Бомбарда Блекера (), також відома як 29-мм стрижневий міномет (29-mm Spigot Mortar) — британська піхотна протитанкова зброя, розроблена лейтенант-полковником Стюартом Блекером на початку Другої світової війни.

Міномет призначався для озброєння підрозділів Місцевої оборони як протитанковий засіб на випадок німецького вторгнення в умовах гострої нестачі стандартного озброєння. Попри сумніви щодо ефективності «Бомбарди», її випускали великими серіями, проте у бойових діях вона використовувалася вкрай рідко.

Розробка Після поразки у Битві за Францію та евакуації британського експедиційного корпусу з Дюнкерка влітку 1940 року, стала реальною загроза німецького вторгнення на Британські острови.

Однак британська армія була недостатньо оснащена для захисту країни в такому випадку: після евакуації вона могла виставити лише 27 дивізій, тоді як Третій Рейх на той час мав більше ніж 100 дивізій. Особливо гострим був дефіцит протитанкових гармат: 840 одиниць довелося покинути у Франції, і в Британії залишалися лише 167. Артилерійських боєприпасів було настільки мало, що їх забороняли використовувати навіть для навчання.

З огляду на цей дефіцит всю наявну сучасну зброю спрямовували до регулярних частин, а загони Місцевої оборони були змушені доповнювати мізерну кількість застарілої зброї та боєприпасів, яку вони мали, спеціально розробленою імпровізованою зброєю. Одним з таких засобів стала бомбарда Блекера, розроблена підполковником Стюартом Блекером ще у 1930-х роках.

На початку 1930-х років Блекер зацікавився концепцією стрижневого міномета. На відміну від звичайних мінометів, ця конструкція не мала ствола, в натомість використовувала сталевий стрижень (spigot), закріплений на опорній плиті. Метальний заряд перебував всередині хвостової частини самої бомби. Під час пострілу бомба насаджувалася на стрижень, ударник ініціював заряд, і тиск газів виштовхував снаряд у повітря.

Блекер почав експериментувати з цією концепцією в надії створити взводний міномет, легший за той, що використовувався британською армією на той час. Першу його розробку під назвою «Arbalest» армія відхилила, але Блекер повернувся до конструкції та запропонував ідею протитанкової зброї. Спочатку розробка зайшла в глухий кут, оскільки стрижнева конструкція не могла створити необхідну швидкість для пробиття броні. Однак зрештою йому вдалося створити протитанковий міномет, якому він дав назву «Бомбарда Блекера».

Коли почалася Друга світова війна, Блекер був підполковником Територіальної армії. Він два роки безуспішно пропонував свою «Бомбарду» Воєнному офісу, але потім був представлений урядовому департаменту досліджень військової розвідки (MIRc) (пізніше відомому як ), якому було доручено розробляти та постачати зброю для використання партизанами та в окупованій Європі.

Блекер показав свій список ідей керівнику MD1, майору , і тому сподобалася конструкція «Бомбарди». Він стверджував, що ця зброя може служити в протитанкових та артилерійських цілях, і що вона матиме такі ж протитанкові властивості, як 2-фунтова протитанкова гармата, у поєднанні з приблизно такою ж дальністю стрільби, яку мав 3-дюймовий міномет. Директор з артилерії та інші урядовці висловили заперечення, але 18 серпня 1940 року прем'єр-міністр Вінстон Черчилль відвідав демонстрацію зброї. Черчиллю сподобалася бомбарда, і він наказав запустити її в повноцінне виробництво. Вона мала тимчасово виконувати протитанкові функції для сил місцевої оборони, доки їм не постачатимуть більше двофунтових гармат.

Генеральний штаб військ метрополії вирішив, що «Бомбарди» будуть корисними як протитанкова зброя і для використання регулярними військами. Генерал Алан Брук, головнокомандувач Військ метрополії, висловив сумнів в ефективності такої зброї, але визнав, що її простота дозволить використовувати її менш досвіченим солдатам. Південне командування замовило 14 000 таких бомбард для використання військами в цьому районі: двадцять чотири мали бути видані протитанковим полкам, дванадцять — військам, призначеним для охорони аеродромів, вісім на бригаду та по дві на кожну роту Місцевої оборони. Однак особовому складу Королівських ПС було заборонено використовувати цю зброю; пізніше це обмеження поширилося і на , коли він був сформований у 1942 році>

Конструкція

Бомбарда мала калібр 29 мм, важила близько 51 кг без платформи, проте разом із мобільною установкою вага зростала до 163 кг, а повний комплект з інструментами сягав 185 кг.

Для міномета передбачалося два типи боєприпасів: 20-фунтова протитанкова бомба та 14-фунтова протипіхотна. До кожної бомбарди постачали 150 снарядів першого типу і 100 другого.

