Реформа Єнджеєвича — реформа польської шкільної системи (початкової та середньої освіти), розроблена міністром Янушем Єнджеєвичем і впроваджена з липня 1932 року; її засади залишалися чинними до 1948 рокуJarosław Jastrzębski, "Reforma Jędrzejewicza w państwowym szkolnictwie akademickim II Rzeczypospolitej. Wzmocnienie prerogatyw władz państwowych", ZESZYTY NAUKOWE UNIWERSYTETU JAGIELLOŃSKIEGO MCCCXVIII – 2011, Prace Historyczne z. 138, С. 159-176 (завантажити файл pdf) Zbigniew Osiński, Janusz Jędrzejewicz. Piłsudczyk i reformator edukacji (1885–1951), Lublin, 2007.Ustawa z dnia 11 marca 1932 r. o ustroju szkolnictwa, Dz.U. 1932 nr 38 poz. 389.https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=wdu19320380389&utm_source.

Шкільну реформу розробив і запровадив Януш Єнджеєвич, міністр релігійних конфесій і народної освіти. Після відновлення незалежності Польщі 1918 року державна влада прагнула подолати навчальний та організаційний хаос у шкільній системі, що був спадщиною доби поділів. Правові акти 1919–1931 років не забезпечували однакового рівня освіти на всій території Республіки Польща. Підготовлену реформу Сейм ухвалив 11 березня 1932 року.

Шкільний закон уніфікував систему середньої освіти, а також відкрив випускникам професійно-технічних училищ можливість вступу до університетів.

І етап – початкова школа Реформа запровадила загальну обов’язкову освіту на рівні початкової школи (у період Польської Народної Республіки її перейменували на основну школу). Початкова школа була семирічною. Останній, сьомий, клас призначався для учнів, які не продовжували подальшого навчання.

Було створено три типи початкової школи: першого, другого та третього ступеня.

У школі першого ступеня навчальна програма четвертого класу реалізовувалася протягом чотирьох років після завершення третього класу. Випускники такої школи могли продовжувати освіту лише на спеціальних професійних курсах, а до школи другого ступеня могли вступити лише після додаткового завершення навчання.

У школі другого ступеня навчальна програма четвертого класу реалізовувалася протягом двох років після завершення третього класу. Її випускники могли продовжувати навчання в гімназії або професійно-технічному училищі.

У школі третього ступеня навчальна програма четвертого класу реалізовувалася протягом трьох років після завершення третього класу. Її випускники також могли вступати до гімназії або професійно-технічного училища.

II етап – загальна середня школа Наступним щаблем після початкової школи була шестирічна загальна середня школа. Вона поділялася на два рівні: чотирирічну гімназію та дворічний ліцей.

Гімназія Умовою вступу до першого класу чотирирічної гімназії було досягнення 12-річного віку та засвоєння програми шестирічної початкової школи другого ступеня. Для вступу учні складали вступний іспит.

Закінчення гімназії давало так звану малу матуру («малий атестат зрілості») і надавало право продовжити навчання у дворічному ліцеї, професійно-технічній середній школі або трирічному педагогічному ліцеї.

Ліцей Загальноосвітні ліцеї вважалися елітарними навчальними закладами. Учні могли обирати одну з таких спеціалізацій:

класичну (з латинською та грецькою мовами); гуманітарну (лише з латинською мовою); математично-фізичну; природничу.

Випускники складали іспит на атестат зрілості, так звану велику матуру. Отримання атестата зрілості давало право розпочати вищу освіту.

До шкільної системи того часу входили також професійно-технічні училища та трирічні педагогічні ліцеї.

Особливості реформи Одним із ключових елементів реформи була відмова від диференціації між класами гімназії. Усі учні навчалися за єдиною програмою, яка передбачала, зокрема, обов’язкове вивчення латинської мови. Диференціація програм починалася лише на рівні дворічного ліцею.

Слабким місцем реформи вважалося запровадження трьох організаційних ступенів початкової школи. Наприклад, семирічні школи, поширені переважно в сільській місцевості, часто реалізовували програму лише чотирьох класів і фактично не давали можливості переходу до середньої школи.

Восьмирічна середня школа була обов’язковим елементом реформи, тому її впровадження відбувалося поступово. Воно розпочалося в липні 1932 року зі скасування набору до перших класів старої восьмирічної середньої школи. Перший і другий класи ліквідували, а шість наступних класів (з третього по восьмий) поступово замінили новою чотирирічною гімназією та дворічним ліцеєм.

Перші випускники реформованої системи середньої освіти отримали атестати зрілості наприкінці 1938/1939 навчального року.

Реформа в академічній освіті 15 березня 1933 року реформу поширено на систему вищої освіти законом Ustawa o szkołach akademickichUstawa z dnia 15 marca 1933 r. o szkołach akademickich, Dz.U. 1933 nr 29 poz. 247 Закон посилив контроль держави над університетами, зокрема розширив повноваження міністра щодо затвердження ректорів, внутрішніх статутів та структури університетів

Структура шкільної системи часів Єнджеєвича, затверджена 1932 року, була скасована владою Польської Народної Республіки 1948 року.

Дивися також

Система освіти в Польщі Реформа освіти 1961 року Реформа системи освіти 1999 року Реформа системи освіти 2017 року Освіта у Другій Польській Республіці.

Примітки

Бібліографія

Йоанна Садовська, Реформа освіти Єнджеєвича в 1932–1933 рр. Білостоцький університет, Інститут історії Закон від 11 березня 1932 року про систему освіти () Закон від 15 березня 1933 року про академічні школи () Z. Osiński, Janusz Jędrzejewicz. Пілсудчик і реформатор освіти (1885-1951), Люблін 2007.