Законодавство із захисту приватності – широка категорія законів, конституційних принципів та прецедентів загального права, пов’язаних із правом особи на приватне життя та . Хоча Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права стверджують, що кожна людина має право на приватне життя, різні країни мають широкий спектр підходів до регулювання приватності, від високорозвиненого Загального регламенту про захист даних (GDPR) у Європейському Союзі до країн, які мають мало або взагалі не мають чітко визначених законів про приватності.

Закони, що стосуються приватності, можуть стосуватися інформаційної приватності, тілесної або фізичної приватності (пов'язаної з тілесною недоторканністю), приватностіжитла та майна, приватності комунікацій (таємниці листування) та приватності думки (пов'язаної з інтелектуальною свободою). регулює збір, зберігання та використання персональної інформації урядами, компаніями, організаціями та окремими особами. Ці закони захищають персональні та конфіденційні дані, включаючи імена, адреси та контактну інформацію, а також конфіденційні дані, такі як медичні записи () та фінансова інформація.

Законодавство про приватність розвивалося для вирішення нових викликів, зокрема, серед важливих віх – в США та Директива Європейського Союзу про захист даних 1995 року. Сьогодні міжнародні стандарти, такі як GDPR, встановлюють глобальні орієнтири, тоді як галузеві норми, такі як HIPAA та , доповнюють закони на рівні штатів у США. У Канаді питання приватності регулює , а нещодавня судова практика формує права на приватність. Проблеми цифрових платформ підкреслюють постійну еволюцію та складність дотримання вимог у законодавстві про приватність.

Складним питанням є використання технології дронів у рамках законодавства про приватність.Rebecca L. Scharf, Drone Invasion: Unmanned Aerial Vehicles and the Right to Privacy, INDIANA LAW JOURNAL Vol. 94, 2019

Міжнародні правові стандарти приватності

Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) запровадило добровільну Рамкову програму приватності у 2004 році, яку прийняли всі 21 країна-учасниця. Ця рамка спрямована на посилення загальної приватності інформації та сприяння безпечній передачі даних через кордони. Вона містить дев'ять Принципів приватності, які слугують мінімальними стандартами захисту приватності, включаючи заходи щодо запобігання шкоді, надання попередження, обмеження збору даних, забезпечення належного використання персональної інформації, надання вибору особам, збереження цілісності даних, впровадження гарантій безпеки, забезпечення доступу до персональної інформації та її виправлення, а також забезпечення підзвітності.

У 2011 році АТЕС створила Систему правил приватності АТЕС у сфері транскордонного контролю для збалансування потоку інформації та даних через кордони, що має вирішальне значення для зміцнення довіри на онлайн-ринку. Ця система базується на Рамковій програмі приватності АТЕС та включає чотири узгоджені правила, які включають самооцінку, перевірку відповідності, визнання/прийняття, а також вирішення спорів та їх забезпечення.

Рада Європи Стаття 8 Європейської конвенції з прав людини, прийнятої Радою Європи в 1950 році та застосовуваної на всьому європейському континенті, за винятком Білорусі та Косово, гарантує право на приватність. У ній стверджується, що «кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, свого житла та листування». Завдяки численній практиці Європейського суду з прав людини у Страсбурзі, право на приватність було чітко визначено та загальновизнано як основоположне право.

Крім того, Рада Європи вжила заходів для захисту прав осіб на приватне життя за допомогою конкретних заходів. У 1981 році вона прийняла Конвенцію про захист осіб стосовно автоматизованої обробки персональних даних. Крім того, у 1998 році Рада звернула увагу на проблеми приватності, пов'язані з Інтернетом, опублікувавши «Проект керівних принципів щодо захисту осіб стосовно збору та обробки персональних даних на інформаційній магістралі», розроблений у співпраці з Європейською Комісією. Ці керівні принципи були офіційно прийняті у 1999 році.

