колах; він став обов'язковим для читання офіцерами Вермахту. Ще за життя Клеппера продано 65 000 примірників, що допомогло йому вижити; ще 35 000 — до кінця війни, а загалом надруковано понад 200 000 примірників. З іншого боку, незабаром після виходу роману, 25 березня 1937 року, його виключили з Імперської палати письменства, що означало заборону на професію та безробіття. Клеппер думав про втечу за кордон, але не зміг на це зважитися. За спеціальним дозволом у 1938 році він зміг видати збірку віршів «Кіріє» ().Markus Baum: Jochen Klepper. Neufeld, Schwarzenfeld 2011, S. 125—150: 7. Könige und Tyrannen
Приватне життя і родина 26 квітня 1929 року познайомився зі вдовою Йоганною Штайн () єврейського походження, до шлюбу Ґерстель () із Нюрнберга, чия родина володіла будинками моди Gerstel. Клеппер був одним із піднаймачів у квартирі Штайн у Бреслау, і поступово між ними виникли дружні стосунки. 28 березня 1931 року 28-річний Йохен одружився з цією освіченою і культурною жінкою, яка була на 13 років старша за нього. Йоганна Штайн привела у створену з Клеппером нову сім'ю своїх доньок Брігітте (, 1920 року) та Ренате (, 1922 року). Налаштована антисемітськи родина Клеппера не схвалила шлюб із єврейкою.
Йохен Клеппер мав багато друзів, проте страждав через відсутність власних дітей і часто перебував у стані меланхолії. 18 грудня 1938 року Йоганна Клеппер охрестилася в у . Одразу після цього пара обвінчалася. Через нацистські плани перебудови міста сім'я була змушена виїхати зі свого старого будинку в . З 20 травня 1939 року вони жили в у власному будинку на Тевтоненштрассе () 23. Його старша падчерка Брігітте незадовго до початку війни змогла виїхати до Англії.
25 листопада 1940 року Клеппер отримав повістку до Вермахту і з грудня 1940 по жовтень 1941 року був солдатом. Через «неарійський шлюб» у жовтні 1941 року його звільнено з Вермахту як «негідного честі носити зброю».
Наприкінці 1942 року спроба молодшої доньки виїхати за кордон зазнала невдачі, її депортація стала неминучою. Крім того, після особистої розмови з міністром внутрішніх справ Рейху Вільгельмом Фріком Клеппер зрозумів, що змішані шлюби буде примусово розірвано, а отже, його дружині також загрожує депортація. Ввечері 10 грудня Йохен Клеппер звернувся до свого сусіда Ганса Карбе () і передав йому свої численні рукописи на зберігання. У ніч з 10 на 11 грудня 1942 року сім'я Клепперів разом наклала на себе руки за допомогою снодійних таблеток та газу. Наступного дня Карбе дізнався про самогубство родини Клепперів.Евгений Беркович: Немецкий писатель с еврейской судьбой; перевірено 04 травня 2026 р.
Україна 1941-го року в воєнному щоденнику Клеппера «Подолання» Перебування Йохена Клеппера на території України влітку та восени 1941 року зафіксовано в його воєнному щоденнику «Подолання: Щоденники та записи часів війни» (; видано 1958 року).Hildegard Klepper (Hrsg.): Überwindung. Tagebücher und Aufzeichnungen aus dem Krieg. Deutsche Verlagsanstalt, Stuttgart 1958 Служачи в підрозділі постачання 76-ї піхотної дивізії Вермахту, Клеппер пройшов маршем від Бессарабії через Поділля та Придніпров'я до берегів Дніпра.
Маршрут Клеппера в Україні розпочався 20 липня 1941 року з переправи через Дністер біля Могилева-Подільського. Протягом липня він пройшов через низку населених пунктів сучасної Вінницької області: Серби (нині Гонтівка), Борівку, Томашпіль, Крижопіль (нині Високе), Ольгопіль та інші. Особливу увагу в щоденнику приділено містечку Чернівці на Вінничині, де автор описує занедбану синагогу та злидні місцевого єврейського населення, що він сприймав як особисту трагедію через статус його власної родини в Німеччині.
У серпні та вересні маршрут пролягав через степи Одеської та Кіровоградської областей. Клеппер описував виснажливі марші через Бобринець, Кіровоград (нині Кропивницький), Нову Прагу та Олександрію. На шляху до Дніпра він також описує життя мешканців інших поселень, серед яких Куколівка та Ганнівка. Кінцевими точками його українського шляху стали Полтава та район Кременчука, де на початку жовтня 1941 року він через «неарійський» шлюб отримав наказ про звільнення з армії як «негідний честі носіння зброї» ().
Нотатки у воєнному щоденнику Клеппера про Україну вирізняються глибоким гуманізмом та відсутністю нацистської ідеології. Клеппер детально описував не лише військові будні, а й подробиці життя українського та єврейського населення, гнітючі картини руйнувань та виснажливі марші українськими степами. Також автор зафіксував ранні етапи маркування євреїв на окупованих територіях. Зокрема, у записі з Кіровограда (нині Кропивницький) від 25 серпня 1941 року Клеппер описує появу на одязі євреїв зірок Давида: він зазначає, що єврейське населення було змушене носити білі пов'язки з примітивно вишитими зірками. Ці спостереження викликали у письменника глибоке потрясіння, оскільки він постійно проєктував побачене на долю своєї дружини Йоганни та падчерки Ренати, які залишалися в Берліні під загрозою подібних переслідувань. Через ці записи воєнний щоденник Клеппера є важливим джерелом, що містить свідчення німецького військового про Голокост на теренах України.