Брита́нська армія () — наземний компонент, найбільший за чисельністю вид Збройних сил Великої Британії, призначений для ведення активних бойових дій переважно на сухопутних театрах воєнних дій. Разом з Військово-морською службою Його Величності та Королівськими повітряними силами становлять кістяк регулярних Збройних сил Великої Британії, Британських заморських територій і Коронних володінь. Станом на 1 липня 2024 року британська армія налічувала 74 296 військовослужбовців, 4 244 гуркхів, 25 934 добровольців резерву та 4 612 осіб «іншого персоналу», загалом 109 086 осіб.
Сучасна британська армія веде свою історію з 1707 року, її попередниками були Англійська армія та Шотландська армія, створені в результаті Реставрації в 1660 році. Термін «британська армія» був прийнятий у 1707 році після Акту унії між Англією та Шотландією.. Особовий склад британської армії присягає на вірність монарху як своєму головнокомандувачу, але Білль про права 1689 року та вимагають згоди парламенту, щоб Корона підтримувала постійну армію в мирний час. Тому парламент затверджує статус армії шляхом прийняття Закону про Збройні сили не рідше одного разу на п'ять років. Армією адміністративно керує Міністерство оборони, а безпосереднє керівництво підготовкою та застосуванням військ (сил) здійснює начальник Генерального штабу.
Британська армія, що складалася в основному з частин кавалерії та піхоти, спочатку була однією з двох складових Регулярних військ у складі британських збройних сил (тих частин британського війська, основною функцією яких є ведення сухопутної війни, на відміну від військово-морських сил), іншою складовою був Артилерійський військовий корпус (складався з Королівської артилерії, Королівських інженерів і Королівських саперів і мінерів) , який разом із спочатку цивільним департаментом комісаріату, складами та відділами постачання, а також казармами та іншими установами і підрозділами були включені до британської армії, коли Раду озброєння було розформовано в 1855 році. Різноманітні інші цивільні департаменти правління Ради були включені до Воєнного офісу.
Протягом останніх трьох століть британська армія брала участь у значній кількості війн між державами світу, включаючи Семирічну, за незалежність США, Наполеонівські, Кримську, Першу та Другу світові війни. Перемоги Британії в більшості цих вирішальних воєн дозволили їй впливати на світові події та утвердитися як одна з провідних військових та економічних держав світу. Після закінчення Холодної війни британська армія була задіяна в ряді локальних конфліктів та війн, часто у формі експедиційних сил, коаліційних сил або в рамках миротворчої операції ООН.
Історія Британської армії
Передумови До Англійської громадянської війни 1642—1651 років в Англії ніколи не існувало постійної армії з кадровими офіцерами та професійним сержантським складом. Зазвичай функції захисту королівства покладалися на міліцію, організовану місцевими чиновниками за територіальним принципом або приватні військові сили, які мобілізовувалися на кошти знаті або набиралися у континентальній Європі за рахунок професійних найманцівDavid G. Chandler, ed., The Oxford history of the British army (1996) pp 24–45.. Від пізнього Середньовіччя до Громадянської війни, коли раптом виникла проблема найму іноземних експедиційних сил, на кшталт тих, що англійський король Генріх V найняв у Франції та залучав до участі в битві під Азенкуром у жовтні 1415 року, професійна армія розгорталася лишень на час експедиції або походу.
У ході Англійської громадянської війни члени Довгого парламенту зрозуміли, що використання міліції графств, організованої в регіональні асоціації (такі як Східна асоціація), якими часто керують місцеві члени парламенту (як з Палати громад, так і з Палати лордів), попри тому, що вони були більш ніж здатні утримувати свої позиції в регіонах, які контролювали парламентарі («Круглоголові»), втім вони навряд чи виграли б у сухопутній війні. Тому англійський парламент ініціював два кроки вирішення проблеми. «Акт про самозречення» () забороняв членам парламенту (за помітним винятком Олівера Кромвеля, тодішній член парламенту та майбутній лорд-протектор) офіцерську службу в парламентській арміїHouse of Commons Journal, vol. 3, 17 грудня 1644. Це створило відмінність між цивільними членами парламенту, які, як правило, були пресвітеріанами і примирялися з роялістами («кавалерами»), і корпусом професійних офіцерів, які, як правило, були незалежними (конгрегаціоналістами) в богослов'ї, яким вони підпорядковувалися. Другим кроком стало прийняття закону про створення армії під командуванням лорда-генерала Томаса Ферфакса, яка фінансувалася парламентом і незабаром стала відома як Армія нового зразка.