Максимальна дальність пострілу 20-фунтовою бомбою становила близько 450 ярдів (410 ми), хоча бойовою дальністю вважалися 150 ярдів (137 м). Коли бомба вибухала, вона могла завдати значної шкоди танку, хоча навряд чи пробила б його броню, оскільки не встигала набрати достатньої швидкості. Максимальна дальність пострілу 14-фунтовим протипіхотним снарядом становила 785 ярдів (718 м). Обслуга бомбарди складала від трьох до п'яти осіб.

Бомбарда вважалася найефективнішою на близькій відстані, цілі вражалися «зі значним успіхом» на відстані від 75 до 100 ярдів (68–91 м). Зброя заряджалася з дула, і тому мала низьку скорострільність, в середньому від шести до дванадцяти пострілів за хвилину; тому вважалося життєво важливим, щоб вона була добре замаскована та влучала в ціль з першого пострілу.

Підривники протитанкових боєприпасів часто були малочутливими: бомба могла пробити неброньовану ціль наскрізь без детонації, а осколки при вибуху могли зачепити сам розрахунок.

Бомбарда кріпилася або до великої хрестоподібної платформи, або до нерухомого бетонного постаменту; в обох випадках її зазвичай розміщували на оборонних позиціях, таких як дорожні блокпости.

Схоже, що перевага надавалася використанню бомбарди у статичній ролі, хоча інженери додавали до неї додаткові кріплення для ведення вогню з альтернативних позицій. У статичному положенні зброя зазвичай розміщувалася в ямі з поруч розташованими сховищами для боєприпасів.

Усю бомбарду — міномет, основу, чотири опори, кілки, дві кувалди та ящик з інструментами — транспортували силами п'ятьох бійців.

Боєприпаси Протитанкова фугасна 20-фунтова бомба Пропелент: 270 г кордиту Вага: 19,5 фунтів (8,8 кн) Наповнення: 8,75 фунта (3,97 кг) вибухівки Nobels No. 808. У навчальній брошурі вибухівка описується як «желатинова». Довжина: 26 дюймів (66 см) Діаметр: 6 дюймів (15 см) Детонатор: No. 283 Mark I у корпусі бомби

Фугасна 14-фунтова протипіхотна бомба Пропелент: 270 г кордиту Вага: 14,75 фунта (6,69 кг) Наповнення: 8,75 фунта (3,97 кг) вибухівки Nobels No. 808 або 80/20 Детонатор: No. 152 (такий самий, як у 3-дюймового міномета ML) у носовій частині бомби Небезпечна зона: 270 м (300 ярдів) від точки вибуху Зона враження: 91 м (100 ярдів) від точки вибуху

Протитанкова навчальна інертна 20-фунтова бомба пофарбована у чорний колір одноразова заповнена інертним матеріалом

Навчальна інертна 15/20-фунтова бомба Використовувалася з навчальним патроном з кордиту вагою 185 г, мала таку ж траєкторію, як і 20-фунтова бомба, і дальність пострілу до 200 ярдів (180 м) Багаторазова, могла бути використана до 15 разів за умови влучання в неброньовані цілі або ґрунт Вага: 6,8 кг (15 фунтів) Наповнення: бетон

Історія експлуатації

Перші зразки надійшли у війська наприкінці 1941 року та використовувалися як регулярними військами, так і Місцевою обороною. У Південному командуванні після липня 1942 року більше не видавалися. На той час було виготовлено та видано військам по всій країні приблизно 22 000 одиниць «Бомбард». Вже у листопаді 1941 року висловлювалися побоювання щодо придатності цієї зброї, і вона була непопулярною через свою велику вагу та сумнівну ефективність. Деякі підрозділи навіть намагалися обміняти свою «Бомбарду» на пістолети-кулемети Томпсона або просто відмовлялися її використовувати. Проте, на думку істориків, «Бомбарда» мала важливе психологічне значення: вона давала бійцям Місцевої оборони бодай якусь зброю.

Певна кількість «Бомбард» брали участь у бойових діях британської армії і обмежено застосовувалися у протипіхотних цілях в Північній Африці.

Принцип роботи «Бомбарди» пізніше ліг в основу протичовнового бомбомета «Hedgehog» для Королівського флоту.

Значна кількість стаціонарних бетонних постаментів для бомбард збереглася на своїх початкових місцях у різних частинах Великої Британії до наших днів. Проект «Defence of Britain Project», польове військово-історичне дослідження, проведене наприкінці 1990-х, нарахувало загалом 351 постамент, що зберігся.

Оператори

Див. також Гармата Сміта Northover Projector PIAT Hedgehog (протичовновий стрижневий міномет)

Примітки