Неккар-Оденвальдський лімес — узагальнювальна назва для двох, можливо дещо різночасових і структурно різних, ранніх ділянок Верхньогермансько-реційського лімесу. Неккар-Оденвальдський лімес складався з північного Оденвальдського лімесу — сухопутного лімесу з каструмами, сторожовими вежами та палісадом, який з’єднував річку Майн з Неккаром та південного Неккарського лімесу, який у попередніх дослідженнях вважався типовим «вологим лімесом» (ripa), де річка виконувала функцію природної перешкоди замість палісаду. Оденвальдський лімес починався на півночі біля Майну — або в районі , або біля — і далі простягався на південь, використовуючи рельєф Оденвальду, аж до Неккару, якого, ймовірно, досягав на території сучасного району Гайльбронн. Неккарська лінія була його продовженням на південь до (на території сучасного міста Роттвайль), прямуючі річищем.
Неккар-Оденвальдський лімес, імовірно, виник в районі Оденвальдського лімесу — за часів імператора ТраянаDie konventionelle Anfangsdatierung auf das Jahr 100 (± 5) stützt sich auf die Ergebnisse der Ausgrabungen, die Dietwulf Baatz in den Jahren 1964 bis 1966 im Kastell Hesselbach vornahm. Sie basiert im Wesentlichen auf der Auswertung der dabei gefundenen Sigillaten (vgl. den entsprechenden Abschnitt im Hesselbach-Artikel und Dietwulf Baatz: Kastell Hesselbach und andere Forschungen am Odenwaldlimes. Gebr. Mann, Berlin 1973, ISBN 3-7861-1059-X (Limesforschungen, Band 12), S. 85–96). In der jüngeren Literatur wird einer Anfangsdatierung des Kastells Hesselbach wie des gesamten Odenwaldlimes auf den Zeitraum 107/110, ja sogar bis zum Jahr 115 der Vorzug gegeben. Dieser Datierungsansatz stützt sich nicht auf neue Ausgrabungsbefunde, sondern auf eine statistische Neubewertung der Münzfunde aus allen Kastellen des Obergermanisch-rätischen Limes, die der Archäologe Klaus Kortüm 1998 erstmals vorgelegt hat und auf die sich inzwischen einige Autoren der jüngeren Literatur stützen. (Vgl. Klaus Kortüm: Zur Datierung der römischen Militäranlagen im obergermanisch-raetischen Limesgebiet. In: Saalburg-Jahrbuch 49, 1998, Zabern, Mainz, S. 5–65, und Egon Schallmayer: Der Limes. Geschichte einer Grenze. Beck, München 2006, ISBN 3-406-48018-7, S. 49–52 sowie S. 54 f.), у районі Неккарської лінії — за Доміціана або на початку правління Траяна, у зоні найстаріших неккарських каструмів — за Веспасіана.
Він пережив кілька етапів перебудови і втратив своє значення після перенесення кордону на прямішу лінію так званого Переднього лімесу приблизно в 159/161–165 роках н. е.
Розташування Оденвальдський лімес починався на півночі біля річки Майн на топографічній висоті приблизно 108 метрів. Чи саме біля касттруму Обернбург, чи біля кастелу Верт — за сучасним станом досліджень остаточно не з’ясовано. Від одного з цих двох кастелів він простягався на південь, піднімаючись крізь Оденвальд із його пісковиковими формаціями, щоб досягти гірського хребта, який тягнеться з півночі на південь між долинами річки та Еутербаху/ на заході і долинами та на сході.
У своєму першому відтінку до лімес гнучко пристосовувався до рельєфу, відхиляючись то на захід, то на схід, і між малими каструмами Цвінг і Зайценбухе на (552,8 м над рівнем моря) досягав своєї найвищої точки. Біля Шлоссау він різко повертає на південь після попередньої дуги на схід і на другому відтінку прямує майже прямою лінією до Неккару.
У сучасній політичній географії лінія Оденвальдського лімесу починається на території Баварії, у районі Мільтенберг, проходить через Гессен і завершується в Баден-Вюртемберзі. При цьому вона перетинає райони Оденвальд і Неккар-Оденвальд та закінчується в районі Гайльбронн. Загальна довжина становить близько 80 км, причому більша її частина проходить через малозаселені, густо заліснені або сільськогосподарські території. Завдяки цьому Оденвальдський лімес є однією з найкраще збережених і мальовничо розташованих ділянок лімесу в Німеччині.
Початок Неккарського лімесу знаходиться в районі впадіння річок Ягст і Кохер у Неккар. зазвичай вважається північним початковим пунктом цієї ділянки лімесу. Фортифікації, які раніше відносили до цієї лінії, розташовувалися всі на лівому березі Неккару. На відміну від гарнізонів Оденвальдської ділянки, ці каструми значною мірою були забудовані в середньовіччі та в новий час. Річкові каструми пізнього середньовіків'я простягалися до .
Південніше Кенгена простягається ще невеликий ряд каструмів у верхній течії Неккару, який відносять до часу правління Веспасіана і який сягає аж до Роттвайля. Крім того, на нижній течії річки відомі ще два каструми — у Ладенбурзі та Гайдельберзі, які також виникли за правління Веспасіана.
Характеристика сторожових веж Оденвальдського лімесу Досліджені на сьогодні сторожові вежі Оденвальдського лімесу, схоже, були зведені за єдиною схемою та в деяких рисах відрізняються від реконструкцій, запропонованих для інших лімесів. Середня відстань між вежами становила 709 метрів (мінімум — 405 м, максимум — 1020 м), що забезпечувало візуальний і звуковий зв’язок між ними. На основі вимірювань рельєфу між вежами Wp 10/8 і Wp 10/9 вважається, що мінімальна висота для забезпечення видимості становила 7,70 м, а конструктивна висота веж сягала майже десяти метрів. І дерев’яні, і кам’яні вежі були триповерховими. За винятком однієї (Wp 10/22), вхід до них розташовувався на середньому поверсі й був доступний лише за допомогою драбини. Egon Schallmayer: Der Odenwaldlimes. Entlang der römischen Grenze zwischen Main und Neckar. Theiss, Stuttgart 2010, ISBN 978-3-8062-2309-5, S. 39–43.
Майже всі дерев’яні вежі були оточені кільцевим ровом діаметром від 16 до 19 метрів, який слугував не стільки перешкодою для наближення, скільки засобом дренажу. На деяких пам’ятках було виявлено сліди двох послідовних у часі дерев’яних веж (Wp 10/6, Wp 10/8, Wp 10/10, Wp 10/33, Wp 10/34, Wp 10/35 та Wp 10/53). Вежі мали квадратний план зі стороною від п’яти до шести метрів. Їхній нижній поверх зовні складався із сухої кам’яної кладки, у кутах якої були встановлені стовпи завтовшки 30 сантиметрів, що підтримували всю конструкцію. Численні пази в муруванні призначалися для горизонтальних балок, покладених навхрест для зміцнення споруди. Простір між балками заповнювали камінням і землею. Середній поверх слугував житловим і спальним приміщенням гарнізону. Чергування велося на верхньому поверсі, який для цього мав великі вікна з усіх чотирьох боків. Вдалу реконструкцію такої дерев’яної сторожової вежі Оденвальдського лімесу було споруджено біля Wp 10/15 («Im oberen Haspel») неподалік Вільбрунна.
Кам’яні вежі зазвичай не були оточені кільцевим ровом; винятком є Wp 10/81. Їхній план загалом відповідав дерев’яним вежам, хоча Wp 10/44, розміром 8,10 × 8,30 м, є помітним винятком. Для будівництва використовували місцеві породи каменю: у північній частині — характерний червонуватий пісковик Оденвальду, а в південній — регіону . Необроблений камінь вкривали штукатуркою, фарбували в білий колір і наносили червоні лінії швів. Однак біла фарба не завжди покривала всю поверхню — інколи лише краї каменів, так що їхня природна фактура залишалася видимою. На відміну від дерев’яних веж, нижній поверх кам’яних був доступним для входу й, імовірно, використовувався як складське приміщення, що дозволяло звільнити більше місця на середньому поверсі. Особливістю кам’яних сторожових веж Оденвальдського лімесу були певні стилістичні архітектурні елементи, фрагменти яких регулярно знаходили під час розкопок. Йдеться про оброблені віконні карнизи, багато оздоблені колонки для поділу вікон верхнього поверху, а також напівкруглі камені, які, ймовірно, слугували люнетами над входами на середній поверх. Частина цих люнет була прикрашена орнаментами або написами. Приклад можна побачити на Wp 10/33 біля Гессельбаха, де люнета з написом нині зберігається в .Dietwulf Baatz: Die Wachttürme am Limes (= Kleine Schriften zur Kenntnis der römischen Besetzungsgeschichte Südwestdeutschlands, Nr. 15). Stuttgart 1976.