Хоча створення армії за новою моделлю виявилося переможним рішенням у війні, організована і політично активна Армія нового зразка продовжувала домінувати в політиці Міжцарів'я і до 1660 року користувалася загальною неприязню. Армія нового зразка була розпущена під час пізнішої реставрації монархії в 1660 році з приходом до влади короля Карла II. Протягом багатьох десятиліть випадки зловживання повноваженнями з боку Армії нового зразка за часів Протекторату/Співдружності під проводом Олівера Кромвеля використовувалися в пропагандистських цілях (такі історії й досі фігурують в ірландському фольклорі), а партія вігів відмовлялася дозволити постійній армії продовжувати користуватися узгодженими правами і привілеями після повернення короляLord Macaulay The History of England from the accession of James the Second (C.H. Firth ed. 1913) 1:136-38. Закони про ополчення 1661 і 1662 років не дозволяли місцевій владі скликати ополченців і пригнічувати їхніх власних місцевих опонентів. Скликання ополчення було можливе лише за згодою короля та місцевої еліти..
Король Карл II та його «кавалери» / роялістські прихильники виступали за нову армію під королівським контролем, і одразу після Реставрації 1660—1661 рр. почали працювати над її створеннямDavid Chandler, The Oxford History of the British Army (2003) p. 46. . Перші полки англійської армії, що фінансував Парламент, включаючи елементи розформованої Армії нового зразка, було сформовано між листопадом 1660 та січнем 1661 роківDavid Chandler, The Oxford History of the British Army (2003) p. 47. . Вони стали кістяком постійної військової сили Англії. Королівська шотландська та ірландська армії фінансувалися парламентами Шотландії та Ірландії відповідно. Парламентський контроль був встановлений Біллем про права 1689 року та , хоча монарх продовжував впливати на різні аспекти управління армією принаймні до кінця XIX століттяDavid Chandler, The Oxford History of the British Army (2003) pp. xvi–xvii.
Після Реставрації король Карл II зібрав разом чотири полки піхоти та кавалерії, назвавши їх своєю гвардією, і оплатив 122 000 фунтів стерлінгів зі свого загального бюджету. Ці формування стали основою постійної англійської армії. До 1685 року вона зросла до 7500 солдатів у маршових полках і 1400 осіб, які дислокувалися на постійній основі в гарнізонах. Повстання Монмута в 1685 році дозволило наступнику на троні, королю Якову II, збільшити сухопутні війська до 20 000 осіб. У 1678 році, коли Англія брала участь у завершальній стадії франко-голландської війни, чисельність англійської армії становила вже 37 000 військових. Після короткого періоду Славної революції Англія включилася у війну Великого Альянсу на континенті, перш за все, щоб запобігти можливому вторгненню на Британські острови французького католицького монарха, який міг відновить вигнаного Якова II (батька королеви Марії, який все ще був римо-католиком). Тому, в 1689 році Вільгельм III, щоб зміцнити свою та дружини владу над монархією, розширив нову англійську армію до 74 000 людей, а вже у 1694 році її чисельність зросла до 94 000. Парламент перебував у надзвичайно стурбованому стані і у 1697 році скоротив кадрові війська до 7 000 чоловіків. Шотландія та Ірландія теоретично мали окремі власні сухопутні війська, але неофіційно вони були об'єднані з англійськими силами КорониChandler, ed., The Oxford history of the British army (1996) pp. 46–57.Correlli Barnett, Britain and her army, 1509—1970: a military, political and social survey (1970) pp. 90–98, 110–25..
До моменту підписання Акту про Союз 1707 року багато полків англійської та шотландської армій перебували під одним оперативним командуванням і дислокувалися в Нідерландах, беручи участь у війні за іспанську спадщину. Хоча всі полки тепер стали частиною нової британської військової структури, вони залишалися під старою оперативно-командною структурою управління та зберігали більшу частину інституційного духу, звичаїв і традицій постійних армій, створених незабаром після Реставрації монархії 47 років тому.
Порядок старшинства найстарших лінійних полків британської армії базувався на порядках ранньої англійської армії. Хоча технічно був сформований у 1633 році і був найстарішим лінійним полком, шотландським та ірландським полкам було дозволено отримати звання в англійській армії лише в день їх прибуття до Англії (або з дати, коли вони вперше розпочали службу в англійському гарнізоні). У 1694 році була скликана рада генеральних офіцерів, щоб визначити ранги англійських, ірландських і шотландських полків, що служили на той час у Нідерландах. Полк, який став відомий як , був названий 4-м драгунським, оскільки до 1688 року, коли Шотландські сірі вперше були включені до англійської військової організації, вже існувало три англійські полки. У 1713 році, коли була скликана нова рада генеральних офіцерів для визначення рангу кількох полків, старшинство Шотландських сірих було переоцінено на основі їх вступу до Англії в червні 1685 року. У той час існував лише один англійський полк драгунів, і Шотландські сірі зрештою отримали в британській армії назву 2-й драгунський.
У складі Британської імперії (1700—1914) З 1700 року британська континентальна політика мала стримувати експансію конкуруючих держав, таких як Франція та Іспанія. Хоча Іспанія була домінуючою світовою державою протягом попередніх двох століть і головною загрозою раннім заокеанським колоніальним амбіціям Англії, її вплив тепер слабшав. Територіальні амбіції французів, однак, призвели до війни за іспанську спадщину і пізніше до Наполеонівських війн.