Недоторканність приватного життя, також приватність — це можливість особи або групи осіб відокремити себе, інформацію про себе, і, таким чином, виявляти свою особистість вибірково. Межі і зміст, який відноситься до приватного, відрізняється у різних культурах та для різних осіб, але об'єднані спільними темами. Коли щось є особистим для людини, це зазвичай означає, що щось по своїй суті воно є особливим або чутливим для неї. Область приватного життя частково перекривається із захистом інформації (конфіденційністю), що може включати в себе поняття належного використання, а також захист інформації. Приватність може також набувати форми фізичної недоторканності.
Право не стати об'єктом несанкціонованого втручання у особисте життя з боку уряду, корпорацій або інших осіб є частиною законодавства багатьох країн, а у окремих випадках — частиною конституції. Майже у всіх країнах існують закони, які будь-яким чином обмежують недоторканність приватного життя. Прикладом цього може бути податкове законодавство, які зазвичай вимагають надання інформації про особисті доходи. У деяких країнах індивідуальна недоторканність приватного життя може вступати в протиріччя із законодавством про свободу слова, а деякі закони можуть вимагати публічного розкриття інформації, що буде вважатися звичайною справою в інших країнах і культурах.
Приватність може бути добровільно принесена в жертву, як правило, в обмін на передбачувані переваги і дуже часто з конкретними загрозами і втратами, хоча це дуже стратегічне бачення людських відносин. Дослідження показують, що люди більшою мірою готові добровільно пожертвувати недоторканністю особистого життя, якщо особа, як збирає дані, демонструє прозорість щодо того, яка інформація збирається і як вона використовується. У діловому світі людина може добровільно розкривати особисті дані (часто в рекламних цілях) для того, щоб зіграти в азартні ігри на виграш призу. Людина може також розкривати особисту інформацію в рамках виконання обов'язків на посту у виконавчій владі або публічній компанії. Якщо особові дані були надані добровільно, але після того були вкрадені або використані з порушеннями, то говорять про крадіжку ідентичності.
Концепції приватності
Один з підходів до категоризації концепцій приватності наведено нижче:
право на усамітнення можливість особи обмежити доступ інших осіб до персональної інформації про неї конфіденційність, або можливість приховати будь-яку інформацію від інших контроль з боку особи над тим, як інші особи використовують інформацію про неї стани приватності особистість та автономність самоідентифікація та розвиток особистості захист інтимних стосунків
Право на усамітнення Право на усамітнення розумілося як право людини на волю від уваги інших, якщо вони хочуть, щоб зробити це, і право бути захищеним від контролю або спостереження в приватних установах, таких, як власний будинокThe Right to Privacy.
Обмежений доступ Обмежений доступ означає можливість особи бути членом суспільства без необхідності інших осіб або організацій збирати інформацію про неї. Приватність розглядається як умови, коли особа захищена від небажаного доступу інших незалежно від того чи здійснюється цей доступ фізично, через персональну інформацію або увагу.
Контроль над інформацією Контроль над особовими даними це концепція, що стверджує: «приватність це право окремих осіб, груп або установ визначити для себе, коли, як і в якій мірі інформація доводиться до відома інших». Контроль особи над власною особовою інформацією є сутністю концепції приватності.The quotation is from Alan Westin.
Стани приватності Алан Вестін визначив чотири стани приватності: самітність, інтимність, анонімність, і захищеність. Самітність — це фізична відособленість від інших. Інтимність — це близькі, розслаблені та відверті відносини між двома чи більше особами. Анонімність — це бажання окремих осіб громадської недоторканності приватного життя. І, нарешті, захищеність — це «створення психологічного бар'єру проти небажаного вторгнення»; це створення психологічного бар'єру вимагає від інших поважати потреби індивіда або бажання обмежити передачу інформації щодо самого себе.
Додатково до психологічного бар'єру захищеності Кірсті Г'юз визначив ще три види бар'єрів приватності: фізичний, поведінковий та нормативний.
Конфіденційність Приватність іноді визначається як можливість забезпечити конфіденційність. Приватність — це право людини приховувати інформацію про себе, яку інші можуть використати на шкоду.
Персональність і автономність Приватність може розглядатись як необхідна умова розвитку особистості. Джефрі Рейман визначив приватність як право на володіння особою її фізичної та розумової реальності та моральне право на самовизначення.
Також приватність може розглядатись як стан, що забезпечує автономність — можливість суб'єкта контролювати межі собою та іншими. Більш того, інші повинні знати та поважати межі особистості — поважати приватність.
Самоідентифікація та розвиток особистості Приватність може розглядатись як передумова розвитку відчуття власної ідентичності. Бар'єри приватності визначають межі особистості, і таким чином допомагають визначити саму особистість.
Крім того, без приватності — тимчасового позбавлення усіх соціальних ролей — особи не можуть самовиражатися, вивчати і критикувати себе. Самовивчення та самокритика додають свій внесок у розуміння себе і своєї ідентичності.
Інтимність Через те, що людські відносини передбачають добровільне розкриття деякої інформації для себе без розкриття усієї інформації, приватність розглядається як частина процесу встановлення відносин, який забезпечує можливість встановлення різних відносин з різними людьми.
Історія Приватність має історичні корені у філософських працях, найбільш відомою з яких є праця Арістотеля про дві сфери життя: публічну («поліс»), пов'язану з політичним життям, та приватну («ойкос»), пов'язану з домашніми справами.