Проблема примикання Оденвальдський лімес і Майнський лімес Досі остаточно не з’ясовано, у якому саме місці Оденвальдський лімес своїм північним початком примикав до Майну. Перші дослідники припускали, що це було південніше , однак після відкриття наприкінці XIX століття Імперською лімесною комісією каструмів і питання про проходження лімесу в цьому районі, здавалося, було вирішене. Проте проблемою залишалося те, що в межах цієї лінії так і не вдалося виявити перші чотири сторожові вежі (Wp 10/1–Wp 10/4). Також викликала запитання відсутність у форті Верт пізньої південногалльської тера сигілати, яка трапляється в усіх інших гарнізонах і належить до найранішого періоду існування цих таборів. Загадковими в цьому контексті залишалися й дві лімесні сторожові вежі між Обернбургом і Вертом, розташовані трохи вище над Майном.
Через ці невідповідності сучасні дослідники схиляються до думки, що форт Верт був збудований лише через певний час після створення Оденвальдського лімесу та замінив раніше покинутий форт Зеккмауерн. Згідно з цією гіпотезою, первісна лінія лімесу починалася біля гирла річки поблизу Обернбурга, далі проходила вздовж Майну й через глибоко врізану бічну долину вела до форту Зеккмауерн, а вже пізніше — до форту Верт.Egon Schallmayer: Der Odenwaldlimes. Entlang der römischen Grenze zwischen Main und Neckar. Theiss, Stuttgart 2010, ISBN 978-3-8062-2309-5, S. 67–79.
Оденвальдський та Неккарський лімес Південний кінець Оденвальдського лімесу, тобто його з’єднання з Неккарським лімесом, а також початок і маршрут самого Неккарського лімесу після низки новітніх відкриттів знову стали абсолютно незрозумілими.
На підставі досліджень комісії аж до другої половини XX століття вважалося, що укріплений сторожовими вежами й палісадом Оденвальдський лімес від малого прямував через імовірні вежі Wp 10/79 і Wp 10/80 прямою лінією до Неккару та досягав його в районі сучасного Бад-Фрідріхсгалля, навпроти форту Вімпфен. Передбачалося, що далі на південь прикордонна лінія являла собою «вологий лімес», тобто використовувала річку Неккар як природну перешкоду для наближення ворога, за якою розташовувалися допоміжні форти.
Однак відкриття сторожових веж Wp 10/80 (1962) і Wp 10/81 (1964), розташованих на правому березі Неккару, а також (1990) і фортів Гундельсгайм та Вартберг (усі також на схід від річки) на початку XXI століття зробили старі гіпотези застарілими. Нині дедалі чіткіше вимальовується інша версія: лінія Оденвальдського лімесу простягалася далі за район гирл Ягсту та Кохеру, а принаймні окремі ділянки правобережжя Неккару також були захищені укріпленим лімесом. Встановлення точного подальшого маршруту цього «нового» лімесу залишається археологічним завданням наступних років.Stephan Bender: Wo endet der Odenwaldlimes am Neckar?. In: Egon Schallmayer (Hrsg.): Der Odenwaldlimes. Neueste Forschungsergebnisse. Beiträge zum wissenschaftlichen Kolloquium am 19. März 2010 in Michelstadt. Saalburg Schriften 8, Bad Homburg 2012, ISBN 978-3-931267-07-0, S. 37–47.Stephan Bender: Einem neuen Limes auf der Spur – Forschungen an der Nahtstelle von Odenwald- und Neckarlimes in Bad Friedrichshall. In: Archäologische Ausgrabungen in Baden-Württemberg 2011, S. 44–49.Egon Schallmayer: Der Odenwaldlimes. Entlang der römischen Grenze zwischen Main und Neckar. Theiss, Stuttgart 2010, ISBN 978-3-8062-2309-5, S. 151–154.
Окремі ділянки Оденвальдський лімес, який на значних відтинках проходить через мальовничі ландшафти, особливо добре підходить для пішохідного огляду. Фундаменти багатьох сторожових веж збереглися донині або були реконструйовані. Серед фортів особливо варто згадати нумерний (громада Мудау). Від самого форту, розкопаного наприкінці XIX століття Імперською лімесною комісією, сьогодні на місцевості нічого не видно, однак саме він став першим об’єктом такого типу, де вдалося провести масштабні розкопки табірного поселення (вікуса) — починаючи з 2003 року.