Дівчата із виправних установ (виправні дівчата) — це жінки, яких на початку 18 століття насильно вивозили із Франції до її колоній в Америці як наречених для колоністів.

Передісторія Наприкінці XVII — початку XVIII століть Франція намагалася створити колонії в Луїзіані. Їй потрібні були стабільні поселення під французьким контролем, щоб закріпити французький суверенітет. Багато її поселенців перебували там неохоче, користуючись можливістю повернутися до Франції, тоді як інші були більше зацікавлені в дослідженнях та полюванні на хутро, ніж у розвитку сільського господарства. Французька влада вважала, що шлюб буде заохочувати більшу кількість поселенців залишатися в поселеннях. : 17–18 

У 1699 році засновник колонії Луїзіани, П'єр Ле Мойн д'Ібервіль, отримав дозвіл від короля Людовика XIV французьким поселенцям одружуватися з корінними американками, вважаючи, що це рішення стабілізує колонію та допоможе асимілювати місцеві племена у французькій культурі. Натомість поселенці, які одружилися із американками , «самі стали майже індіанцями, проживаючи серед них та живучи в їхньому стилі». Губернатор Жан-Батист Ле-Мойн де Б'єнвіль вважав, що шлюби між індіанцями та французами шкодять розвитку колонії, і що поселенцям натомість слід одружуватися із француженками. : 17–18 

Першою групою майбутніх дружин, відправлених до Луїзіани, були «дівчата з касетами» (або «дівчата з валізами») або «пеліканові дівчата»(дівчата, які прибули до порту Мобіл у 1704 році на кораблі «Le Pélican».) Їх набирали з сирітських притулків та монастирів, беручи до уваги їх чесноти та благочестя. Виявивши, що умови в колонії були набагато суворішими, ніж описувалося, а більшість перспектив шлюбу були гіршими, жінки висловили протест; колоніальний уряд проігнорував їхні скарги, а капітани морських судів відмовили їм у поверненні до Франції. Мало хто з француженок погодився іммігрувати, почувши про ставлення до дівчат-пеліканців та умови проживання в Луїзіані.

Вимушена імміграція Між 1712 і 1721 роками приблизно 7000 жінок було відібрано для примусової імміграції до колонії. Багатьох забрали із дитячих будинків, міських вулиць, в'язниць та лікарень. Списки пасажирів показували, що їх «надіслав король» або «заслали». : 48 

Деяких жінок, яких відібрали для примусової імміграції, закували в ланцюги та провели маршем по всій Франції, що мало на меті стримання потенційних злочинців. Під час протесту, 150 жінок-в'язнів у 1719 році шістьох було застрелено, в людина(12) — поранені; після морозної зими їх все ж відправили до поселення. З 7000 відібраних жінок більшість загинула під час примусових маршів або морської подорожі, і лише 1300 прибули до колонії.

Деяких жінок насильно видали заміж за в'язнів-чоловіків, яких також відправляли до Луїзіани.

Багато дівчаток із виправних установ були хворими та недоїдали; деякі мали венеричні захворювання, а інші були небезпечними злочинницями. Адміністратори поселень скаржилися на жінок, «які нікчемні та нічого не роблять, крім як спричиняють безлад» : У листі адміністратора поселення 1721 року зазначалося:

Пригоди однієї з дівчат-виправниць надихнули абата Антуана Франсуа Прево на створення роману «Манон Леско» , а також опер «Манон» Жуля Массне та «Манон Леско» Джакомо Пуччіні . Справжню Манон було заарештовано за «скандальну розпусту» та затавровано перед відправленням до Луїзіани; пізніше вона повернулася до Франції .

У пізніші роки серед луїзіанців було поширене твердження, що їхнє походження походить від дівчат-каскетів, а не від дівчат із виправних закладів, , і пізніші дослідники зазначали, що хоча жодна з дівчат із виправних закладів , очевидно, не мала дітей, дівчата-каскетки були надзвичайно плідними.

Див. також

Наречена поштою Королівські дочки Пласаж

Посилання