Європейський Союз Директива про захист даних 1995 року (офіційно Директива 95/46/ЄС) визнала повноваження національних органів захисту даних і зобов'язала всі держави-члени дотримуватися стандартизованих керівних принципів захисту приватності. Ці керівні принципи передбачали, що держави-члени повинні прийняти суворі закони про приватності, що відповідають рамкам, передбаченим Директивою. Крім того, Директива визначала, що країни, що не входять до ЄС, повинні запровадити законодавство про приватність з еквівалентною суворістю для обміну персональними даними з країнами ЄС. Крім того, компанії в країнах, що не входять до ЄС, які бажають вести бізнес з компаніями, що базуються в ЄС, повинні дотримуватися стандартів приватності, щонайменше таких же суворих, як ті, що викладені в Директиві. Отже, Директива вплинула на розвиток законодавства про приватності за межами європейських кордонів.

25 травня 2018 року Загальний регламент про захист даних замінив Директиву про захист даних 1995 року. Важливим аспектом, запровадженим Загальним регламентом про захист даних, є визнання «права на забуття», яке зобов’язує будь-яку організацію, що збирає дані про осіб, видаляти відповідні дані на запит особи. Регламент був натхненний згаданою раніше Європейською конвенцією з прав людини.

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР)

ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) ініціювала розробку керівних принципів щодо приватності у 1980 році, встановивши міжнародні стандарти, а у 2007 році запропонувала транскордонну співпрацю для забезпечення дотримання законодавства про приватність. Міжнародний пакт ООН про громадянські та політичні права, стаття 17, захищає приватність, що повторюється в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2013 року, яка підтверджує приватність як основоположне право людини в цифрову епоху. Принципи захисту персональних даних та приватність для системи ООН були проголошені у 2018 році.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) Стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права Організації Об'єднаних Націй 1966 року також захищає право на приватне життя: «Ніхто не може зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте життя, сімейне життя, недоторканність житла чи листування, а також незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожен має право на захист закону від такого втручання або посягань».

18 грудня 2013 року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила резолюцію 68/167 про право на приватність у цифрову епоху. У резолюції міститься посилання на Загальну декларацію прав людини та підтверджується основоположне та захищене право людини на приватність.

Принципи захисту персональних даних та приватності для системи Організації Об'єднаних Націй були проголошені 11 жовтня 2018 року.

Законодавство про приватність за країнами У різних країнах існує багато законів про приватність, які є широко розгалуженими та відображають правові традиції та політичні пріоритети щодо захисту приватності даних. Багато з цих законів також зосереджені на захисті персональних та конфіденційних даних фізичних осіб та прозорості даних.

Україна

Право на недоторканність приватного життя (приватність) та захист даних в Україні регулюються переважно Законом України № 2297-VI «Про захист персональних даних», прийнятим 1 червня 2010 року. 20 грудня 2012 року законодавство було суттєво змінено, зокрема функції контролю за дотриманням законодавства про захист персональних даних було покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Деякі загальні та галузеві аспекти приватності регулюються такими актами:

Конституція України; Цивільний кодекс України ; Закон України № 2657-XII «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року; Закон України № 1089-IX «Про електронні комунікації» від 16 грудня 2020 року; Закон України № 80/94-ВР «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» від 5 липня 1994 року; Закон України № 675-VIII «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року.

У зв'язку з набуттям Україною статусу кандидата на вступ до ЄС та необхідністю імплементації Загального регламенту про захист даних (GDPR) і Директиви (ЄС) 2016/680, триває комплексна реформа профільного законодавства. У Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону «Про захист персональних даних» (№ 8153 від 25.10.2022). Цей документ має на меті оновити застаріле регулювання 2010 року, запровадивши чинні європейські принципи обробки даних, нові права суб'єктів даних (зокрема право на забуття та перенесення даних) та посиливши відповідальність за порушення. У пакеті з ним має розглядатися створення незалежного наглядового органу — Національної комісії з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації (проєкт № 6177).

Див. також

Право на забуття

Примітки

Посилання

Міжнародний збірник законів про конфіденційність даних 2014 року, наданий BakerHostetler Довідник з європейського законодавства про захист даних