Вимога збереження недоторканності приватного життя закріплена у наступних рядках клятви Гіппократа: «…Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій або окрім них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею…».
Дії, які шкодять недоторканності приватного життя
Збирання інформації У контексті нанесення шкоди недоторканності приватного життя збирання інформації означає збирання будь-якої інформації, яка може бути отримана шляхом виконання будь-яких дій, спрямованих на її отримання. Стеження є прикладом таких дій, коли хтось починає спостерігати і записувати когось або щось. Опитування є іншим прикладом таких дій, коли хтось використовує іншу особу як джерело інформації.
Агрегація інформації Може статися так, що шкода приватності виникає не через те, що інформація доступна, а через те, що інформація збирається у масиви, які обробляються таким чином, що створення спільних звітів з шматків інформації порушує приватність. Дії, які можуть зменшити приватність, включають:
агрегація даних, яка полягає у об'єднанні багатьох таких, що відносяться до одного суб'єкта, але не пов'язаних шматків інформації ідентифікація, яка полягає що може означати порушення деідентифікованості елементів даних, шляхом деанонімізації, в результаті чого факти, які були призначені для того щоб не називати конкретних людей, стають пов'язаними з цими людьми відсутність безпеки, яка полягає у тому, що організація повинна нести відповідальність за захист даних, але не зазнає збитку через порушення витік даних, який завдає шкоди людям, чиї дані, вона утримувала вторинне використання, яке полягає у тому, що люди погоджуються надати дані для певної мети, але потім ці дані використовуються способом, не передбаченим інформованою згодою людини, яка надала дані виключення, яке полягає у використанні даних особи без будь-яких спроб дати людині можливість керувати цими даними або брати участь у їх використанні
Поширення інформації Поширення інформації — це атака на приватність, яка полягає у тому, що інформація, надана суб'єктом конфіденційно, поширюється, або їй загрожує поширення у спосіб, який загрожує приватності суб'єкта.
Приклади: порушення конфіденційності у випадку, коли особа чи організація обіцяє зберегти приватну інформацію у таємниці в порушує обіцянку. розкриття — це дії, спрямовані на те, щоб зробити інформацію більш доступною способом, який шкодить суб'єкту незалежно від того, як інформація була зібрана, чи наміру робити її доступною. розголошення — це спеціальний тип розкриття, при якому інформація, що розголошується є емоційною для суб'єкта або на її поширення накладається табу, наприклад виявлений у особистому житті досвід, нагота, чи, можливо, особисті функції організму. шантаж — це загроза поширення інформації, з метою когось примушувати до чогось . привласнення особистості — це атака на чиюсь особистість, яка включає в себе використання чиєїсь репутації або подібності для просування інтересів, які не є інтересами ті особи, чию особистість привласнили . наклеп — це створення хибної інформації або брехня про людину.
Вторгнення Вторгнення в приватне життя є поняттям, відмінним від збору, агрегування і поширення інформації, тому що в основі цих трьох понять лежить неправильне використання наявних даних, в той час як вторгнення — атака на право людей зберігати особисті секрети. Вторгнення це порушення, при якому інформація, будь призначена бути публічною чи ні, фіксується таким чином, що ображає людську гідність і право на особистий простір людини, чиї дані беруться.
Вторгненням є будь-який небажаний доступ до особистого простору і умов усамітнення людини з будь-якої причини, незалежно від того, збираються дані протягом цього порушення простору . Втручання у прийняття рішення — вид втручання, при якому особа чи організація якимось чином включається в персональний процес прийняття рішення особи, можливо з метою вплинути на особисті рішення цієї особи, але в будь-якому випадку робить це таким чином, що порушує приватність особистих думок, що є у людини.
Захист
Більшість країн закріплюють право своїх громадян на недоторканність приватного життя у законодавстві.
Підхід вільного ринку проти підходу захисту споживача Підходи до приватності у загальному випадку можуть бути поділені на: вільний ринок; захист споживача.
У випадку вільного ринку комерційні організації мають широкі права робити що вони забажають, тоді як споживачі, як очікується, обиратимуть для співробітництва компанії, які поважатимуть їх приватність на належному рівні. Якщо деякі компанії недостатньо поважають приватність своїх споживачів, то вони втрачають частку ринку. Цей підхід може бути обмежений недостатньою конкуренцією на ринку, компаніями, які не пропонують бажані для споживачів можливості забезпечення приватності, або відсутністю актуальних практик забезпечення приватності. Твердження щодо захисту приватності, проголошені компаніями, споживачам перевірити важко, крім випадку, коли вони вже були порушені.
При підході захисту споживача, навпаки, стверджується, що особи не мають часу або знань для здійснення інформованого вибору, або прийнятних альтернатив. Дослідження показують, що більшість політик приватності викладені мовою вище рівня сприйняття середньої людини. Таким чином, цей підхід передбачає більшу участь держави у визначенні та застосуванні стандартів забезпечення приватності.
Законодавство Законодавство щодо недоторканності приватного життя є галуззю права, що стосується захисту та збереження прав на приватне життя. Хоча не існує загальноприйнятого усіма країнами законодавства щодо недоторканності приватного життя, деякі організації просувають певні поняття для виконання окремими країнами.
Організація об'єднаних націй У Загальній декларації прав людини, у статті 12 зазначено: